«Вскочив у хату. Там уже горіло. Яковича штукатуркою привалило. Підняв. Як був у спідньому, так і вивів».
Так згадує пізній вечір 25 лютого Микола ІГНАТЕНКО, менянин.
Близько 23.30 в сусідній будинок на околиці Мени прилетів шахед. Загорівся, зірвало газову трубу. Чоловік вивів з уже палаючого будинку Василя Верповського. Житло врятувати не вдалося. А от Якович, як його називають сусіди, вижив, хоч на стресі і потрапив у лікарню.
Наступного дня, 26 лютого, по обіді біля кожного будинку у провулку затуляють розбиті вікна, лагодять двері, виносять сміття.
Будинок Верповського крайній біля городів. Від ще вчора міцного дому, який колись збудував автопарк, лишилися зруйновані стіни і перекриття, усередині все вигоріло.
— Я не спав, дивився телевізор. Вибух. Телевізор згас. Світло потухло. Глянув у вікно. Бачу — заграва. У калоші вскочив, у спортивних штанах вибіг. А сусід уже горить. Вікна вилетіли. Двері всі були розчинені. Вибуховою хвилею їх розчинило, — детально переказує події тієї ночі Ігнатенко. — Дрон отуди в кут влупив. Воно і загорілося.
Відбило редуктор, — показує на газову трубу. Газ свище і горить. Факел отакий височенний. Жутко було.
Ось тут він на ліжку лежав, — заходимо на згарище, де колись була спальня. — Штукатурка на нього обвалилася. Але при тямі. Щось вошкався на ліжку. Я ковдру стягнув. Як був у спідньому, так і вискочив. Я ще куртку якусь встиг схопити.
Кричав про мобільний, щоб повернутися і забрати. «Не піду», — кажу. Там уже все горіло. Отам в сусідній кімнаті мотор лежав від шахеда. Чотирициліндровий. Ще й начинений якимись кульками. Стовпи пробив наскрізь, — чоловік показує на залишки паркану. — Ось зайшов, звідси вийшов.
— Не боялися в хату бігти? Усе горить, ще й газ…
— Я знав, що там люди. Мала бути ще донька Наташа. Але вона якраз поїхала, — пояснює чоловік. — Я своє вже відбоявся.
Микола працює водієм на «швидкій». Хвилюється, коли породіль везе, щоб встигнути. Але, щоб людину отак врятувати, таке вперше.
— Вийшли, — продовжує Ігнатенко. — Якович каже: «Там балони газові». Я ще повитягував їх. Один повний, другий порожній. Повикидав. Он лежать. А ми з ним в обхід вийшли. Потім уже приїхали «швидка» і пожежна. Почали тушити.
— Довго тушили?
— До четвертої ранку. П’ять машин. І наші, і з Сосниці. Наче з Семенівки. Воду підвозили.
Хата була капітальніша. Вхід на другий поверх, ванна, туалет, бойлер, пральна машина, — водить згарищем Ігнатенко. — А що лишилося? Самі бачите.
Якович уже з лікарні приїжджав. Він колишній військовий. Курочок тримає, на машині їздить. Молодець ще дід.
Місцеві розповідають, що шахеди в їхньому районі — не рідкість.
— То на полі падають, то в городі в сусіда, — перелічує Петро ВАСЮК, доки виносить бите скло з дворища.
— З громади нам одразу привезли осб-плити, брезент, плівку, — лагодить вибиті вікна Іван ПЕТРЕНКО.
Зліва направо: меняни Іван Петренко та Микола Ігнатенко латають вікна після атаки шахеда
Джерело: "Вісник Ч", авторка Марина ЗАБІЯН. Фото авторки
- Блокпост, кукурудзяне поле і підприємства - рф атакувала Чернігівщину: скільки дронів збили
- «Дівчинка загинула на місці»: що відомо про родину, чий будинок знищив дрон
- «Гербери» атакували бізнес на Чернігівщині: як минула доба
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
