Щоп’ятниці подружжя Пасюг сідає у свій старенький «деу» і вирушає в одну з найнебезпечніших газетних доставок у світі. Олексій та Наталія везуть свіжі випуски газети «Ворскла» до Великої Писарівки на Сумщині – за чотири кілометри від російського кордону. Перед в’їздом у місто Олексій хреститься, а Наталія прислухається до неба – чи не чути ворожих дронів. До 12:30 треба встигнути розвезти всі примірники, бо потім зазвичай починаються обстріли.
– Якщо я за кермом, Наталія прислухається до звуків зовні. Якщо вона за кермом, я слухаю небо, – розповідає Олексій.
Подружжя встигло вивчити всі звуки війни – від гудіння дронів до свисту снарядів. Цей досвід, який рятує життя не тільки їм, але й допомагає безпечно доставляти газету сотням читачів, привернув увагу канадського журналіста Марка Маккіннона, який присвятив українським прифронтовим журналістам дві публікації у впливовій газеті «TheGlobeandMail».
Не просто газети, а лінія життя для тисяч людей
Робота редакцій «Ворскли», «Перемоги» і «Білопільщини» із Сумської області, золочівської «Зорі» і «Обріїв Ізюмщини» з Харківщини, лиманської «Зорі» і «Технополісу» з Донеччини, «Голосу Гуляйпілля» і «Трудової слави» із Запоріжжя, «Нового дня» з Херсонщинита інших прифронтових газет – це не просто випуск і доставка газет, це лінія життя для тисяч людей, які залишились у небезпеці. Часто без інтернету, без мобільного зв’язку, під постійними обстрілами місцева газета стає єдиним надійним джерелом інформації про те, що відбувається поруч. У кожному номері – новини про земляків, які воюють на передовій, про тих, хто виїхав і хто залишився, про життя громади в умовах війни.
– Без газети ми б не знали, що відбувається – у нас немає мобільного зв’язку, нічого, – цитує «TheGlobeandMail» Віктора Єщенка, власника невеликого продуктового магазину у Великій Писарівці.
Його магазин – одна із зупинок на маршруті Пасюг, де щотижня продають 10-15 примірників газети. Магазин працює навіть після того, як наприкінці минулого року по ньому вдарив шквал від вибуху безпілотників.
Для 62-річної Валентини Гончаренко, чий будинок стоїть майже на самому кордоні, щотижнева доставка газети – це «промінь сонця» в житті.
– Я дивлюся багато новин про війну і все таке, але я також хочу бачити, що відбувається в моїй громаді, про наше життя, як тут живуть люди, які руйнування у нас тут, – каже вона.
І таких історій по всій Україні – десятки. У кожному прифронтовому місті, у кожній громаді поблизу лінії зіткнення місцеві журналісти продовжують свою роботу попри всі ризики та складнощі.
На Харківщині газета «Зоря» не припиняє виходити навіть після того, як російськими ударами було зруйновано сусідню будівлю і суттєво пошкоджено сам редакційний офіс. Редактор Василь Мирошник особисто розвозить газети селами під обстрілами, щоп’ятниці долаючи 400-кілометровий маршрут.
– Наша мета – активізувати громаду для вирішення місцевих проблем, – пояснює він свою місію.
На Запоріжжі «Голос Гуляйпілля» документує історії оборонців міста та життя громади під обстрілами.
– Головне для мене – не випасти з професії. І колеги, які працюють – це мої герої. Дякую журналістам, які не відмовляються від виконання обов’язків навіть із затримками заробітних плат, – говорить головна редакторка Тетяна Велика.
Редакція випустила книгу «Оборонці Гуляйпільського краю», присвячену полеглим воїнам.
У Краматорську газета «Технополіс» продовжує виходити попри постійні загрози та примусову евакуацію населення.
– Наше видання потрібне людям, особливо в тих населених пунктах, де немає інтернету чи електрики, – підкреслює заступниця головного редактора Віра Ільїна.
За її словами, особливою гордістю видання є колектив, який продовжує свою роботу фактично на волонтерських засадах протягом майже трьох років війни.
«Залишаються зі своїми громадами»
– Сьогодні саме журналісти в регіонах, в локальних і прифронтових медіа, на порядок відповідальніші, – наголошує голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко. – Вони не можуть просто перейти, як київські колеги, з одного столичного офісу в інший. Вони залишаються зі своїми громадами.
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко
У спілці журналістів підкреслюють, що місцеві журналісти краще розуміють проблеми своїх регіонів і користуються більшою довірою.
– І не лише серед місцевих жителів. Військові також краще ставляться до місцевих журналістів – тому, що вони уважніше ставляться до фактів, – пояснює голова Сумської обласної організації НСЖУ Володимир Садівничий. – Місцеві журналісти делікатніше працюють з інформацією, краще розуміють контекст і наслідки її оприлюднення.
Херсонська газета «Новий день», яка до початку повномасштабного вторгнення була найтиражнішим виданням області, зараз друкується в іншому місті, але продовжує працювати для своїх читачів.
– Постійна евакуація населення створює додаткові труднощі в роботі. Часто домовленості зриваються через те, що люди змушені терміново виїжджати в безпечніші регіони під загрозою обстрілів, – зазначає головний редактор Анатолій Жупина.
Роль українських місцевих медіа привертає увагу далеко за межами країни. Документальний фільм про харківську «Зорю», який підготували в спілці журналістів, показали не лише в Україні, але й у Лондоні, Амстердамі, Німеччині. Після показу в Раді Європи естонські колеги попросили копію стрічки.
– В Естонії іде дискусія про майбутнє друкованих медіа. І естонські колеги вважають, що наш приклад – це дуже хороший аргумент на користь їх збереження. У ситуаціях, коли є такий сусід, як росія, збереження друкованих медіа може стати гарантією того, що місцеві мешканці отримуватимуть перевірену інформацію, – розповідає Ліна Кущ, перша секретар НСЖУ.
Виживають завдяки інноваціям
Попри важливу роль місцевих медіа, ситуація для їхнього виживання і розвитку залишається надзвичайно складною. Через економічну кризу та відсутність державної підтримки видання закриваються одне за одним. У Харківській області з 27 районних газет залишилось лише 12. На Дніпропетровщині закриваються великі телеканали. В Одеській області працює лише один місцевий телеканал з 27.
Додаткові проблеми створює ситуація з «Укрпоштою». Через реформування поштової служби багато видань втратили можливість доставки газет передплатникам.
– На жаль, ми спостерігаємо тенденцію закриття газет, у тому числі в західних регіонах, – зазначає головна редакторка «Сарненських новин» Світлана Ляшко.
Але ті, хто вистояв, демонструють неймовірну здатність до адаптації. Львівський «Високий замок» диверсифікував джерела доходів, інвестуючи в нерухомість.
– У нашу газету реклама досі поступає краще, ніж на сайт. Це може здаватися дивним, але це факт, – зазначає редакторка Наталія Балюк.
Телерадіокомпанія «РАІ» з Івано-Франківська встановила енергетичні акумулюючі станції на віддалених передавачах. Мукачівська «Панорама» розвиває онлайн-платформи паралельно з друкованим виданням, досягаючи рекордної аудиторії у 800 тисяч читачів.
Чернігівський «Вісник Ч» зумів не тільки зберегти, але й збільшити тираж під час війни – на 5 тисяч примірників протягом одного півріччя.
– Такого результату вдалося досягти завдяки постійним інноваціям та адаптації до потреб читачів, – пояснює редактор Сергій Народенко.
Зокрема, як наголошують місцеві журналісти, дуже перспективним напрямком розвитку засобів масової інформації є так звана мультиплатформеність – здатність редакції поширювати інформацію одночасно в друкованій газеті, на сайті, в соціальних мережах, на ютубі...
У 2024 році НСЖУ вдалося підтримати 32 газети, які видаються на прифронтових територіях. Спілка послідовно відстоює позицію щодо важливості підтримки медіа в усіх українських регіонах.
– Кожне вкраплення фінансів для наших компаній надзвичайно важливе. Важлива не сума, а підтримка й розуміння: що є люди, які тобі допомагають, – говорить директор телерадіокомпанії "РАІ" Андрій Русиняк.
А в прифронтовій Великій Писарівці Олексій Пасюга продовжує додавати до заголовка своєї газети гасло «З Україною в серці».
– Кожною статтею ми намагаємося дати людям надію, що переміщені люди повернуться, просто треба дочекатися кінця війни, – каже він. І щоп’ятниці знову сідає за кермо свого «деу», щоб доставити цю надію своїм читачам.
Джерело: Інформаційна служба НСЖУ
"Час Чернігівський" писав про таке:
