— Чорнобривців отут насіємо, Андріївно, між нашими будиночками, — по-хазяйськи обходить територію модульки 71-річна Тетяна ТЮКАНЬКО. Звертається до сусідки, 75-річної Лідії ТОЛМАЧОВОЇ.
Тетяна Тюканько
Тетяна Василівна з Семенівки. Лідія Андріївна з Покровська на Донеччині. Зараз це одна з найгарячіших точок фронту.
Лідія Толмачова
Обидві заселилися в нове модульне містечко в Сосниці.
«Тихо. Наче в іншому вимірі»
Усього в сосницькій модульці 11 будинків: два двомісні та дев’ять одномісних. П’ять одномісних поки пустують.
Модульні будинки
Дерев’яні будиночки розташовані по колу. Усередині — двір, де планують облаштувати зону відпочинку.
— Тут — Андріївна, там — Валя, Лариса, — проводить екскурсію містечком семенівська Василівна. — З усіма миримо, дружимо. На чай ходимо.
Жінка мешкає у двомісному будинку разом з донькою Ольгою та онукою Ангеліною. Сина поховала у травні. Загинув на війні.
Тетяна Тюканько
— Стали стріляти дуже, — згадує. — Якби була сама, а діти в безпеці, нікуди не поїхала б. Та нещодавно метрів за 30 від нашого провулка впали три КАБи. Постраждало шість будинків. Повилітали вікна, двері.
До війни жодного разу в Сосниці не була. А тепер живу. У доньки тут подруга. Звернулася спершу до неї. Там тіснувато. Але підказали зайти в адміністрацію і запитати про місце в модульному містечку.
— Важко було добитися?
— Зовсім ні. Люди чуйні. Відразу відгукнулися. Донька спочатку сама поїхала. Усе подивилася, документи отримала.
Заходьте в хату. Покажу, як живемо, — запрошує Василівна.
Площа двокімнатного будиночка 37,6 квадратного метра. Тут усе зроблено «під ключ» — від меблів до техніки.
У передпокої — пральна машинка. Далі — кухня-вітальня. Є кухонні меблі, стіл, диван, на якому спить Тетяна Василівна.
Тетяна Тюканько
З техніки — витяжка, мікрохвильовка, чайник, холодильник. Електроплитку придбали вже самі.
У кожному такому будиночку встановили рекуператор, щоб не накопичувалася волога. На вигляд схожий на витяжку. Видуває вологу, а вдуває підігріте повітря.
— От тільки чаєм не напою. Світла немає, — бідкається хазяйка.
Сосницька, як і більшість модульок, на електриці. Від світла та опалення, і гаряча вода, і плитка. Поки відносно тепло, справляються. У селищній раді тим часом міркують, де взяти генератор.
У коридорі — шафа-купе з поличками та вішаками. Навпроти — санвузол. Сучасна душова кабіна, туалет, умивальник, бойлер. Далі — друга кімната з двоповерховим ліжком.
Поки роздивляємося, онучка за ноутбуком вчить уроки. Дівчинка продовжує вчитися в семенівській школі онлайн. До сосницької поки не переходила, хоч там і очне навчання.
Онучка Тетяни Тюканько
— Падаємо на підлогу, виключаємо всі уроки. Пролетіло — далі займаємося, — Тетяна Василівна згадує останні місяці навчання внучки в Семенівці.
У нас в лісі не можна ходити: то там летить, то там стріляють. А тут наче в якомусь іншому вимірі. Ходжу по гриби. З онучкою гуляємо біля річки, у лісі, — продовжує. — Тихо, природа.
Дуже добре, але ж удома краще, — зітхає Василівна. — У мене в Семенівці цегляний будиночок. Вода в хаті, а от туалет на вулиці. Опалення пічне. Хоч і не так зручно, проте завжди в теплі.
— Ще їздите додому?
— Звичайно. То часник на весну посадити, то городину забрати. Та ще ж і город на зиму переорали.
«Ключі першими отримали»
Андріївна, як по-свійськи тут звуть Лідію Толмачову, — перша мешканка модульки. У двомісному будинку живуть утрьох, з зятем Віталієм та донькою Зоєю Андрійченками. Донька працює в Кудрівці вчителькою початкових класів.
Лідія Толмачова
Жінка родом з Межової на Дніпропетровщині. Від селища до фронту зараз якихось 12 кілометрів.
— Жили в Межовій до моїх шести років. У перший клас уже в Покровську пішла, — розповідає. — Там же останні роки і мешкала, тримала теплиці.
Діти мої в Маріуполі. Дві квартири там згоріли. У мене в Покровську будиночок лишився. На нашій вулиці нікого зараз уже немає. Навіть не знаю, що з ним.
У Маріуполі стріляти на кілька днів раніше почали. Мої думали постріляють, як у 2014, та й заспокояться. А воно — ні. Просиділи в підвалі три місяці. Коли вже вся їжа закінчилася, вирішили вибиратися. Зять каже: «Хоч так, хоч так загинемо. Треба вибиратися».
Донька з онуком — той 11 клас закінчував — виїхала до Польщі. А зять — до мене в Покровськ. Два роки прожили. А потім і там бомбити почали.
Лідія Толмачова
У серпні 2024, що могли, зібрали і виїхали. Дорогою шукали, куди. На Дніпропетровщині все забито — ні безплатно, ні за гроші нічого не знайшли. У зятя в цих краях, на Сосниччині, баба з дідом жили. Товариш залишився. Він запропонував: «Їдьте до моїх батьків».
Спочатку жили в них. А потім в Загребеллі в будиночок люди просто так пустили, — розповідає свою історію Андріївна.
— Як у модульку потрапили?
— Побачили, що почали будиночки встановлювати. Спостерігали, як росло містечко. Хотіли і собі попасти. Донька почала ходити, дізнаватися. У ЦНАПі заяву написали. Поставили нас на облік.
Ключі ми найпершими отримали. Уже, коли в цей будинок переїхали, легше стало. А до цього сім місяців плакала, майже не вставала. Не хочу згадувати, бо знову плакати буду, — очі Андріївни стають вологими. — А зараз уже краще. Прибираю, гриби збираю. Цим і рятуюся. Щоб не плакати, потихеньку ковиряюся.
Я колись усе говорила: «Піду на пенсію, поїду в ліс. І річка, щоб була». Донька з мене сміється: «Ти ж хотіла».
Будинок Андріївни точно такий самий, як і у Василівни.
Він, як термос, тепло тримає. Така конструкція, — нахвалює. — Не встигає остигати. Ми ще й опалення не вмикали. Бойлер і полотенчик — вистачає.
Зі світлом перебої. Тому будиночок у Загребеллі поки лишили. Зима попереду.
— Своїм не пропонували сюди виїжджати?
— Пропонувала. Але виїхати з Покровська вони не можуть. У підвалах сидять. Ні світла, нічого. Сестру у вересні дроном убило.
Я всім кажу: «Треба виїжджати», — переконана жінка. — Там сидіти — це на такі муки себе прирікати. Ці хати, які вони стережуть… От моя сестра стерегла… Згоріла і нема… Ні хати, ні сестри. Життя — найдорожче.
«І будинки, і квартири є. А на старості бомжуємо», —
зітхає Лідія Толмачова за житлом у Маріуполі та Покровську.
Тетяна Тюканько та Лідія Толмачова
— А «єВідновлення»?
— За квартири подавала до ЦНАПу. Відповіли: «Доки місто під окупацією, компенсації не буде». Уже наші квартири виставили на місцевому сайті як нічийні. Будинок побілили-пофарбували. Відзвітували картинкою. А всередині — руїни.
Щоб мені заїхати в Маріуполь, треба через Москву. А там мене не пропустять, якщо немає російського паспорта. Уже люди їздили, знаємо. Туди вже не попадеш.
— А в Покровську?
— Домовлялися між собою, щоб найняти людину, яка зруйновані будинки сфотографує. Люди їй гроші заплатили (кажуть, за фото будинку з Покровська брали по 100 доларів, з Межівської громади — по дві тисячі гривень за знімок). — Подали документи з фотодоказами. А мер і каже: «Фото недостовірні». Треба чекати закінчення бойових дій. Тоді виїде комісія. Без обстеження ніхто нічого не оформить. Кажуть, з супутників фотографуватимуть. Але поки що йдуть бої.
Дійсно, держава не надає компенсацію за пошкоджені чи зруйновані будинки, що знаходяться на окупованих територіях чи територіях з активними бойовими діями.
«У перспективі — для відпочинку дітей»
— Це не просто модульне містечко. Сподіваємося, що колись воно буде не для переселенців. У перспективі хочемо використовувати ці будиночки для відпочинку дітей. Тобто, це має бути самоокупний проєкт, — ділиться планами Андрій ПОРТНИЙ, голова Сосницької громади. — Переговори щодо цього житла вели давно. Перші три модульки надала швейцарська організація «Зелений кристал». Потім ще вісім — товариство DIVARIO.
За документами вартість однокімнатного будинку — мільйон 12 тисяч гривень, двокімнатного — понад 1,3 мільйона.
Комунікації підводили коштом селищної ради.
Про умови поселення розповіла Зоя ФЕДОРЕНКО, начальниця відділу соціального захисту населення Сосницької селищної ради.
Зоя Федоренко
— Люди в ЦНАП подають заяви. Обов’язкова умова — мають бути зареєстровані як ВПО нашої громади. У нас створена комісія з розміщення ВПО.
Поки місця є, селимо всіх, хто потребує. Але, за правилами, у нас є пріоритетність — вразливі категорії: багатодітні родини, з дітьми з інвалідністю, родини загиблих військових.
Це тимчасове житло, тому за договорами можуть проживати тут до року. Надалі, за потреби, договір продовжимо.
— Мешканці платять за комуналку?
— Проживання в будинку безплатне. А от за світло та воду сплачують. У них укладені індивідуальні договори з організаціями. Як фізособи укладають договір з селищною радою на проживання. З цим договором звертаються далі. Через юрособу було б у рази дорожче.
Найбільший клопіт зараз — щоб світло завжди було, — бідкається Зоя Федоренко. — Звертаємося до благодійних організацій щодо генераторів. Шукаємо, як колеги з інших громад справлялися з цим. Адже скрізь модульні будинки на електриці.
Від польського уряду
— 69 тисяч ВПО зареєстровано в області станом на 7 листопада, — говорить Андрій ПОДОРВАН, заступник голови ОВА. — Кількість ВПО, які перемістилися з інших областей, — 28,9 тисячі, зокрема 23,5 тисячі людей, які перемістилися після 24 лютого 2022.
Загалом в області дев’ять місць тимчасового проживання. Шість модульних містечок та три гуртожитки закладів освіти. Загальна кількість ліжко-місць — 1428. Чисельність тих, хто проживає, — 506. Кількість вільних ліжко-місць — 922. Загальна кількість ліжко-місць у модульних містечках — 1320, чисельність проживаючих — 456 осіб, кількість вільних ліжко-місць — 864.
Модульні містечка передані області урядом Польщі. За підтримки міжнародних благодійних організацій на приватних присадибних ділянках громадян, житло яких пошкоджене або зруйноване внаслідок збройної агресії РФ, встановлено 226 модульних будинків. Крім того, ще 28 модульних будинків було передано в комунальну власність громад для заселення внутрішньо переміщених осіб (Семенівка — сім будинків, Жадове — вісім, Сосниця — 13).
Який світовий досвід щодо забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб?
– Такого досвіду немає, – коментує Михайло Буроменський, професор інституту міжнародних відномин КНУ імені Тараса Шевченка. – В інших країнах наразі лише українці є внутрішньо переміщеними. Решта мають статус біженців. Біженці живут в центрах до отримання статусу. А потім їм надають соціальне житло. Українцям від самого початку надавали соціальне житло. Коли ж вони влаштовуються на роботу, починають винаймати помешкання власним коштом. Але і першим, і другим можуть надавати мінімально необхідну фінансову допомогу для орендування житла, якщо немає соціального. Країни стимулюють людей починати заробляти. Для України мала б існувати система розселення з відповідною соціальною підтримкою. Але я не знаю, як є на практиці.
– Питання в тому, що для багатьох людей, що живуть у тимчасовому житлі (гуртожитки, модульні будинки) статус тимчасовості може тривати усе життя,без перспектив. Вони не можуть його приватизувати ( шелтер, гуртожиток). Як це з токи зору права?
– Так, це може бути надовго, – погоджується Михайло Буроменський. – І це війна, що поки триває. Органи місцевого самоврядування могли б будувати соціальне житло, але це вже інше питання.
За інформацією департаменту соціального захисту населення в Дніпропетровській області, на обліку перебуває 466 тис. ВПО, з них – 404 тис. ВПО з інших регіонів України.
Поки територія не окупована, люди мають право на компенсацію
Чи мають право люди отримати компенсацію за пошкоджене чи зруйноване житло на окупованих територіях та територіях з активними бойовими діями? За розʼясненнями звернулися до начальниці відділу ЦНАП Межівської громади Тетяни Бондик. ЦНАП сьогодні продовжує роботу в релокації.
Тетяна Бондик
– І в зоні активних бойових дій, і на територіях, прирівняних до таких, жителі громад мають право на отримання компенсацій за житло, – пояснює Тетяна Анатоліївна. – Заяву на отримання компенсації людина може подати як безпосередньо через ЦНАП, так і через Дію.
Сертифікати та компенсацію неможливо отримати лише якщо житло знаходиться на окупованій території. Якщо комісія працює, то люди отримують сертифікати. Знаю, що у Межовій зараз люди отримують і компенсацію на ремонт пошкодженого житла, і єСертифікати. Також в Іванівці, Райпільському старостаті.
Наскільки відомо, комісії працюють по Новопавлівській і по Межівській громадах. Якщо є фотографії, які задовольняють комісію. На знімках видно, що будинок зруйнований і не може бути відбудований, отримують сертифікати. Є випадки, коли по світлинах комісія не може встановити стану пошкодження помешкання. В такому разі є процедура отримання експертного висновку сертифікованими інженерами, які роблять обстеження і дають висновки. За ними також можна отримати виплати чи сертифікат. Питання виникають у мешканців багатоквартирних будинків. Має бути обстеження всього будинку. І встановлений факт, що будинок загалом непридатний до використання. І надалі – по кожній квартирі окремо.
Джерело: "Вісник Ч", авторки Марина ЗАБІЯН та Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторок
На фото: Тетяна Тюканько біля своєї модульки в Сосниці. Фото Марини ЗАБІЯН
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Утримують птицю і кіз: як родина переселенців із Донеччини облаштовує побут на Чернігівщині
- З Херсона, Бахмута, Покровська з’їхалися в Берестовець. Для них відкрили школу. Ще й треба розширювати садок
- Чоловік з Чернігівщини півтора року прожив у Норвегії та Англії як біженець
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
