Буряти обстріляли росіян. І не з якоїсь там стрілецької зброї, а з тактичного ракетного комплексу «Точка-У»! Було це під час боїв за Чернігівщину. А розказала нам про цей випадок 67-річна Зоя з Тупичева, що на Городнянщині.
Конфіденційну інформацію вона випадково почула від феесбешників, які під час окупації облаштували свій штаб біля її хати. Ракетний обстріл села чекісти намагалися видати за роботу українських військових. Утім приховати правду не вийшло.
Тупичів — одне з найбільших сіл на Чернігівщині. Центр громади. До кордону з Білоруссю якихось 50 кілометрів трасою. Тож під час повномасштабного вторгнення окупанти були тут уже першого дня. Проте зупинятися в селі не стали — лише виставили блокпости і рушили далі. Місяць люди жили більш-менш спокійно, аж поки під Вишневим (село за 15 км) ЗСУ не «накрили» великого скупчення росіян. Тоді окупанти відступили в Тупичів і отаборились у місцевій школі, на спиртозаводі і на місцевому сільгосппідприємстві «Тупичівське». Саме на території останнього, крім регулярних військ, облаштувалися працівники ФСБ. їхній штаб був за 20 метрів від будинку Зої Грибенко.
— Росіяни зайшли 27 березня. Того ж дня до мене прийшли двоє бійців ФСБ. У чорній формі, з автоматами, — розказує Зоя Іванівна. — Я вже думала, що виселятимуть. Аж ні. Навіть у хату не заходили. Сказали, мовляв, їм не можна. Ми розмовляли у дворі. Спершу вони поцікавилися, чи дійсно я мешкаю в цьому домі. «Так, — кажу їм. — Живу сама». Тоді почали розпитувати: «А у вас газ є? А вода? А світло? А мобільний зв’язок?» Я відповіла, що є все, окрім зв'язку. Бо вежу підірвали. Ви б бачили, як вони були вражені. Один із них каже: «У вас тут так добре. Дороги хороші, будинки теж. Із водою, газом, навіть паркани в усіх. Якби міг, то оженився б і лишився тут». Говорю йому: «Ну то руки вгору, здавайся і лишайся». А він: «Поки що ні. Ми взагалі тут ненадовго». А коли 31 березня в Тупичів заїхали буряти (щоб супроводжувати колону феесбешників), то для них побачене взагалі було шоком. Мабуть, подумали, що в Царство Небесне потрапили.
— Ви бачили, чим феесбешники займалися?
— Вони зразу ж якусь супутникову антену поставили. Певно, для зв'язку або ж, навпаки, глушилку. Чула, як у перший день із кимось говорили: «Я не зрозумів завдання! Якого дідька ми сюди приперлися? Тут немає ніяких нациків».
А ще біля моєї хати вирили окоп і виставили двох своїх бійців. Пояснили: «Це про всяк випадок. Раптом до нас хтось із городу полізе». Вартових змінювали о другій ночі. І я щоразу прокидалася від страху. Потім днів за два-три по нашому селу вдарили ракетами з «Точки-У». Один будинок згорів, ще кілька пошкодило: у когось паркан зачепило, у когось дах. Лише дивом ніхто не загинув.Зразу після обстрілу я чула, як росіяни між собою говорили: «Це буряти помилково запустили». А потім побігли на місце «прильотів» (там уже все палало), щось фотографували. Опісля вигадали відмовку і почали всіх запевняти: «Це ваші запустили ракети». Але ж я чула про бурятів. Так їм і сказала. Тоді вони пробурчали: «Ну то буряти косі. Сіли одним місцем на пульт — і так вийшло».
Хвіст однієї з ракет від «Точки-У» прилетів у город 69-річного Володимира:
— Це було ввечері. Ми вже збиралися лягати спати. І тут один раз бахнуло, другий. Потім роздався страшний свист, немов той чорт: «У-у-у-у-у». Тоді ще сильніше як гахне! Я вискочив із хати, дивлюся — на городі все горить. Рідних одразу ж повів до сусідки в погріб. А сам побіг по хатах питати, чи живий хто, бо кругом теж палало. Після обстрілу росіяни цілу ніч позашляховиками туди-сюди моталися. Аж поки не розвиднілося.
Читати також: Російська армія витратила «Точку-У» щоб розбомбити... город у містечку на Чернігівщині
Джерело: газета «Гарт», автор Олексій Прищепа
