Продовжуємо знайомити наших глядачів із громадами Чернігівщини і сьогодні - завітаємо до Корюківської громади. Місцеві жителі дізнались про вторгнення одними з перших. Відразу ж і почали діяти.
"Я відразу проїхався по лікарні, водоканал, пожежні, швидка допомога. Заспокоював, дякував, що вони на робочих місцях, бо була в людей паніка. Черги на АЗС, черги в магазини, банкомати... звичні речі на перший день", - каже Корюківський міський голова Ратан Ахмедов.
Комунальні служби працювали в Корюківці стабільно, вирішуючи проблеми з електрикою, пальним та звязком. Був план заходів, за допомоги якого навіть за найгірших обставин місто було б із водопостачанням, лікарня - забезпечена теплом тощо. Окупанти пройшли Корюківку і не залишились в самому місті. На території громади їх зустрічали гаряче: зупиняли танки, партизанили в навколишніх лісах, перекривали дороги. Але, опинившись у блокаді, Корюківка гостро потребувала, наприклад, ліків.
"Аптеки зразу ж стали порожніми, хоча там було десь на півтора місяці запасу всіх основних популярних медикаментів. Хтось зробив собі запас на півроку, а в когось не було і на тиждень, Тому було питання по постачанню медикаментів", - каже Ратан Ахмедов.
Організувати доставку медикаментів допомогла обласна військова адміністрація, залучивши добровольців
"Ми завдяки волонтерам доставляли з блокованого Чернігова ці засоби. Вони досить важкі. Човнами переправляли через Десну, потім декілька видів транспорту, потім це все доставлялося до нас. Пацієнти отримували належну допомогу, у тому числі ті, хто евакуювалися з Чернігова", - каже міський голова Корюківки.
Волонтери (а їх тут було дуже багато) діяли в Корюківці на базі місцевого молодіжного центру з перших днів війни.
"Хотілося допомогти, але ми погано ще розуміли, як, кому і чим ми можем допомогти. Але згодом зявились потреб у людей, які ми могли задовольнити і зявилась ідея створити волонтерський центр, бо було багато бажаючих допомагати іншим", - каже Анна Станіславська, заступниця директора молодіжного центра.
Дуже швидко у місцевих зявились потреби в ліках та продуктах.
"Спочатку це були елементарні потреби. У нас не було продуктів, магазини спустошили і місцеві підприємці надавали мясо, молоко і багато людей не могли просто достоятись у чергах. Наприклад, літні люди або одинокі матері з дітьми. І перша допомога була постояти в черзі, щоб купити буханку хліба. Потім зявилась велика потреба в ліках. Бо в лікарнях і аптеках ліків не було зовсім, особливо від тиску, а люди нервували і потреба виростала. Всі мости були зірвані і не було жодної логістики", - каже Анна Станіславська, заступниця директора молодіжного центра.
Волонтери домовлялись зі знайомими із Західної України, Києва тощо. Ризикуючи власним життям, волонтери привозили в Корюківку речі першої необхідності. Зараз магазини в місті заповнені товарами, але загалом економічна ситуація складна.
"Ми зараз не бачимо логістики. І, наскільки я розумію, її у нас нормальної і не буде. Ті мости, які були знищені в перші дні широкомасштабного вторгнення, вони не відновлені. 10 тон навантаження - це ніщо. Залізничного транспорту, який возив у порти - портів немає або майже немає. Наші аграрії мають на залишках величезні запаси в тонах і гривнях. Вони не можуть їх реалізувати по нормальним цінам. Ті ціни, які їм пропонують - нижче собівартості і вони вимушені їх продавати, щоб просто мати поповнення обігових коштів", - розповів Ратан Ахмедов. Якщо ми говорим про ліс, то ліс у нас програє по відношенню, наприклад до лісгоспів Житомирської, Рівненської області. Це наші прямі конкуренти. Вони мають зростання реалізації до 200% в порівння з минулим роком, у наших лісгоспів - спад виробництва на 50%
Наразі ця ситуація патова. Щоб з неї вийти, каже пан Ахмедов, необхідні державні інвестиції або програма допомоги Чернігівській області, адже вона є однією з найбільш постраждалих від військових дій. Непроста ситуація тут і з інформаційною безпекою, але журналісти працювали в Корюківці навіть у найгарячіший час.
"Щодня була новина. Зранку я виходила і йшла по місту. Де що бачила, де що чула. Перша це була лікарня. Я шукала проблемні місця", - розповіла Ірина Гайова, редакторка місцевого видання.
Пані Ірина в перші дні зняла окупантів, які проїжджали Корюківку, на відео.
"Вони сиділи зверху на танках, вони зі зброєю в руках і невідомо як вони могли себе проводити, Але перше - це виставити у Фейсбук і сказати: нам не страшно (хоча було дуже страшно)", - каже Ірина Гайова.
Зараз люди все менше вірять російським фейкам і намагаються перевіряти інформацію.
"З одного боку - недопрацьовуємо всі в інформаційному просторі. З іншого боку, дорослішає нація. Війна - це не тільки кулі, але і критичне мислення. Еволюційно люди до цього йдуть, починають не довіряти, перевіряти інформацію", - каже Ахмедов.
Громада з 24 лютого прийняла більше тисячі внутрішньо переміщених осіб. І, не зважаючи на складну економічну ситуацію, в час вторгнення жителі громади демонстрували єдність, допомагали одне одному, а тому є надія, що і після перемоги таку ж єдність продемонструють у відбудові рідної землі.
Читати також: Як живе прикордоння? Цього разу розповідь про Добрянську громаду
* * *
Проект реалізується за підтримки Інституту економічних досліджень та політичних консультацій в рамках програми «Громадськість за демократизацію», яка фінансується Європейським Союзом
