Чернігівський аграрний сектор приходить до тями рік після повномасштабного вторгнення російської армії. Як зазначає один з провідних аграріїв регіону - Петро Мельник, виконавчий директор і співвласник Agricom Group, президент Українського Клубу аграрного бізнесу (УКАБ) - усе дається важко. Причому у всіх сенсах: фізичному та фінансовому. Війна змінила все. І найгіркіші невідновлювальні втрати - людські.
В інтерв‘ю виданню The Page підприємець розповів як відновлювали Чернігівський кластер, які культури тепер будуть актуальні, чому про прибутки нині не йдеться і як продати вівсянку з глибинки Чернігівщини у… Лондоні.
Як зауважив Мельник, однією з найперших складнощів - була наявність вибухівки, яку позалишали росіяни на полях компанії.
Села, де розташовані землі підприємства, були звільнені одні з перших, 4 квітня. Тоді ніхто не знав, як треба перевіряти поля. Спочатку робили це самостійно. Придбали в інтернеті за кордоном три звичайні металодетектори, за день — два навчилися з ними працювати й почали самостійно перевіряти території. Якщо знаходили щось підозріле, позначали це місце, і до нього ніхто навіть не наближався, каже аграрій.
«За тиждень вдалося залучити військових — допоміг нам у цьому голова Чернігівської ОВА. Потім допомагали ДСНС і волонтери. Закінчили розмінування всіх небезпечних 400 га лише в серпні. На завершальному етапі перевірку полів провели професійні сапери», - розповідає Мельник.
Петро Мельник
Щодо втрат, то вони були значними. Машинно-тракторна станція, яка розташована в селі Красне, що опинилося посередині між українськими військами та окупантами. На неї тричі скидали бомби, вона була під постійним артобстрілом. Дуже сильно постраждала техніка. Щось вдалося відновити, запчастини шукали де тільки можна. Але весняну сівбу торік у Agricom Group провели.
Селище Михайло-Коцюбинське, де розташоване переробне підприємство, також деякий час було під окупацією. Аграрії встигли знеструмити завод, забрали жорсткі диски з комп'ютерів. Окупанти обладнали у виробничих приміщеннях свої укриття, але серйозно нічого не постраждало – було пошкоджено приміщення, розграбована сировина, продукція. На жаль, там загинув один з працівників – окупантам не сподобалися фотографії в його телефоні й вони його вбили. Це найбільша втрата, каже Петро Мельник.
Після звільнення селища працівники за 3-4 дні прибрали приміщення підприємства й 13 квітня запустили виробництво.
Бізнесмен каже, що про прибутковість зараз взагалі не варто говорити. За низкою культур на підприємстві пішли далеко в мінус, на деяких, насамперед на вівсі, трохи заробили. Сою прибирали пізно, вона вже частково почорніла, тож отримали невеликий мінус.
«Немає такої культури, яка б дуже добре себе показала торік. На період збирання припало багато дощів, через них ми півтора місяця простояли. Головним завданням минулого року було вижити. Ми ще не весь урожай продали, тому важко говорити про узагальнений фінансовий результат. Сподіваюся, вийдемо в нуль», - ділиться роздумами підприємець.
І додає: вони вимушено відійшли від низки своїх традиційних технологій через брак ресурсів. Наприклад, ті самі дрони, які активно використовували в роботі до війни, тепер не можна використовувати з міркувань безпеки.
Планують до деяких технологій повернутися. Адже вони надають 20 – 30% приросту маржинальності. Під час посадки кукурудзи використовують лише точний метод, добрива вносять після проведення хімічного аналізу землі на кожному полі. Онлайн-система моніторингу транспорту та техніки торік дала компанії змогу зберегти суттєві кошти.
Цей рік аграрії більше засівати суть соняшника, у самій компанії, як і раніше, роблять ставку на овес, збільшили посіви, щоб до 70% покрити власні потреби.
«Восени погода не дала нам засіяти більше пшениці, хоча таке бажання було. Цієї весни, оскільки в землі багато вологи, вирішили посіяти трохи гречки та проса. Раніше три роки поспіль ми сіяли льон. Навіть був рік, коли засіяли 20% загального обсягу посівів цієї культури в Україні. Але я так і не зміг зрозуміти, як складаються ціни на неї. Тому ми відмовилися від льону з економічних міркувань. До того ж ця культура важка для збирання, вона швидко «вбиває» комбайни», - аргументує власний вибір Мельник.
З паливом ситуація трошки складніше. У Agricom Group діяли, як і будь-який середній аграрій: купували паливо де тільки можна. А ще мали запас 90 кубометрів дизпалива в Чернігівському кластері.
«Але коли ми зрозуміли, що окупанти зовсім близько, було ухвалено рішення його злити, а місткості пошкодити. Я розумію, що це був екологічний злочин, але не міг допустити, щоб нашим паливом заправляли російські танки. Можу сказати, що проблеми з паливом не вплинули на нашу операційну діяльність. Техніка не простоювала через те, що її не було чим заправити. Хоча часом її заправляли ледь не з бензовоза. Якщо з'являлася можливість, допомагали з паливом своїм сусідам-аграріям і теробороні», - інформує бізнесмен.
З грошима, каже, зараз біда. Багато аграріїв просто виживають. Якщо вони експортують, то втрачають гроші на різниці між офіційним і реальним курсом. Податківці вимагають повної та своєчасної сплати податків, незважаючи ні на що.
Дещо вирівнює ситуацію можливість прокредитуватися.
За оцінкою Петра Мельника, нині рівень кредитування аграріїв становить приблизно 10% від довоєнного. Мінагрополітики обіцяє допомогти з розширенням програми «5-7-9%», яка поки рятує аграріїв, особливо з отриманням обігових коштів.
«Невеликим компаніям, які мають до 1 тис га, зараз порівняно простіше. Їм потрібно менше «обіговки», багато хто перейшов на готівку й «оптимізує» податки. Середнім і великим, які не можуть діяти такими методами, доводиться сподіватися на допомогу держави, щоб протягнути до наступного сезону. Такими є реалії аграрного бізнесу», - додає співрозмовник.
Він оцінює рівень власних інвестицій у галузь цього року в $500 тис. Окрім купівлі автомобілів, кошти також витратили на проєкт у $1,5 млн, обладнавши цех із виготовлення граноли та цех із виробництва сухих сніданків на заводі в Михайло-Коцюбинському. Останній запустили на початку лютого. Тепер потрібно збільшити можливості щодо пакування готової продукції, тож, інвестують кошти в запуск нових торгових марок, їхнє просування. Ще один проєкт, куди направляють інвестиції, – розширення складських приміщень. Адже збільшують портфель продукції.
Джерело цих коштів – власний капітал.
Також, у компанії шукають нові ринки збуту, окрім Польщі - націлилися і на Туманний Альбіон.
«За кордоном ми шукаємо кінцевих споживачів для своєї продукції. Ринок Великої Британії – один із пріоритетних для нас. Сподіваюся, що ще в березні підпишемо остаточну угоду з однією з місцевих мереж супермаркетів. Улітку ми відкрили свій торговий будинок у Варшаві. Там є склад, працює сильна команда, яка займається розширенням експорту готових продуктів не тільки в Польщі, а й в інших країнах», - резюмує Петро Мельник.
"Час Чернігівський" писав про відновлення бізнесу після російської окупації:
