У передачі "Наші люди" говоримо з військовим психологом про адаптацію військовослужбовців, різницю між цивільною та військовою психологією, допомогу безпосередньо у частинах... і не тільки.
Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Пане Олександре, вітаю. Розкажіть, будь ласка, трошки про себе. Чим ви займалися до того, як потрапити в армію?
- До того, як я потрапив в армію, я працював у чернігівському гіпермаркеті "Вена". Заступником директора з розвитку, є таке товариство «Смєна». Займався торгівлею, не психологією далеко. З психологією мене пов'язує те, що я після закінчення Чернігівського педуніверситету навчався в аспірантурі Київського інституту психології і писав дисертацію. Тоді ще по інерції займався наукою.
- Як до війська потрапили?
- До війська... Коли повномасштабне вторгнення почалося, в мене кум - контрактник і я сразу сказав: «Куме, я з вами». Взяв рушницю і разом на захист Чернігівів пішов. Ми організували свої штаби невеличкі і брали під контроль внутрішньо Чернігів, щоб ДРГ не кошмарили. Це моя зона відповідальності. А потім, як ситуація обострилася, допомагав на участку від Количівки до Куликівки, я кожен ранок виїжджав і контролював, щоб дорога чиста була, і приїжджав до жіночого монастиря, людям казав:, дорога вільна, все, можна їхати, і тоді каравани йшли.
- Зараз ви у центрі психологічної підтримки. Чим цей центр взагалі займається і навіщо він потрібен?
- Цей центр, в самій назві розкривається, це психологічна підтримка. Там є різні рівні. Якщо мається на увазі психологія, то ми більше координуємо дії по військам. Допомагаємо тим психологам, які знаходяться в бойових бригадах, налаштовуємо грамотну їх роботу, правильно підказуємо, методичні матеріали готуємо. І тоді, коли відбувається критична ситуація, нас на посилення до них з конкретною задачею направляють і ми разом робимо спільну справу для нашої перемоги.
- Можете розказати, в чому різниця між психологом, який працює просто з звичайними цивільними людьми, і тим, який працює з військовослужбовцями?
- Я теж, будучи цивільним, не розумів, в чому ця різниця. Але зайшовши в війська, чітко розумію, для чого це треба. Головна задача твоя, кажуть цивільні психологи, – зберегти своє життя. І уникнути подальшої травматизації. Той же самий ворог, його знищення. Навіщо це треба? Тобто цивільна психологія не зовсім підходить в тому вигляді, як вона є, якщо її просто взяти і в війська. Але саме для цього і потрібний військовий психолог. Тому що тут вже йде більш кризові стани. Своя спеціфіка. Людина на грані своїх психічних і психологічних можливостей. Треба знищувати ворога, конкретні задачі є, взаємодія в колективі. Це цивільне життя дає багато часу, де можна на терапію потратити багато тижнів. Тут треба чітко налаштувати людину на те, щоб вона взяла себе в руки і знищила ворога. Від емоцій перейшла в раціо, надати їй інструментарій психологічній, щоб вона змогла опанувати себе і відповідно підвищити свої шанси на виконання завдання і повернення додому живим.
- Якщо про адаптацію військовослужбовців, ви цим теж займаєтеся, так? Як це відбувається?
- Ну, справа в тому, що це ж не тільки психологи цим займаються. Її, адаптацію, можна на три основних компоненти розділити – фізіологічна, психологічна і соціальна. Фізіологічно, це зрозуміло, до війська потрапляють із цивільного життя, де свого роду зону комфорту ми собі створили. Тут зовсім все по-іншому, інший режим, інші умови перебування. Даже графік 24 на 7. Ізоляція, харчування зовсім інше. Фізіологічно це все впливає і воно ж цепочкою відповідно впливає і на психологічний стан. Тут людині треба певний час, щоб адаптуватися. В психологічному плані це на порядок вищі ситуації емоційного переживання, коли є небезпека для твого життя. Тобі ставляться задачі в стресових умовах, їх треба виконувати, це те, з чим багато хто в цивільному житті не стикалися. І другий момент – це соціальна складова, ті ж самі командири. Треба підпорядковуватися, внутрішні взаємодії в колективі, всі люди різні, різного віку, різного досвіду, і з цим треба впоратися. Якраз глобально психологи точково цими займаються і системно так само
- А якщо говорити на практиці, як це відбувається?
- Через центр комплектації або через рекрутінгові центри у самих частинах, людина потрапляє до війська, і по-любому далі йде в неї навчання, в навчальних центрах. Перед самим навчанням зараз є адаптаційний певний період, коли людині трошечки дають час звикнути, дають уявлення, з чим їй доведеться зіткнутися. І далі безпосередньо йде саме навчання, базова військова підготовка. Більше йде напрямок тактичний, медичний, психології там не так і багато. Але в даному випадку тут психологія важлива в плані людину навчити справлятися з гострими реакціями на стрес. Тобто емоцію переключати на раціональність, на розум. І у разі гострих реакцій на стрес, таких як паніка, ступор, як надати допомогу побратиму за півтори-дві хвилини, щоб його знову включити в бій як бойову одиницю. Це в начальних центрах так. Потім, коли вони приходять в війська, з ними так само психологи займаються, проганяють техніки саморегуляції і допомоги побратиму і допомагають адаптуватися. Тобто, вони ж їх не зразу в окопи кидають. Одинічні випадки, коли вже справді ситуація дуже критична для військового підрозділу, тоді вже їх на підсилення. А так їх по-грамотному і на позиції заводять не самих, а в супроводі досвідчених військовослужбовців. І так само ж на позиції, якщо є можливість, не одразу заводять, а дають час на призвичаїтися до тих же самих вибухів. Третя лінія це може бути, друга. Все залежить від ситуації. Психологи тут так само допомагають адаптуватися.
Під час самих бойових дій, коли йде травматизація психологічна, психологи допомагають командирам проводити аналіз бойових дій. Тобто коли у людей цей стрес, він виговарюється, вони не в собі його тримають. І вже на етапі, коли людина повністю розібрана, таке теж буває, тому що ресурс він не безмежний, і вона вже не може ефективно на короткий період бути корисною для підрозділу, то її відправляють на пункт психологічної допомоги, який теж і при кожній бригаді в зоні бойових дій де психологи допомагають людині відновитися. Так, це не довго, це до п'яти діб, але у разі, якщо там вже не вийде, то тоді вже медикаментозне лікування у психіатричних установах. Але зачастую цього буває достатньо, щоб хлопцям відновитися і знову бути ефективним.
- А якщо говорити про нещодавно мобілізованих: вони приходять до війська, багато хто з них трохи перелякані, тому що не знають, що очікувати. З таким стикалися і як з цим працюєте?
- Так це нормально. Людину навіть в цивільному житті на нову роботу постав, де вона не знає функціоналу, що вона має робити, це для неї стрес. Армія – це така ж сама робота, тільки вже вимушена. Не ми цю війну почали, але треба цього ворога відкинути, щоб повернутися до нормального свого життя, чим ми і займаємось. Це нормально, це так має бути, і це не критично. І щодо цих хлопців є у багатьох цивільних таке відчуття, що ярлик вішають: ухилянти і так далі. Повірте, не всі. Психологічно якщо брати, я би даже так сказав, що багато серед цих хлопців справжніх козаків. Просто що певний період вони не стільки за себе переживали, боялися, скільки оці переживання їх матерів, дружин, близьких, вони брали на себе. І у військо не йшли тому, що це була б травма для їх близьких. Але ситуація змінилася, вони заходять у війська, але є певний період, який психолог має допомогти їм відділити оце, що їхня, та натура казака, і оце, що ті переживання. Тому що воно заважає в подальшому і навчатися в фаховій справі військовій, і у виживанні. Тому що вони в минулому, в переживаннях цих крутяться, і не чують, що їм хочуть донести інструктори.
- Ви, як психолог, можете якісь поради дати от людині, яка тільки що потрапила або готується потрапити до війська?
- Сам факт, якщо ви вже потрапили до війська, тут треба раціонально подивитися, що не можете змінити, на що ви можете вплинути і що зараз ви можете для цього зробити. Коли емоцію перевів в раціональну складову, ти вже настроений на сприйняття. По-перше, що треба зробити – це адаптуватися в самому колективі, не втратити себе, зайняти певну свою нішу і настроїтися, якщо ти потрапляєш до навчального центру, по максимуму налаштуватися на навчання. Тому що те, що дається в учебці, це все знадобиться в зоні бойових дій. Дуже налаштуватися, тому що за 45 днів по максимуму дають інформацію, а те, що раніше за три місяці давалось і була можливість її переварити, то тут іде інформаційний перегруз. І без відповідної налаштованості це дуже важко зробити, особливо людям по віковим категоріям за 40.
- А якщо військовослужбовець відчуває якусь травму, дискомфорт, він може звернутись до психолога?
- Часто психологи самі приїжджають і себе презентують. Під цей час можна, під час роботи психолога, це зробити. Другий момент, якщо він хоче до психолога, він має звернутися до командира, тому що так вже в армії устроєно, що твій командир має знати, де ти знаходишся. І відповідно, командир завжди дає дозвіл, зв'язується з психологічною службою, і так відбувається допомога. Ну, найбільше це відбувається, коли стресові ситуації, коли командир сам бачить, що людина не впорається. Тому що у нас ментально суспільство не настроене на звернення до психологів. Часто психологів трошки путають із психіатрами.
- Тоді про цей стереотип, що люди толком не знають, що таке психологи, і не звертаються. Наскільки він зараз є і в війську, в тому числі, і чи вдається з ним якось боротися?
- Повірте, в війську є набагато більші для людей проблеми сьогодні, ніж боротися з цим стереотипом. Є проблема, вона вирішується. Тобто тут зациклюватись навіть не треба.
***
Дивіться попередні випуски передачі "НАШІ ЛЮДИ":
