Олексій Бик, командир взводу в полку ”Азов”. Народився 4 грудня 1980 року в селищі Сосниця на Чернігівщині. Батьки – зоотехніки. Школу закінчив із золотою медаллю. Закінчив філологічний факультет Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. Працював журналістом у виданні ”Главком”. Робив репортажі з окупованого Криму. Був речником ”Правого сектора”. У липні 2014-го добровольцем пішов на фронт. Воював у складі Добровольчого українського корпусу ”Правий сектор”. Бував у Донецькому аеропорту. Член політичної партії ”Національний корпус”. Командир взводу в полку спеціального призначення ”Азов”. Один з ініціаторів проєкту ”Пісні війни”.
Зі школи складає вірші. Автор пісні ”Добровольці Божої чоти”. Розлучений. Синові Любомиру – 18 років, доньці Уляні – 14. Живе в Києві.
- Зеленський назвав війну проти Росії вітчизняною. Згодні?
– Це визначення завузьке, щоб зрозуміти всю її суть. Ми – передовий загін у протистоянні цивілізованого світу й варварських орд, що сунуть зі сходу протягом кількох століть. Ми завжди були щитом Європи й людської цивілізації. Це нагадує ”Гру престолів” – там теж є стіна, що відділяє людський світ від здичавілих. Ми приймаємо головний удар, тому ця війна не лише вітчизняна. Б’ємося не тільки за себе, а за всіх людей. Це війна народів, як у Толкіна, де світлі сили б’ються з темними. Ця світоглядна битва цивілізації з ордами повторюється в історії в тих чи інших варіаціях.
- Понад місяць триває повномасштабне вторгнення Росії. Які перші підсумки? Чого слід чекати?
– Я не міряю війну від 24 лютого. Для мене і для України гострий етап почався вісім років тому. А боротьба за нашу державність триває століттями. Останні вісім років ми живемо в новій реальності, коли вона перейшла у відкриту фазу. 2014-го було значно простіше воювати. Москва вела невизнану війну, не використовувала авіації, бомб. Зараз кинула всі ресурси. Не думаю, що Кремль відступиться лише тому, що отримав від нас по зубах.
Росією керує маніяк. Поразка для нього означає не просто розвал цієї ядерної бензоколонки, а й фізичну смерть. Його або свої придушать, або ми розстріляємо, або Гаазький трибунал засудить до смерті. Війна триватиме, доки Росія не зникне з політичної карти світу. Про це попереджав ще Дмитро Донцов у 1940-х у праці ”Україна і війна з Росією”. Він казав, що Українська держава існуватиме, лише коли буде знищена Росія.
Бо та завжди загрожуватиме нашій державі. Перший місяць ми пройшли героїчну фазу протистояння, зупинили РФ. Далі на нас чекає триваліша робоча фаза. І треба докласти багато зусиль, щоб перетворити подвиг на перемогу. Доведеться боротися за наші території і не лише зупиняти танки, палити колони, а йти в наступ. А це важче, ніж оборонятися. Але ми перебуваємо в таких обставинах, коли фізично не здатні програти цю війну. Вона зайшла так далеко, що Путін може лише відтягнути в часі свою поразку. Питання лише в тому, скільки це коштуватиме нам зусиль, ресурсів і втрат.
- Коли було найскладніше в цій війні?
– З початком бойових дій у всіх була недовіра до того, що відбувається. Людям важко усвідомити, що почалася війна, що небо не буде таким, як раніше. 24 лютого всі це зрозуміли. У нас частина людей взагалі жила, не відчуваючи війни.
Друга стадія – зневіра у власних можливостях. 25–26 лютого, коли росіяни підійшли до Києва і їхні колони проривалися в бік метро Берестейська, панував відчай. Але найтемніша ніч перед світанком.
Якщо цю хвилю пережити, то починається третя стадія, коли ти збираєшся із силами, відчуваєш злість – хочеться дати по зубах і перемогти.
Зараз ми заходимо в четверту – це впевненість у собі і гордість за наш подвиг. У суспільстві панує запит на війну до переможного кінця. Коли я слухаю пропозиції, з якими виходить наша делегація на переговори, розумію, що суспільство ніколи не схвалить половинчастих рішень. Його задовольнять лише перемога і повне виконання наших вимог.
Ніхто не переконає нас у тому, що маємо чимось поступитися Росії.
- Яка роль волонтерів?
– Цей рух не припинявся всі вісім років. Він був трохи загальмований, бо Збройні сили навчилися забезпечувати себе. Але щойно кількість потреб зросла з 24 лютого – волонтери негайно активізувалися. Вони – наша секретна зброя. Путін не врахував двох основних факторів, що зробили цю війну переможною для нас. Перший –здатність людей об’єднуватись і волонтерити.
Неможливо перемогти націю, що вся впряглась у війну. Допоки українців буде хоча б двоє – один воюватиме, інший возитиме їжу та бронежилети.
Волонтерський рух – це український феномен, що за лічені дні закриває потреби цілих підрозділів. Коли я кинув запит, за пів години надіслали гроші – і ми взули весь мій підрозділ.
Другий фактор, не врахований Путіним, – готовність українців захищати державу та ідеали, про які зазвичай у побутових обставинах не говорять. Я до 2014-го не повірив би, що можу поїхати на війну. Я гуманітарій, не схильний до агресії.
У моєму підрозділі є хлопці, які 2014-го не поїхали на війну, але коли 24 лютого почалося загострення – взялися за зброю.
Вони не були готові воювати, але роблять це успішно. Здатність українців мобілізуватись і жертвувати заради загального блага неможливо було врахувати. Як писав Котляревський: ”Де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинность ісправлять”. Ми переможемо саме через нашу непрогнозованість.
- Великі втрати ворога здатні зупинити війну?
– Вона не завершиться до перемоги. Мінімальний необхідний фактор – смерть Путіна. Це може статися будь-якої миті. Можливо, просто зараз ефесбешники забивають його кастетами в бункері. І нові російські еліти будуть готові відмовитися від претензій в обмін на амністію в очах світової спільноти, принаймні фінансову.
Але треба розуміти: навіть якщо Росія втратить здатність наступати, вона обстрілюватиме міста, доки не закінчаться ракети, кидатиме своє гарматне м’ясо в наші котли, доки воно не вимре або не почне бунтувати.
Путіну нікого не шкода, тим більше тих, хто бездумно його підтримує. У російські бунти я не вірю. Але одні негідники можуть знищити іншого заради амністії. Ми можемо завершити війну тільки силою зброї. Розбити їх, відкинути до кордону.
- Частина підрозділів, які Росія відводить з Київщини й Чернігівщини, передислокована на харківський і донецький напрямки. Ворог змінює тактику?
– Це вимушений маневр. На Київщині окупанти зазнали повної поразки. У них був шанс взяти Київ у перші дні. Після того як місто укріпили, вони щодня почали втрачати все більше бійців, техніки, ресурсів, сил і мотивації. Перший ракетний і повітряний обстріл українських міст тривав безперервно 15 годин. Кожна наступна атака була все коротша.
Вони не готові до війни, що триватиме понад тиждень. Втратили наступальний потенціал. Сьогодні це більше нагадує конвульсії, ніж повноцінні атаки. Не вірю, що ворог може взяти Київ.
Те, що окупанти тікають, кидаючи техніку, не секрет. Приховуватимуть це за словами про маневри і перегрупування. Заявляли, що не брали Києва й обласних центрів, бо не мали такої потреби. Але якщо ми не почнемо їх атакувати – почнуть брати. Заяви про зміну тактики спрямовані на внутрішнього користувача. Це спроба зробити хорошу міну за поганої гри. Російським солдатам в Україні зрозуміло: війна програна. Отримали на півночі – спробують закріпитися на південному та східному напрямках. Нам треба зупинити їх над Донбасі.
Вони воюють без ресурсів, мусять постійно атакувати й зазнають втрат у три-п’ять разів більші, ніж українські війська. Нам треба вистояти. Час грає на нас. Санкції їх дотиснуть. Вірити треба в Бога і українську армію.
- Як зараз діє ворог?
– Прикро, що українська влада не вірила, що буде війна. Це дало б змогу зменшити втрати. Найперше – бійців, які поклали життя, зупиняючи перший найсильніший удар ворожих сил. Сьогодні Росія обстрілює міста, щоб викликати жах і паніку.
Це терор. Вони практично не атакують військових цілей. Блокують населені пункти й не хочуть надавати гуманітарні коридори.
Бо якщо в місті разом із військовими закрити цивільних, це різко зменшить кількість ресурсів для оборонців, змушуватиме їх озиратися, вибирати місця для позицій далеко від житлових районів. Тільки москалі можуть ставити артилерію між будинками
Ми – ні. Ми мусимо оберігати мирне населення – для цього й ведемо війну. Як тільки цивільні виїжджають – ми починаємо перемагати. Так було в Бучі, Ірпені, Гостомелі. Доки там були люди, ми не могли штурмувати ворога.
З Маріуполя не випускають населення саме для того. Це середньовічна тактика: коли фортецю брали в облогу, з неї не випускали цивільних саме з цих міркувань.
- Захисники Маріуполя проявляють небачений героїзм. За яких умов можна буде деблокувати місто?
– Можна вже й зараз. Але для цього потрібні політична воля президента і воєнна мета – розробити операцію. Зеленський несподівано для всіх показав себе лідером.
Але він більше схильний до компромісів, ніж до категоричних перемог. Намагається домовлятися з Путіним. У нас не найкращі позиції на переговорах. Хлопці з ”Азова” казали, що Зеленський їм пропонував залишити місто через коридор. Вони відмовилися, виявивши готовність боронити Маріуполь до останнього. Якщо президент не ухвалить рішення про деблокаду міста, це буде зрада, якої не пробачить ні історія, ні український народ.
- Вірите в переговори, в гарантії безпеки для України? Чи це буде новий Будапештський меморандум?
–. Турки-османи казали, що війна триває, щоб сісти за стіл переговорів з найкращими позиціями. Переговори потрібні з багатьох причин. Здобувають нам час. Кожен день грає на нас і проти Росії. Вона стає вигнанцем, а нас підтримує весь світ. Переговорами ми заявляємо про готовність до врегулювання конфлікту. Демонструємо світу, що не є агресивними, а захищаємо свою землю. Але я не вірю, що вони матимуть результат. Путін не може собі дозволити поступки, бо стане лузером. Його з’їдять у їхній банці з павуками. Він не підпише жодних договорів не на своїх умовах.
Будь-які поступки окупанту, особливо після того, як ми перемололи найбільш боєздатну частину його армії, – зрада. Росіяни не люблять згадувати, що Ленін вивів Росію з числа країн – переможців Першої світової. Підписав Брестський мир, капітулювавши напередодні поразки німців. Якщо ми підпишемо документ, в якому підемо на поступки агресору, це буде така ж капітуляція на порозі перемоги.
- США щодня відправляють допомогу Україні, заявили в Пентагоні. Чого бракує військовим найбільше? Якої зброї?
– Вдячний кожній країні, що прислала нам хоч один патрон. Якби світова спільнота не допомогла, ми не встояли б. Вдячний Північноатлантичному альянсу – він міг би допомагати й більше, але міг і не робити цього. Це не їхня війна. Маємо протитанкові та протиповітряні засоби. Це дає змогу конкурувати з однією з найсильніших армій світу. Бракує летальної зброї. В НАТО і Євросоюзі немає політичного консенсусу. Забезпечують мінімальний рівень, щоб ми перемагали. Не в їхніх інтересах озброювати нас понад міру, зокрема економічно. Того, що вони дають, достатньо.
Я не прихильник закриття повітряного простору. Він легко закривається протиповітряною обороною. Росія, маючи перевагу в повітряній силі, не контролює неба над Україною. Ми ефективно відбиваємо ракетні та авіаудари. Хотілося б отримати розхвалені ”куполи” (ізраїльська тактична система ПРО ”Залізний купол”. – Країна), які захищають міста від ракетних ударів. Але навіть вони не є стовідсотковою гарантією від атак – по Ізраїлю влучають арабські ракети.
- Санкції – дієвий механізм?
– На реальний ефект від них можна чекати ближче до осені. Буквально щотижня у світі оголошують нові обмеження для росіян.
У їхніх містах люди б’ються за цукор, а в магазинах порожні полиці. А в Україні навіть у воєнний час можна все купити в супермаркетах. У них закінчаться запаси закордонних товарів – їжі, гігієнічних засобів, автомобілів, телефонів, електроніки, комп’ютерів. Росія скотиться в кам’яний вік. Вона не виробляє нічого, крім нафти й газу. А ці речі їсти неможливо. Якщо Європа відмовиться від їхніх енергоносіїв – побачимо, як велетенська територія занепадає.
- Два російські літаки, які порушили нещодавно повітряний простір Швеції, були оснащені ядерною зброєю. Буде третя світова чи все завершиться в Україні?
– Коли Росія погрожує іншим державам, грає нам на руку. Переконує всі цивілізовані країни, що є небезпечною. Путіна вважають маніяком. Напасти на країни НАТО Росія неспроможна – буде розгромлена за тиждень-два. Тому ці дії – для внутрішнього споживача. Альянс не боїться російських погроз.
Прогнозувати вчинки Путіна неможливо – він з явними психічними відхиленнями.
Може напасти на НАТО. Але я впевнений, що до цього не дійде. Війну виграємо ми.
- Скільки може тривати ця війна?
– Від шести місяців до двох років, доки санкції та українська зброя її не придушать. Якщо Путін помре, війна зупиниться на 90 відсотків. Російські еліти мало чим відрізняються від нього, але фінансовий добробут для них цінніший за імперські ідеї.
- Ви поет і музикант. Чи проявиться війна в нових творах?
– Не встигаю відволікатися на творчі пошуки. Я несподівано для себе зробив військову кар’єру, командую взводом у полку спеціального призначення ”Азов”. Не лишається часу навіть на читання.
Один розумний чоловік казав: ”Якщо ти поет, то на якій війні ти воював?” Я вдячний усім митцям, які сидять в окопах, тримають зброю. Бути митцем і не брати участі в цих історичних подіях – злочин проти власної музи. Це все колись виллється у вірші, романи, але сьогодні про це говорити рано.
Днями був перший вільний вечір від початку війни. Я спав на ліжку, купив гарячого хліба. У друга насмажили м’яса та їли з цим хлібом. Люди відвикають від цивільного життя. Звикаєш спати на підлозі, що на тобі – броник, в руках – автомат. Забуваєш про прості побутові речі. Дивне відчуття, коли заходиш у ліфт і за тобою зачиняються двері. Не розумієш, в якому ти світі. Повертатися до звичного життя буде непросто. Можна вийти з війни, а от війна з тебе не вийде ніколи.
Джерело: журнал Країна текст: Дмитро КНЯЖИЧ, фото: Тарас ПОДОЛЯН
