4 лютого у закритих домовинах у селі Єліне Сновської громади поховали чотирьох цивільних, які загинули від мінометного обстрілу з території росії. Подружжя, 63-річного Валерія Пляскіна і 61-річну Марію Пляскіну, та їхніх сусідів, 50-річну Світлану Маховик та 33-річного Василя Іванова. Вони ховалися в погребі Пляскіних.
1 лютого ворожа міна 120 калібру пробила накриття та розірвалася всередині погреба. Вибило частину цегляної стіни. Вижити пощастило лише 52-річному Сергію Полянцеву, чоловіку Світлани Маховик. У нього закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, рвані рани та перелом правої гомілки, множинні осколочні поранення всієї правої сторони тіла, контузія.
— Десь після 13.00 над селом закружляли два російські безпілотними. Їх було чути, звуки схожі на дирчання мопеда. А потім близько 15.00 почалися обстріли, — дістає з носа осколочок розміром з макове зерня Сергій Полянцев. — Їх у моєму тілі ще стільки, що не перерахувати. Великі, що були на поверхні, витягли у сновській лікарні. Я попросився додому, написав заяву. Не можу не попрощатися з дружиною, ми прожили 18 років, — продожує чоловік. Розмовляли третього лютого. — Після прильоту дронів було зрозуміло, що почнеться обстріл, тому побіг до тещі. Сказати, аби збирала речі, будемо виїжджати до Сновська. Але вдома не застав. Була в односельців. Це, можливо, і врятувало, адже один удар зруйнував її літню кухню. Своєю машиною також захотіли виїздити з нами сусіди, Пляскіни. А Вася нікуди не збирався. Вирішили перечекати обстріл у погребі. Я сидів на першій сходинці, трохи нижче — Василь. Біля консервації, там, де закінчуються східці, Валерій Григорович, а жінки — аж у кутку льоху.
Той самий погріб
Від Єліно лугом до росії — кілометрів три. Лунало бах, бах. І раптом сильний удар. Мене разом з дверима погреба вибуховою хвилею викинуло у двір, взуття позлітало. Піднявся, дивлюся, у Васі пів голови немає. Надіявся, що дружина і сусіди ще живі, — пригадує Сергій Полянцев. — Я був у такому стані, що болю не відчував. Кажу: «Там один двохсотий і троє трьохсотих». Військовий лікар наклав мені джгут. На ноші, і повезли у Сновськ. Уже в лікарні мені рани почистили, адже все було в піску, наклали лангету. — У чоловіка крізь пов’язку на нозі де-не-де просочується кров.
— Хто вам сказав, що Свєти вже нема?
— Коли до мене в лікарню приходив голова Корюківської районної військової адміністрації Іван Ващенко, я запитував, що і як. Той відповів, що на місці працюють правоохоронці. Згодом мені все розповів син Нікіта (у Світлани Маховик двоє синів. Старшову Дмитру 26 років, він з квітня захищає Україну. Нікіті — 16. Він син Сергія Полянцева. — Авт.). Кожне запитання Сергію треба голосно повторювати. Внаслідок контузії погано чує на праве вухо.
— Чому раніше не виїхали з села?
— Ми і Пляскіни виїздили у Сновськ, після обстрілів 2 січня, та потім повернулися. Хазяйство ж у нас: корова, свині, кури. У них теж господарство. У нас же в хаті і ванна, і пральна машина, два нові холодильники. Усе сучасне.
— У вас є родичі в росії?
— Ні. У білорусі рідний брат. Він полковник білоруської армії у відставці. Раніше, коли я йому розповідав, що на нас напали, не вірив. Казав, що в нас тут бандерівці, нацики. Через це ми сварилися. Тепер повірив, коли син відправив йому фотографії. Я ж теж у минулому військовий. Та мене ще у 90-х комісували через поранення. По життю займався тим, що бив свердловини для води в селі і в Сновську. Тепер же, як тільки одужаю, піду кацапів косить. Я їм ніколи не прощу смерть дружини.
— Так вас же не візьмуть через стан здоров’я.
— Знайду такі аргументи, що заберуть.
* * *
— І я не прощу, доки й житиму, — тамує сльози 70-річна Любов Маховик, мати Світлани. — Я кричала на все село і коси на собі рвала, коли побачила той погріб. Та мене місцеві чоловіки, які діставали тіла, не допустили туди. Сказали: «Вам краще того не бачити». Моя дитина так любила життя. Кожному допомагала. Солдати в неї молоко брали. Вона пускала їх у ванну помитися, брала прати їхні речі. Хобі в неї було — плести. Стільки шапок нав’язала, збиралася всі носити. Шкарпеток усій сім’ї та військовим. Свєта закінчила технікум гідромеліорації, та роботи в селі за спеціальністю не було. Працювала обліковцем на фермі. А останні роки — прибиральницею в клубі. Трудяща вона в мене була, на зиму часнику і цибулі насадила, не зважаючи на обстріли, надіялась на краще.
Після 24 лютого в Єліне російські війська не заходили. Обстріли села почалися десь на початку осені. Не в одну хату і двір влучили, та люди не гинули. Багато хто повиїжджав, кому було куди. Ось, наприклад, мати Василя Іванова. У нього сестра померла, їй 30 років лише було. І двоє діток лишилося. Баба стала їх опікуном. Вона купила хату в Тур’ї і туди переїхала. А Вася лишився тут. Роботи в селі немає. Так він дрова людям рубав, що просять, допомагав. Його хата, вважай, у городі Пляскіних, отож часто і до них ходив. Вони ж тільки у квітні приїхали до нас в село, до дочки. Утекли від війни з Лисичанська Донецької області (він нині окупований. — Авт.). Моя Свєта з ними здружилася. Жили ж через дорогу. Того дня попоралися і пішла до них чай пити. Син Нікіта незадовго до обстрілу дзвонив їй, сказала: «Я в дєдулі чай п’ю». Вони так лагідно називала сусіда.
— Любове Володимирівно, зазвичай, у жителів прикордонних сіл на тому боці є рідня.
— Є й у нас. Та ми вже не спілкуємося. Раніше в храм у Хоромне брянської області за сім кілометрів від нас ходили. Ще кілька років тому в Клюси (Сновська громада. — Авт.) до іншої дочки, щоб круг не давати, через росію конем їздили.
* * *
— Вони цілили в жилий двір, у погріб, знали, що там люди ховаються, — долучається до розмови Нікіта Полянцев, син загиблої. — Я ходив до моргу. Не доведи нікому таке побачити, шматки м’яса. Росіяни не тільки вбили мирних жителів. Вони зруйнували життя кількох сімей .У нас було стільки планів. За минулий сезон ми з мамою і двоюрідним братом лише чорниці здали більше, ніж на 140 тисяч гривень, а ще ж і гриби збирали. Людей зі Сновська в ліс не пускали, а місцевим можна було ходити. Мама до обіду, бувало, по чотири відра ягід набирала. Ми закупили два мішки цукру, борошна мішок. Вона дуже любила пекти тортики. Видивиться рецепти в інтернеті, і давай. Корову жаліла. Сьогодні нашу Рябу продав за 13 тисяч гривень.
— Корови нині по 20 тисяч?
— Добре, що господарям у село Займище, а не м’ясникам дісталася. Нам же її нікуди забрати. Ми всі тепер у Сновську, у хаті татової матері живемо.
* * *
Заглянувши з вулиці, і не скажеш, що в цьому дворі загинуло четверо людей. На погребі зверху — дірка діаметром десь 30 сантиметрів. Усередині — яма вище колін, у неї увійшла міна, яка розірвалася, крові не видно, дно погреба, наче кроти перерили. Є дірка в стіні, цеглу вивалило від вибуху і двері не зачинені, однак відчувається нудотний запах крові. У селі після обстрілу 1 лютого пошкоджено кілька хат. У когось шибки повилітали, у когось дірки в стіні чи в даху. Після останнього обстрілу Корюківська районна військова адміністрація та Сновська міська рада організували евакуацію місцевого населення.
— Більшість виїхали до родичів, декого перевезли в гуртожиток у Сновськ. Зі ста мешканців, які проживали на 1 січня, нині в Єліному залишилося десь 20, — говорить 33-річний Олександр Артюшенко, староста. — Ми пропонуємо виїздити всім, та є люди, які відмовляються покидати обійстя.
Не минає і дня без обстрілів прикордонних громад. За останні чотири місяці росіяни вбили шістьох мирних жителів.
5 лютого російські війська обстріляли прикордоння Новгород-Сіверської громади. Вогонь вели з району російського села Случовськ. Прикордонники зафіксували 25 вибухів з 30-мм станкового автоматичного гранатомета. Також орки стріляли зі стрілецької зброї та кулемета.
Лише за останні чотири місяці внаслідок обстрілів з-за кордону загинуло шестеро мирних жителів.
У жовтні в лісі біля села Мощенка на Городнянщині вбили 31-річного Геннадія Зозулю, батька чотирьох дітей. Чоловік приїхав мотоблоком з причепом по дрова.
30 грудня в Семенівці — 41-річну Наталію Комар, медсестру поліклініки. Жінка поверталася з базару з продуктами на Новий рік. І четверо в Єліному.
Люди потихеньку покидають населені пункти, які межують з росією. За даними Чернігівської ОВА, зі Сновської громади відселено 51 особу, ще 50 виїхали самостійно. З прикордонних сіл Новгород-Сіверської громади виїхали понад 350 жителів, 179 – з Грем’яча. Найбільш від’ємний показник у Семенівській громаді — 833 людини. На сьогодні близько пів сотні мешканців переселено з прикордонного села Сеньківка, де обстріли найінтенсивніші.
"Час Чернігівський" писав про обстріли прикордоння:
- Обстріл прикордонних сіл з боку росії: є руйнування
- Поверталась із базару з продуктами на Новий рік - прилетів снаряд. Замість свята — горе і похорон
- Росіяни розбомбили ферму на півночі Чернігівщини
Джерело: "Вісник Ч" від 9 лютого 2023 року, авторка Валентина Остерська
