Владислав Ситник з Данилівки, що на Менщині, отримав повістку, пішов воювати. Удома з дружиною робили сири, возив на базар у Мену. Обробляли 13 гектарів землі. Тримали три корови, два бики, дев’ять свиней, 40 качок. Частину хазяйства дружина збула, бо без чоловіка не встигає.
— Це капець, — виходить з хліва Людмила СИТНИК. — Свиней покололи. На продаж. З чоловіком у цьому році планували будувати новий сарай. І купити зо 20 поросят. Газоблок так і стоїть запакований. Плакав мій сарай.
Телят, двох биків збула. Одного продала зразу, як чоловік пішов на фронт. А потім і з другим не змогла справитися. Телюпав мене по асфальту, як Тузик тряпку. Дві корови залишила, одна прихворіла. Качок родичі допомогли порізати. Курей більше сотні бігає.
Пшеницю посіємо, худобі є що їсти. Картоплю садимо. Якось у селі виживати ж треба. Роблю сметану, масло, вершки, сири тверді, напівтверді. Чоловік більше працював на полі. Картоплі міг начистити. Зустріти корів з паші. Просапати картоплю на городі. Раніше по вісім гектарів нею засаджували. Хазяйство на мені. Ще й саду 115 дерев насадила, треба доглядати, — розповідає. — Кролі ще були. З Владиком разом з 2009 року. Донька від першого шлюбу в Сумах живе. Зять хороший, допомагає, правда, рідко їздять. Син чоловіка в Мені. Спільних дітей не народили.
— Зараз поля гуляють?
— Картоплі стільки не садимо, бо невигідна. Дзвонила, по шість гривень забирають. Весною залишки, вісім тонн, по три гривні віддала. У цьому році поля засіяла, родичі, дякую їм, допомагають безкоштовно.
— Який у вас графік?
— Прокидаюсь о п’ятій ранку, лягаю о дванадцятій ночі. Учора о десятій вечора лягла, прокинулась о третій ночі. І більше на заснула, бо свої години відіспала, — сміється. — Як на базар їду, підйом о 3.45. Збираю сумки, худобу пораю, родичі виженуть на пашу, а я чекочу на базар.
— У дворі скутер, під двором машина, бусик, комбайн. Їздите?
— На скутері і в машині я за кермом. Трактора боюся. У дитинстві возили на луг гребти сіно, і я на тракторі перекинулася в Десну. Відтоді боюся їх. Сьогодні зранку машиною відвезла замовлення в Мену. У скутер весь товар не влазить. На своїй «дев’ятці» все вожу.
— Перекус коли?
— Учора наварила гречаного супу, мо’, завтра буду їсти. Сніданок повинен бути ситний, бо коли потім поїм, не знаю.
Після обіду все кидаю і вигулюю пса. Бельгійська вівчарка, фермер Дорошенко з Величківки подарував. Чоловік Рижим завжди займався. Тепер це на мені. Важко, але справляюся. Сьогодні прокинулася, ще не присідала. Треба гній винести в кінець саду, дві верейки гарбуза нарізати.
Владик уперше за вісім місяців збирається у відпустку приїхати. Треба ж і смачненького наготувати, і з собою дати. Декілька качок засмажу, декілька закопчу. Роблю це вдома, купили невеличку коптильню. Сирів наварю. Хлопці сказали, окрім копченої риби і сиру, щоб нічого не передавала. Як це? Треба ж і сала, м’яса, ковбаси домашньої, кров’янки.
Хоч і на «нулі», сто тисяч не отримував жодного разу. 50 — найбільша сума. Бо на «нуль» тільки возить бійців на броньованому «Хаммері», а не постійно знаходиться. Хто думає, що в грошах купаються, нехай піде, допоможе солдатам. Добру частину грошей хлопці витрачають на ремонт техніки. Останній раз надіслав 14 тисяч, сіна закупила.
— На «Хаммера» одразу посадили?
— У техніці добре розбирається. Трактор свій, бусика перед війною купили, щоб товар возити. За звуком мотора може розпізнати, яка деталь не так працює. Поки чекали на інструкторів, які навчали їздити на тих «Хаммерах», чоловік хлопців сам навчив.
Дзвонить, у слухавку чую, як гупає страшенно. А його хлопці кричать, щоб пригинався.
Чоловік обмежено придатний, у нього бронхіальна астма. На передовій не повинен бути. На Житомирщині пройшов навчання. Зараз біля Покровського Донецької області. При собі повинен мати спеціальний балончик, щоб запирскати горло, коли дихати не пускає. Два на місяць іде. Півтори тисячі гривень один коштує.
— Чоловік повернеться додому, знову хазяйство розширите?
— Сісти і плакати? Ні, це не моє. На свою хату брали кредит у державному фонді, який допомагає з кредитуванням для будівництва на селі. Платили справно. Задумуюся, чи дадуть кредит мені на сарай. Без роботи і худоби вже не можу.
Авторка: Юлія СЕМЕНЕЦЬ
