Володимир АХРЕМЕНКО з Корюківки пішов на війну 52-річним у січні 2023 року. Служив у 31-й окремій механізованій бригаді. Рядовим, старшим групи.
У липні 2023 року під час евакуації побратима наступив одразу на дві міни. П’ять годин чекав, доки його заберуть з поля бою. Пережив 11 операцій на ногах. Але праву врятувати не вдалося. На лівій ампутували два пальці.
Як почухати п’ятку, якої... немає
— Після поранення лише через дев’ять місяців, у квітні 2024 року, повернувся додому. Сім місяців на візку їздив. Реабілітологи вчили заново ходити. Спочатку на навчальному протезі. Потім на постійному. Навчальний дається на кілька місяців. Після ампутації кукса зсихається, стає меншою, — розповідає Володимир Ахременко. — У Львові мене оперували американські лікарі. З однієї ноги вирізали шматок м’яса, пришили на іншу. На правій нозі залишилася лише п’ятка, ходити я б не зміг. Лікарі порадили ампутувати до середини гомілки. Щоб можна було зробити протез.
На лівій є тільки три пальці. Великий і мізинець відірвало. Нога теж уся перебита. З живота брали судини та артерії і вшивали в ногу. Спиратися на неї важко, тож на вулиці ходжу з милицями.
Увесь час, доки лежав у госпіталях, збирав довідки. Тож посвідчення учасника бойових дій, а згодом і посвідчення інваліда внаслідок війни отримав доволі швидко. Деякі побратими й по два роки не можуть.
— Краще протезуватися в Україні, радили мені військові, які лежали в госпіталях, — продовжує чоловік. — Якщо щось зламається з комплектуючих, доведеться їхати своїм коштом за кордон і ремонтувати там. Чекати невідомо скільки.
Тож вирішив шукати протезний центр на заході України. Знайшов у Чернівцях.
Фантомні болі турбують щодня. Особливо на зміну погоди викручує обидві ноги. Хочеться почухати ампутовану ступню. Скребу іншу і відсутня... перестає чухатися.
Навчальний, а згодом постійний та купальний (для душу) протези Володимиру Ахременку виготовив 24-річний Іван ВИНИЧЕНКО з Чернівців. Він технік-протезист. Виготовляє нижні кінцівки.
Гіпсовий зліпок стегна чи гомілки обмотує тканиною, схожою на тоненький еластичний бинт. Змішує епоксидну смолу зі згущувачем. Додає чорну фарбу і перемішує. Виливає на зліпок. За кілька годин майбутній протез застигає.
Далі Іван його шліфує і встановлює необхідні запчастини. Ще за годину на протез уже може ставати військовий. І повертатися додому з новою ногою.
— У мене такі клієнти, що одна нога тут, одна там, — жартує Іван Виниченко. — Таких людей уже багато. Тож не треба їх жаліти, ними треба захоплюватися. Змінити своє ставлення. Не казати: «Ой, бідося». А казати: «Вау! Ти на протезі, ти крутий! Ти можеш знову ходити!» Це великий труд жити з новою кінцівкою.
Стараюся робити протези максимально практичними і красивими, з малюнками, якщо бажає замовник. Наші військові можуть навіть бігати на протезах.
Іде прогрес, з’являються нові матеріали та комплектація для протезування. Якщо ще на початку вторгнення іноземні фахівці навчали нас, то зараз уже навпаки. До нас їдуть переймати досвід.
— Усі протези та ортопедичне взуття надаємо людям з інвалідністю безплатно. Також безплатно їх обслуговуємо, — додає Катерина СЕРБІН, керівниця філії протезно-ортопедичного центру в Чернівцях. — Ми приватне підприємство, але роботу оплачує держава.
Підірвався на двох «Пелюстках»
— Коли виходив на нуль, завжди брав із собою дві гранати-лимонки. Казав, що в полон ніколи не здамся. Підірву себе і кацапів, — каже Ахременко. — Найстрашніше, коли стріляють танки. Людину розриває на шматки. Якось біля мене на позиціях сиділи два товариші. Молоді, 32 роки. Приліт з танка в їх окоп. Розірвало так, що ні ніг, ні рук не змогли знайти. Щоб рідні хоч щось могли поховати…
Тепер маю два дні народження: 8 липня і 9 вересня. 8 липня у Волноваському районі на Донеччині разом з Юрієм Васильєвим виводили пораненого з нуля. Ідемо полем. Над головою постійно висять російські дрони. Стежка шириною сантиметрів 20. Сапери нас попередили, що з «Ураганів» росіяни розкидали «Пелюстки» (протипіхотна міна радянського виробництва). Наступаю правою ногою — ба-бах! Нога висить у берці. Відштовхую пораненого побратима від себе. Він падає у вирву.
Юра дав мені турнікет, — продовжує згадувати поранення. — В аптечці лежали кілька шприців з кацапським знеболювальним. Назбирав за попередні виходи. Дістав і вколов в одну ногу. Юра кричить: «Не шевелися». Трохи повернувся. І тут знову — ба-бах! Лівою ногою чіпляю «Пелюсток».
Юру і того військового, на щастя, не зачепило. Юра вже сам вивів його в безпечне місце, за вісім кілометрів від місця, де я лежав. Потім прибіг з побратимами за мною і мене туди ж понесли на ношах.
Доки чекав, годин п’ять був у полі сам. Болі не боявся. Курив. Літо, спека. Як тільки починало боліти, знову знеболювальні уколи собі робив. Слідкував за турнікетами і часом послабляв, коли треба.
Бронежилет врятував. Уламки дрібні були тільки на обличчі, у ногах і руках. Коли мене клали в евакуаційний джип, поряд з дрона росіяни скидали вибухівку. Джипом везли в стабілізаційний пункт ще 10 кілометрів. А там уже на броньованій машині доставили в госпіталь. Маршрут був довгим. Спочатку спецтранспортом із Запоріжжя в Кропивницький. Потім на гвинтокрилі у Вінницю. І так само у Львів.
Вісім виходів на нуль
— Що б там не казали, що кацапи погано вдягнені чи погано їх годують, не вірте. Чмонь я не бачив. Одяг, екіпірування, пайки в них доволі якісні, — стверджує чоловік.
— Що трофеїли?
— Зброю, ножі, аптечки. Останні з гарним наповненням. Маю ще кілька карематів і спальників. Ви на одному з них сидите, — сміється.
І показує на м’який куточок в кухні. Підіймаюся. З-під сидіння чоловік дістає складений блідо-сірий каремат, схожий на колір форми окупантів. — Зручний і теплий.
Бувало, сидимо на нулі й по 10 днів. Жерти нічого. Пробіглися окопами, назбирали російських пайків та й їмо. А що робити? Їсти та пити ж хочеться. Сухпаї в них гарні. Паштети з маслом, тушонка м’ясна. А в нас польська гуманітарка була. Не подобалася. А за водою ще треба йти кілометрів 12 в один бік. Ближче не привозили, місцевість ворогом проглядалася. Тож бігали в кацапські окопи і збирали воду.
Курити страшенно хотілося. А цигарки дорогущі були в зеленій зоні. Це місце, куди нас виводили на відпочинок з нуля. По 180-200 гривень за пачку місцеві бариги продавали. Півлітрова пляшка горілки знаєте скільки коштувала влітку 2023 року?
— 500 гривень?
— 420. У мене юний побратим був. Не пив, не курив. Книжки читав. Кажу йому: «Сергійку, перший вихід — і зап’єш, і закуриш». Так і було. Після першого виходу підходить до мене і каже: «Дядьку Вово, є що випити?»
Коли виходили з побратимами з нуля, то розслаблялися. Випивали. Важко переварити все побачене там. Але, якщо знали день виходу на позиції, то за добу нічого не вживали. З цим було в нас строго. Якщо отримаєш поранення, у лікарні задувають. Якщо знаходять алкоголь, виплат не дають.
На кацапа писав 40 протоколів
— Це війна. Або ти стріляєш, або в тебе. Ми групою знищили 180 кацапів, — підрахував Ахременко. — Плюс брали в полон. Мені попадалися тільки росіяни. Останні чотири були з Владивостока. Бурятів не бачив.
Коли виходили з нуля на відпочинок, нас викликали у штаб сбушники. Треба було писати українською мовою рапорт, що я полоненого не ображав, не бив, їсти та пити давав. А більшість з нас, військових, розмовляє, як уміє. І пишуть, відповідно, так само. 40 рапортів довелося переписувати на одного полоненого кацапа! Бо були помилки.
Два рази брав у полон, і два рази таке.
Також бісило, що сбушники не забирали наших поранених хлопців. Дзвоню їм, кажу: «У нас два трьохсоті (поранені) і два полонені». Приїхали, кацапів забирають. Кажемо: «А поранених?» «Самі займайтеся евакуацією», — відповідають. І тягнемо ми тоді вісім-десять кілометрів своїх, а кацапи з сбушниками у джипах поїхали.
Сидиш в окопі, а поряд тіло кацапа. Хтось з наших блював при цьому. А я не звертав уваги. Міг і тушонку поряд їсти. А що робити, коли голодний.
Зробив собі гачечок на мотузці. Закинув метрів на 10. Щоб перевірити, чи заміновані вороги. Бо вони часто мінують своїх мертвих солдатів. Підтягну трохи, бачу, що все добре. Тоді підхожу ближче. Дивлюся, що можна взяти: турнікети, боєкомплекти, ножі. Якось біля одного росіянина бензопилу затрофеїв. Нам якраз потрібна була — дрова заготовляти. Це все трофеї, не мародерство. Мародерство — це коли з хати виносять.
Не секрет, що більшість кацапів ідуть воювати за гроші. Коли ми в червні 2023 року брали їх у полон, вони розповідали, що при укладанні контракту отримували 10 тисяч доларів підйомних (близько 400 тисяч гривень)! Плюс зарплата 200-230 тисяч рублів (85-95 тисяч гривень). А цього року побратими казали, що вже по 20 тисяч доларів росіянам підйомних платять. А в нас ловлять на вулицях і відправляють служити. А який толк з цього буде? Приводили мені таких, вони ж наступного дня повтікали. Аби в нас такі підйомні були, хлопці і родина б по-іншому ставилися до служби.
«Золотий хрест» від Залужного
Володимир Ахременко нагороджений нагрудними знаками «Ветеран війни» та «Золотий хрест».
— «Золотий хрест» 4 листопада 2023 року вручав сам Валерій Залужний, колишній головнокомандувач ЗСУ. У Львові в госпіталі. Тоді ж «Золотий хрест» отримав Сашко Максименко з Мени. Загинув 15 лютого 2024 року поблизу Костянтинівки на Донеччині.
Володимир іде до шафи і дістає військову форму. На кітелі виблискують медалі.
— Одягаю час від часу. Запрошують у школу до дітей, на уроки патріотичного виховання.
— Чи важко було приймати себе нового?
— По барабану. Нема ноги, то й нема. Якщо буду печалитися чи забухаю, то що, вона відросте? Багато товаришів, на жаль, спилися. Втратили родину, житло через це. Я теж можу випити. Але треба знати міру і тримати себе.
Про родину
— За поранення мають виплатити 800 тисяч гривень. Частинами. Отримав ще не всі, — продовжує. — Рвався повернутися на війну. Хотів залишитися інструктором. Але вже було пізно. Прийшли документи, що мене списали. Довелось попрощатися і з улюбленим хобі — полюванням. Ружжя всі вже продав.
Улітку 2024 року моїх побратимів вивели на тиждень на реабілітацію і доукомплектування. Були неподалік Чернігова. Тож купив у сусіда свиню. Зарізав, обсмалив з товаришем і привіз їм. Побули тиждень, поїхали на сумський напрямок, а звідти — на запорізький.
До мобілізації тримав п’ятеро свиней. Треба заколоти і переробити м’ясо. 19 січня мав їхати вже. 17-го заколов останню. Чотири дні не присідаючи з сестрою та її подругою різали, смажили, закривали свинину. Аж наступного дня військові вже на порозі. Прийшли забирати на день раніше.
Збір був о 18.00. Нас чоловік 40 в автобусі. Хлопці з Корюківської, Сновської, Сосницької громад. Узяв змінний одяг, перекусити. Вдалося і горілку пронести, хоча в деяких знайшли і забрали.
— Багато брали?
— Півторачку.
У хаті Володимира Ахременка сучасний ремонт, меблі. Є туалет. Всюди чистенько і прибрано. Тепло. У дворі десяток курочок. Жінки не видно.
— Строкову службу я служив у Німеччині. Тоді це було два роки. Там же і створив родину. 31 грудня 1991 року народився син. Квітневий жарт — новорічний подарунок, — сміється. — У Німеччині працював начальником їдальні військового госпіталю.
Сімейне життя не склалося. Розлучилися. У 1995 році повернувся додому. Відкрив свій бізнес. Сім років возив харчі в Москву та Білорусь. Перед вторгненням працював комірником у колгоспі. Найбагатша людина, якщо працює на складі зернових. Дружина з сином повернулися до неї на батьківщину, у Краснодар, Росія. Сину там купив та залишив квартиру.
До повномасштабного вторгнення з сином підтримував зв’язок по вайберу. У сина вже теж два сини є. Але з початком великої війни наші розмови закінчилися. Від моєї сестри син знав, що я служу, отримав поранення. Але спілкуватися зі мною більше не захотів. Я і не наполягаю.
— Більше родину не створювали?
— Чого ж. Була жіночка. Жили разом. Спортсменка, волейболістка. І я ж тоді красівий був. Хотіли дітей з нею, але вона бездітна. Парубкую зараз, як бачите. Тож не проти знайти хазяйку. Можна з дітьми, — розмірковує.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Снайпер поцілив у голову: чоловік заново учився сидіти, ходити й говорити
- Захисник Віталій Шумей уже напрацьовує кроки у механічних чоботах
- 22-річний воїн втратив обидві ноги на війні: звикає до протезів і мріє стати військовим психологом
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
