— Не дай Боже, жодній матері таке побачити, що вони зробили з моєю дитиною. Позривали нігті на руках, кололи ручечки, зламали руку, якою намагався захищатися. Посікли лопатою голову і шию. Розбили скляну пляшку і били нею. За що? За те, що їй хотілося грошей. Та сказала б вона, клята, що їй треба мій будинок, гроші, я б дістала будь-яку суму, тільки б не чіпала сина.
«Він був добрий. З фронту привіз кошеня за пазухою»
— Коли привозили на слідчий експеримент, розповідала, як усе було. У неї навіть голос не дрижав — жодних емоцій. Хоча в її адвоката від почутого сльози виступили, — плаче 61-річна Людмила СТЕЛЬМАШЕНКО, мати вбитого 24-річного Сергія Приходька з Носівки. Вона ж свекруха і мачуха 18-річної Ярослави Приходько, підозрюваної в пособництві у вбивстві свого чоловіка. Батьки зійшлися три роки тому, а діти одружилися 30 грудня 2023 року.
22 січня Ліля, подруга Ярослави, привела в дім Сергія двох хлопців, учнів мринського училища. Кирила Сергієнка та Сергія Роя. Саме їх підозрюють у причетності до вбивства. За версією слідства, зі старшим з них Ярослава мала стосунки. Вона поскаржилася на чоловіка. І вони вбили його. Тіло загорнули в покривало і вивезли на «Ланосі» Сергія в ліс під село Пустотине на Носівщині.
А Ярослава наступного дня дала оголошення в інтернет, що чоловік пропав. Поїхав машиною в центр міста і зник. Навіть рідня Сергія повірила в цю версію. Брат заявив у поліцію.
Знайшли труп через три дні. Усе розкрилося випадково. Де шукати тіло, проговорився один з друзів хлопців, з яким вони каталися на автівці вбитого. Машину покинули в кущах, у Мрині, неподалік училища.
— Сергій служив з 2019 року. 95-та окрема десантно-штурмова бригада. Елітний батальйон. З батальйону, розповідав, вижило семеро. Й отак його закатували. Пройшов найгарячіші точки фронту. Деякий час був командиром відділення. Пережив шість тяжких контузій, перевели в мінометний підрозділ. Нервова система дала збій. Оформлявся на списання за станом здоров’я, — продовжує Людмила Стельмашенко. — У мене чотири сини. Два воювали. Сергій і ще один, уже інвалід війни другої групи, накрив собою гранату.
Ніколи не втручалася в сімейне життя хлопців. Я з тих свекрух, які люблять усіх невісток, яких сини приведуть до хати. Сергію збиралася подарувати цей двоповерховий будинок. У ньому є вся побутова техніка, ванна, душова кабіна, туалет. Ліжко, на якому його вбили, коштувало 25 тисяч гривень.
Вона вийшла за нього з розрахунку. Сподівалася, якщо чоловік загине на війні, отримає гроші і стане дуже багатою. Спочатку син зустрічався з її подругою, дарував дорогі подарунки. Ярослава це побачила і відбила його. Згодом привіз дівчинку з Донбасу, планували розписатися. І вона знову зуміла зробити все, аби і від тієї дівчини відбити.
Син по-справжньому кохав Ярославу. Не пускав на роботу, жалів. Казав: «Мамо, я не хочу, аби моя дружина підірвала здоров’я, як ти, і мала на старості стільки хвороб». Син їй ні в чому не відмовляв. Працював вантажником на дарницькому м’ясокомбінаті. Отримував 40 тисяч гривень. Оскільки ще значився не звільненим з війська, усі гроші йшли на її картку. За рік купив їй два мобільних телефони за 32 тисячі. Одяг, золото. Усе, що хотіла. І це поганий чоловік? Вона ж потім ще його гроші хахалю своєму пересилала. І десять тисяч гривень, й інші суми.
Я свічки не тримала, та люди говорять, як тільки Сергій їхав на зміну, приводила іншого. Їздила з подружкою гуляти в Мрин.
А тепер розказує, що того дня вони посварилися. Брехня. Бо майже весь день я проговорила з сином по відеозв’язку. Бачила, попросив у дружини: «Зая, наколоти мені кави». Боже, я ж не знала, що та кава стане такою страшною. Сказав, що треба передзвонити адвокату. Бо якраз у той час прийшли документи про списання. Не прощалися. Обіцяв після розмови з адвокатом ще поговорити зі мною. Пізніше я йому зателефонувала, мабуть, вбивці вже були під двором. Син сказав: «Мамочко, я так хочу спати. Потім поговоримо.» Припускаю, вона напоїла Сергія снодійним, яке приписав сину лікар, бо він після контузій не міг заснути. Якби син не спав, вони б його не взяли. Він же десантник.
Зачинили бійцівського пса Лорда, улюбленця Сергія. Бо пес би чужих порвав. Усе було сплановано. Відкрила хату, показала, де Сергій. Чула і бачила, як його вбивають.
Коли його поклали в машину, увесь багажник був у крові. Коли Сергія повезли, зняла закривавлені штори і постіль та у двох пакетах понесла в сміттєвий контейнер на сусідню вулицю. Люди її бачили, але, на жаль, не зрозуміли, що сталося вбивство. Після перевернула матрац на ліжку, де вбили чоловіка, і лягла спати. А потім дві доби водила всіх за носа, що пропав. Станіслав, інший мій син, котрий подав заяву про зникнення, ще захищав Ярославу в поліції. Мовляв, не тисніть на неї. Я збиралася оформити на них дарчу. І вона про це знала.
Людмила Стельмашенко, мати Сергія
— Кажуть, що він її бив?
— Слідчий каже: «Як же він бив, якщо на тобі немає й подряпини?» Єдине, що є на руці розрізане, зашите. Це вона сама, коли кричала на Сергія, рукою вибила шибку. Мо’, коли ляпаса і дав. Бо вона навіть їсти йому не варила. Годувала бутербродами. Перед похоронами в будинку шість душ наводили лад, щоб можна було привезти синочка. П’ять годин усе мили. У туалетній кімнаті так і не встигли прибрати. Можна і зараз прийти подивиться, що там робиться.
Я її жаліла. Мені було шкода, що дівчина виросла без материнської ласки. Батько постійно працював, а я її вчила всього, що вмію.
— Коли розписувалися, за довідкою Ярослава була на п’ятому місяці вагітності. Минуло понад рік, де дитина? Чи була вагітність насправді?
— Не знаю. Може, зробила аборт. Наскільки мені відомо, Сергій дуже хотів дітей.
Мені настільки боляче, що в тому будинку не можу знаходитися. Якби не підтримка рідних, близьких і небайдужих людей, не знаю, чи впоралася б з таким горем. Чоловік працює за кордоном далекобійником. Я там з ним живу. Страшна звістка застала нас в Італії. Чужі люди купили квиток до України. Дві доби добиралася. У Києві знімала гроші, настільки була розстроєна, що забула в банкоматі картку. А вона ж чеська, її тут не відновиш. Вдячна всім добрим людям, які допомогли поховати сина. Сергій теж був добрим. З фронту привіз кошеня за пазухою. Дуже любив тварин. Тепер чотири котики самі залишилися. Мені їх взяти нікуди, повертаюся за кордон. Хочу, аби знайшлися добрі люди і прихистили їх.
— Як чоловік сприйняв історію з убивством?
— Для нього це подвійний удар.
«Побачила на її плечі синець»
— Батько Ярослави, Микола, старший за мене на 24 роки, — схлипує 38-річна Юлія СТЕЛЬМАШЕНКО, мати Ярослави. — Коли зустрічалися, з попередньою дружиною вже не жив. Мені було 19 років, як одружилася. Сподівалася, чоловік стане підтримкою та опорою, бо мого тата не стало, коли мені було три роки. Народилися діти, Ярослава і Назарчик, йому зараз 20. Чоловік випивав, діти бачили наші сварки. 16 років промучилася. Налаштував доньку і сина — вони відмовилися від мене. І коли пішов, забрав їх з собою. На мене стільки бруду вилили. Казали: і п’яниця, і наркоманка, й неадекватна. Коли став жити з Людмилою, з дітьми я не спілкувалася. Колишній чоловік заборонив. Зустрічали мене з Сергієм біля базару. Сергій казав: «Не втручайся в наше життя, бо я за себе не ручаюся. Кину гранату. У мене є дві довідки з психлікарні».
Якби Ярославу та Сергія не одружили, нічого б не сталося. Вона б жила життям своїх однолітків.
Юлія, мати Ярослави
— І довідку взяли, що вагітність шість-сім тижнів, аби розписали 17-річною, — Юлія показує документ з носівської лікарні для РАЦСу.
Спочатку колишній чоловік виїхав за кордон, згодом і його дружина, мати Сергія. Тільки після цього я змогла забрати сина. У червні зустріла Ярославу в місті. Побачила на її плечі синець. Донька сказала, що вдарилася об холодильник. Уже згодом проговорилася, що бив неодноразово.
— А за що бив?
— У нього психіка порушена. Чи десь бруд побачить, чи за котом не прибрано, чи ще щось. Казав, щоб хата була вилизана. Її обов’язки: прибирати дім, стежити за котлом, доглядати за кроликами. Хвалився, що купив їй сукню за чотири тисячі гривень, туфлі. А потім не пустив на випускний. Сказав, що випускного не було. Після школи донька ніде не вчилася і не працювала.
4 грудня в Ярослави був день народження, 18 років. Сергій бився. Викликали поліцію. Та поліція його не забрала, бо дочка не написала заяву.
Того дня, коли все сталося, побив її по животу. І хлопці сказали, що приїдуть розберуться. Відповіла: «Сама розберуся». А що далі відбулося, не знаю.
— Коли побачили оголошення про розшук Сергія, подзвонили дочці?
— Аякже. Відповіла: «Поїхав кудись у справах». А потім ми вже зустрілися в поліції. Їй пообіцяли, якщо зізнається, сидіти не буде. Усе, що сказали, попідписувала. Доньку відпустили на ніч до мене. Ми балакали. Я спитала: «Жаль тобі Сергія?» Відповіла: «Ні. Тепер мене ніхто не буде бити». А мені шкода і Сергія, і свою дитину, і тих двох хлопців. Їм усім зламали життя.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Обгоріле тіло лежало поряд з автівкою: подробиці вбивства водія, який возив продукти на прикордоння
- На Чернігівщині чоловік убив колишню тещу, порізав сусідів та підпалив сільраду
- Застілля в Чернігові закінчилося трагедією: чоловік до смерті побив знайомого
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
