— Мир цьому дому і всім, хто в ньому. Мир і щастя вашій хаті, щоб усі були багаті. Щоб біда вас оминала, радість звеселяла, — з такими словами зустрічає малечу 23-річний Дмитро КОСТЕНКО при вході в центр культурних послуг Куликівської селищної ради, він же по-старому — куликівський будинок культури. Дмитро — переселенець з-під Куп’янська Харківської області. Він в образі Миколая. Святий у Куликівці тільки приживається. До цього був радянський Дід Мороз.
— В образі Миколая другий рік, — пояснює Дмитро. — Як тільки запропонували, погодився одразу. Подобається бути артистом.
У резиденцію до Миколая діток приводять групами батьки. З місцевих шкіл та садочків. По 10-15 чоловік. На вході їх зустрічають два янголи. 21-річна Ангеліна КОСТЕНКО, вона ж і дружина Дмитра. І 30-річна Марина ГЕРАСИМЕНКО, методистка центру культурних послуг. Допомагають проводити майстер-класи чарівні феї.
10 грудня, у суботу, Дмитро та Ангеліна о 12.00 на роботі. У костюмерній Ангеліна допомагає чоловіку. Дмитро вдягає білу сорочку: широку і довгу, до п’ят. На поясі зав’язує голубий фартух з золотистими вишитими хрестами. Ще одна голуба накидка — на плечі. Довга, зі штучного волосся біла борода і така ж перука. Одягає головний убір, на якому також вишиті золотисті хрести. На перевтілення пішло до десяти хвилин. Ангеліна вдягає білосніжну довгу сорочку, на спині великі крила. Працівниці будинку культури робили їх самі, вирізували пір’їнки з тонкого поролону.
У фоє центру на першому поверсі майже до стелі прикрашена штучна ялинка. Поряд плетене крісло-гойдалка, в якому сидить Миколай. Дітки розповідають віршики, співають пісні, сідають на руки і загадують бажання.
Усе в різнокольорових гірляндах. Із пінопласту вирізані звірята, санчата з подарунками, олені. Є фотозона. Елементи декору довоєнні, купували до повномасштабного вторгнення за кошти громади. Нове робили своїми руками з підручних матеріалів. Сценарії до свят пише керівниця Марина АНДРУШКО разом з методисткою Мариною Герасименко.
У Куликівці вдруге
6 грудня, у День святого Миколая, Дмитро ходив центром Куликівки з мішком цукерок. Пригощав перехожих. Заходив у магазини, банки, державні установи.
— У Куликівці живу і працюю другий рік, — розповідає про себе. — Народився і жив у селищі Ківшарівка Куп’янського району на Харківщині. Найбільше селище в Україні. Зараз постійно під обстрілами, людей залишилося мало.
Після школи вчився на кухаря-кондитера. Але все життя танцював. Поки вчився в училищі, у селі у всіх концертах брав участь. Після технікуму вирішив вступити до Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. За освітою я хореограф. Там зустрів Ангеліну. Вона з Куликівки. Разом ми вже чотири роки. Жили в гуртожитку в Харкові. Коли місто бомбили, жили в підвалах, у метро. Батьки, Віта Миколаївна та Сергій Олександрович, виїхали з селища в Харків до старшої сестри. Зараз вони там живуть всі разом. Мати працює нянею в дитячому садочку.
У квітні 2022 року вирішили їхати на батьківщину до Ангеліни.
— Тоді вже тут було тихо, — додає Ангеліна, дружина Дмитра.
— Доучувався в університеті дистанційно. Ангеліна також магістратуру закінчує онлайн.
Перші місяці, як приїхали в Куликівку, не знали, що робити далі, де працювати, як жити, ідей взагалі не було. А тоді директорка будинку культури запропонувала роботу. Уперше вийшли влітку минулого року.
Відкрили танцювальний гурток для діток старшого і середнього віку. А в серпні бажаючих стало більше і вирішили відкрити ще один. Ми єдині хореографи в громаді. Ангеліна викладає сучасні танці, я українські народні.
Заняття в нас у другій половині дня, діти приходять після школи, — продовжує Дмитро. — Два-три рази на тиждень буваємо. У свята — майже кожного дня тут.
Миколай дітей зустрічає о 16.00, — розповідає про святкову програму. — За день приходить дві групи. До 18.00. У пізній час не працюємо.
— А батьки з Харкова приїжджали в Куликівку?
— Мати була на весіллі. Восени цього року ми одружилися. Раніше був потяг, який їхав через Харків з Лисичанська Луганської області. Зараз місто в окупації. Кінцева в Харкові. Їде через Ніжин. Звідти вже або маршруткою, або машиною до Куликівки. Тато приїхати не зміг.
Дорослі бажання дітей
— Будь-яке бажання діток починається з того, аби закінчилася війна. Або, щоб тато повернувся з війни. А потім уже додають матеріальні речі: хтось комп’ютер, хтось іграшку.
— Син у цьому році писав Миколаю листа, — підхоплює Марина АНДРУШКО. — Дідусь з бабусею живуть в Янжулівці Семенівського району. Побажав, аби закінчилася війна і повернутися в Янжулівку. Бо там його чекає кіт Чіп, і він хоче його побачити. А закінчив лист — портфелем з сюрпризом, бо в наступному році збирається в перший клас.
Вітатиме до нового року
— Діти в новорічну ніч чекають Санту з оленями. Але я Сантою не буду. Миколай — наш, український. У минулому році ходив до малечі або вона до нього до нового року. І цьогоріч також буде. Графік з новим календарем став довший, але мені не важко, — каже Дмитро.
— Хто не встиг привести дитину до нас, можна замовити Миколая додому, — каже про новинки Марина Андрушко. — Уперше це зробили в минулому році. Думаю, що така послуга буде актуальною і в цьому.
— Послуга платна?
— Так. Ціна бюджетна. Якщо в Куликівці — від 250 гривень. Якщо в селі — доведеться або привезти, або заплатити за дорогу.
— Своїх діток коли плануєте?
— Ще тільки одружилися, — посміхається Дмитро.
— Як вийде, — підхоплює дружина.
— Ангеліна на куликівській сцені зі школи, — розповідає Марина Андрушко. — Батько Сергій Анатолійович співає в нашому аматорському хорі. Мати Марія Олександрівна працює костюмеркою.
Коли дізналися, що Ангеліна повернулася в Куликівку та ще і з хлопцем-хореографом, не могли їх відпустити. Запросили на роботу. Хоча, як буде з культурою після деокупації області, ми не знали. Та і не до цього спершу було.
— Крім резиденції, я ще мандрую громадою, — продовжує про справи Миколая Дмитро. — 11 грудня разом зі своїми помічниками їдемо у Вершинову та Бакланову Муравійки. Щоб жодна дитина не була обділена увагою. У громаді 13 старостатів, а сіл ще більше. У минулому році до Миколая прийшло майже 600 діток. У цьому році хочемо охопити до тисячі.
У минулому році Миколай працював з 19 грудня і до нового року. Цьогоріч святковий час триває довше, з 6 грудня.
Костюм пошила волонтерка Діана Пильник. Безкоштовно
— До цього в нас був радянський Дід Мороз і костюм червоного кольору, — пояснює Марина Андрушко. — І такої резиденції Миколая не було. Дитинка приходила, віршик розказала, гостинці отримала, і батьки забрали. Без розваг. Дідами Морозами були чоловіки на волонтерських засадах. Кожного року шукали нового. Були і батьки діток. Вчителі фізкультури зі школи. Коли в Діми не виходить, підміняє Віктор Срібний, керівник духового оркестру.
— Де взяли костюм?
— Довго думали, за які кошти придбати, бо розуміємо, що зараз витрачати бюджетні кошти на розваги недоречно. Наша Діана Пильник, місцева волонтерка. Вона швачка. Це її ідея. Єдине — ми хотіли, аби був блакитного кольору. Діана розробила дизайн і пошила.
Купідон, пес Патрон і Панда
— Масових масштабних заходів не проводимо, — продовжує Дмитро. — Але намагаємося хоч трішки людей розвеселити. У цьому році на День закоханих уперше перевдягався в Купідона. Вітав перехожих. Стріляв у них стрілами з лука (несправжнього, щоб не поранити). Роздавав валентинки з побажаннями. Деякі дивилися на мене, як на дивного. Деякі підігрували. Посміхалися. А ще по селах громади їздив пес Патрон, розважав дітей. У нас є власний костюм Панди. Час від часу замовляють на день народження. Це також більше для жителів Куликівки. Вітання коштує тисячу гривень. Якщо за межами, треба доплатити за дорогу.
Авторка: Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото автора
