Говоримо із санінструкторкою Оленою Зюзько, яка рятувала наших бійців під час битви за Чернігів і у кривавих боях на Донбасі. Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Чим ви займалися до війська і як потрапили до ЗСУ?
- Я працювала у дитячому санаторії в Черкаській області. Десять років я там пропрацювала. Потім трохи попробувала на себе попрацювати. Але у мене родичі уже служили. І я постійно з ними спілкувалася. І так мені дуже нравилось, коли вони мені розказували, куди вони їздять, що вони роблять. Я почала задумуватися, думаю, чи не попробувати би й собі. І я пішла в військомат, написала заяву, кажу, що хочу. Вони мене хотіли відправити у Білу Церкву на службу, але рідні говорять, давай до нас, у 1-шу танкову, так буде легше, ми тут на місці. І у 2020 році я поїхала, підписала контракт.
- 24 лютого 2022 року, завжди питаю у всіх військових, які потрапили до війська раніше, як це було для вас, що пам'ятаєте?
- 24 лютого вночі поступив дзвінок від колеги, вона тоді на чергованні була. І каже, Лєна, щось робиться, всі збираються, всі бігають. Каже, давай, мабуть, збирайся і їдь сюди, тому що я тоді старша була по медичній службі. Ну і на три години сказали «прибудь». Там 15 хвилин мені було на зборі, але йти було не далеко. Тобто я, в принципі, швидко зреагувала. Тривожний чемоданчик був. І десь за 20 хвилин я вже була в частині. Докомплектували особовий склад аптечками. Ніхто ще нічого не розумів. Що воно? Думали, що це ще тренувальне. Бо було до цього.
- Це все в Чернігові ж було, правильно розумію?
- Під Черніговом.
- Під час битви за Чернігів, чим далі займалися після 24-го лютого?
- Наш батальйон виїхав з технікою на Чернігів. І лютий і березень місяць ми стояли тут на обороні. На окраїні Чернігова. У нас все вийшло. Ту сторону, де ми стояли, ми утримали, слава Богу. Потім ми вийшли на зачистку ближче до кордонів. І якийсь період ми стояли там в обороні. Потім нам дали тиждень на збори, і виїхали ми під Авдіївку.
- Це якраз там, де самі такі жорстокі бої були?
- Так. Виїхали під Авдіївку. Зразу, як тільки ми туда заходили, ми понесли дуже великі втрати. Тому що ворог напевно теж знає, коли ротації. Ну, десь згодом ми укріпилися. Були штурми дуже сильні, були втрати, поранених багато. А от ми вистояли вісім місяців там.
- Як робота медика відбувається там, безпосередньо на фронті? Тому що ми всі бачили фільми, де героїчні медики когось тягнуть на ношах, але як реально це відбувається?
- Бойовий медик знаходиться з хлопцями в окопах. Він знаходиться близько. Якщо поранений, так щоб він був більш у безпеці, і потім зміг підповзти і або забрати до себе в бліндаж, або там надати допомогу, або відтягнути його. А я працювала на "еваках" (евакуаційних авто, - прим. ред.). Якщо є поранений, бойовий медик там надає домедичну допомогу. Тобто це тактична медицина. Потім визивали нашу машину. Ми вже там заходили на точку і чекали по радіо команду на виїзд. І в нас так само були визначені точки, куди наша машина могла заїхати, щоб їй безпечно було, щоб ми там під обстріл не попали. Ну, всяке бувало. Забирали пораненого і вже тоді в машині надавали йому медичну допомогу, робили вже детальніший огляд.
- Найчастіші поранення, з яким ви стикалися? Які це травми?
- Кінцівки. Кінцівки постійно. Осколочне. Ну, і впливи до того, що ампутація кінцівок.
- Бійці, які отримують поранення, як довго вони очікують на "евак"?
- Ви знаєте, по-різному буває. З часом просто стало багато FPV-дронів. І ось через це важко заїхати.
- І за медиками теж полюють, так?
- Ой, знаєте, говорили, що медиків не трогають, ні. Щойно зʼявляється машина, то туди зразу починають накидати, тому що за медиками полюють. Тільки машина виїжджає - і зразу починаються прильоти.
- А загалом медиків вистачає в війську чи ні, на вашу думку?
- Ні, медиків дуже не вистачає. У нас у батальйоні теж була дуже нехватка велика медиків. І нам приходилося працювати практично 24 на 7. Машин не вистачає теж, цих "еваків". Є медичні "швидкі", волонтери передають усе, але такі машини не завжди заїдуть десь наприклад, глибше, або якщо пройде дощ. Тобто така машина уже не заїжджає. Це повинно бути щось таке, як правильно сказати, позашляховик, на більших колесах і повноприводна.
- Зараз ви в Чернігові. Наскільки, якщо порівнювати, знаєте, час проведений на Сході, під час активних бойових дій, і зараз, в чому різниця роботи, крім того, що не під обстрілями. У чому відрізняється робота?
- Тут робота більш "документальна". Тут ми в місті хворих відправляємо в шпиталь, тобто ми самі їх тут не лікуємо, не надаємо їм ніякої допомоги, тут ми просто виписуємо направлення на ВЛК. Після поранень якщо хлопці, то забезпечуєм супровід. А медициною ми тут не займаємося. Я сюди прийшла, коли перевелася в цей батальйон, мені було дуже важко. У мене було три спроби – вернутися назад. Хоча там обстріли і бої і так далі, але… Але ти до цього звикаєш і без цього ти вже не можеш. Тебе тяне, тому що ти розумієш, що там хлопці і ти там для того, щоб їм допомагати.
- А ось, якщо говорити про жінок в армії. Наскільки жінці важко чи не важко у ЗСУ?
- Ви знаєте, важко жінці. Вона потребує якогось постійного догляду, банально покупатися, волосся помить. Але кожному по-різному. Наприклад, коли я дивлюся в зеркало, мені треба помити волосся, а немає як. Мені хватало двох бутилок води. І хлопці там вони більш дружні, там всі стають як сім'я, вони підтримують. Навіть душі там робили літні. Важко було, було таке, що ми і в підвалах жили, це була зима, холодно, але все одно, знаходили якийсь вихід, обшивали там кімнати, одіяла, волонтери дуже допомагали, і так виживали.
- А як справлялися з стресом?
- Ой, ви знаєте, там стресу як такого напевно немає. Ти робиш це все якось на автоматі. Чесно вам скажу, були "двохсоті" друзі, ми їх забирали, вивозили. Даже хотілося поплакать, але ти не можеш цього зробити. Кожен по-різному це все переносить. Я, знаєте, тиждень відпрацювала, відпрацювала, відпрацювала, а потім десь так сяду тихенько, щоб ніхто не бачив, виплакалася десь там і все, і далі до роботи.
- Рівень медицини серед самих бійців зростає чи падає, як бачили?
- Їх навчають. Вони коли приїжджають з учбових закладів до нас, вони розповідають про тактичну медицину. Ми розкладали аптечку, дуже сильно ми не углублялися там, але саме аптечка їхня індивідуальна, щоб вони могли нею скористатися. Турнікети в нас в навчальні були, так само вскривали бандажі, оклюзійні пов'язки, тобто все це ми один на одного клейили. Турнікети вони надівали, бандажі мотали. Ну, в принципі, я думаю, що так у каждому батальйоні.
- Багато хто із цивільних зараз з собою носить аптечку, тому що може прилетіти, на жаль, і по цивільним. І носити аптечку, це суперправильно на мій погляд. Але як медик, підкажіть, що в цій аптечці має бути?
- Турнікет. Бандаж. Більше людина нічого не зробить.
***
Дивіться інші випуски передачі НАШІ ЛЮДИ:
