23 вересня о другій дня Мощенку (Городнянська громада) обстріляли рашисти. Згоріла хата Миколи Ступака.
— Я картонною коробкою вікна зап’яла та подушкою, бо в хаті дме, скло повилітало, — журиться Катерина БІЛОУС із Мощенки.
— Чекай! — зупиняє жінка старосту. — Буде скло?
— Плівки метрів п’ять дам, — каже Сергій РУДЕНОК, староста. — Привезу до вечора. На скло не розраховуй. Допомога тільки з міської ради, не від держави. Плівку, мо’, брезент який дадуть. Шифер, цвяхи — від волонтерів.
Катерина Білоус погоджується (а що робити?), тим паче, що в людей ще гірша ситуація. Того клятого дня в Мощенці було чотири рашистські прильоти. У сусіда Миколи Ступака хата згоріла. У Тетяни Букатіної снаряд попав у куток глухої стіни, пробив її, витряс скло з усіх вікон.
— Це такий страх, — не може заспокоїтися Катерина Білоус. — Я живу за 200 метрів від хати, що згоріла. Я все бачила, усе чула, за два кроки від смерті була. За все життя, а мені 62, такого страху не було.
Надворі погода красива, — згадує. — Я пішла на город. Інвалід другої групи, здоров’я немає. Ледь ходжу, позвонки поламані, сім операцій перенесла. Хочеш не хочеш, мусиш працювати. Діти в Чернігові. Син та донька. Гукають до себе, а я не хочу. Тут і кози, і кури. І дома є дома. Отже, надворі тихо, спокійно. Я взяла корзинку і йду якраз до річки, у напрямку хати Ступака, щоб бурячки дрібненькі забрати. Зайшла на город, поставила корзинку, думаю, піду кізочок перепну.
Тільки кізочку переп’яла біля хліва, чую свист сумашедший. Такого ще не було, скільки війна, скільки обстріли. Летить невідомо що, я думала, ракета. Пізніше сказали, що із САУ стріляли (самохідної артилерійської установки).
А воно свистить — це все миттєво — і як бабахне. Не знаю, чи хвилею мене до стіни, до хліва прибило, чи я сама з ляку прибилася. І чую вибух такий сильний, думала, у мене серце стане, що здурію від ляку. Як гепнуло!
Не знаю, як мене не контузило. Мабуть тому, що я кричала сильно (рот був відкритий, що й радять для запобігання контузії. — Авт.), і діти біля зупинки кричали-вищали. Полякалися. Я й зараз трясуся з того страху.
Над хатою Ступака клубок диму був вище дерев, угору, коричневий. А потім шифер став стріляти, і чорний дим попер.
Сусід дивом врятувався, — продовжує Катерина Білоус. — Тільки руки обпік. Вискочив з хати, кинувся назад, кажуть, думав гроші забрати. Збирав їх усе життя (Миколі Івановичу 77, колишня дружина, дві доньки й син живуть у Мощенці. — Авт.). А гроші, кажуть, погоріли.
З нажитого добра трактор уцілів. Люди допомогли зірвати замок з гаража і викотити. І баня над річкою вціліла.
Від хати лишився фундамент, від печей — стояки цегляні. І шули (ушули, стовпи) від хліва. Гараж згорів. У погребі двері згоріли, а кобила лишилася (кобила — надбудова погреба). Дрова погоріли, сіно. З господарства овець тримав, то раніше позбував, порізав. А кролі були — погоріли. Півня не стало. Курей не бачимо.
Під час другого прильоту снаряд влучив у кут під стіною хати Тетяни Букатіної. Усе скло повилітало. І стіни шматок вилетів, і шифер побило. Шиферу листів 12 міняли, вікна плівкою позатягували, бо всі повибивало.
Авторка: Тамара КРАВЧЕНКО, "Вісник Ч"
"Час Чернігівський" писав про війну в Україні:
- Ситуація на кордоні на ранок 6 жовтня: ворог обстріляв три громади
- Миколу Лютого із Лукашівки росіяни били і стріляли
- У Чернігові поховали загиблого бійця тероборони
