Пуста Гребля — сільце (місцеві кажуть хутір) на Коропщині. Поряд Сумська область. До Конотопа — 50 кілометрів. До села Атюша, де старостат і магазин, — п’ять. Поряд ліс.
У Ганни ЯНОК хата велика, ще дідівська. Багато кімнат. І ще недобудована літня кухня у дворі.
— У нас тут чимала сім’я жила, — каже Ганна Іванівна. — Тепер я сама.
На стінах картини олійними фарбами. Невідомого майстра з Конотопа. У кухні електроплита.
— Газу нема?
— Не довели. Газ з балона. Виходить дорожче за електрику. У Батурині є заправка, у Коропі. Сама ж я не повезу. Поміняти балон — дорога плюс заправка, — півтори тисячі. Міняю раз на рік, бо переважно користуюся електроплиткою. Або на грубі варю.
Під вікном — сучасний вентилятор на довгій нозі.
— Дочка з онуком подарувала на 60-річчя, — задоволена Ганна Іванівна. — 1 липня мені буде 67 років. Не святкуватиму. Мабуть, тільки діти приїдуть вітати. Людмила працює в Коропі вчителькою. Вчилася в глухівському педінституті.
На столі — газета. Звісно «Вісник Ч».
— Люблю цю газету. Читаю все. Програму, долю, новини. Сторінку гумору дуже люблю.
У Пустій Греблі нема проведеного інтернету. Хіба з мобільного. На момент, коли привезли приз, не було навіть телефонного зв’язку. Давно закрився фап. Школа — в Атюші, але возити туди майже нікого. Давно нема магазину. На хуторі 70 мешканців.
— Раніше і за продуктами, і торгувати їздили в Конотоп. Ми тримали корову або дві, гусей, свиней.
М’ясо — для себе, а молочне і полуниці возили на базари. Навіть у Брянськ. Це Росія. Тут пряма траса. Виїжджали ввечері своїми «Жигулями». За ніч доїжджали. На дно машини ставили кошики, на кошики — дошки і ще кошики. До самого верху. Не пам’ятаю, чи були в них взагалі полуниці, у тих росіян. Тільки наші, привізні. І за Брянськ, ще кілометрів за сто везли. У Дядькове, Льгов. Бензин дешевий був. День торгували, уночі — назад, додому. Бувало, цілу пелену грошей привезеш. Три рублі кілограм — так ого! Сезон закінчився — і на книжку.
Клубники ж було! Уже її ніхто не їв. Уже думаєш, хоч день рвати не будеш. Аж знову все червоне, збирати треба. Цілий червень таке. Багато хто з хутора клубнику продавав, не тільки ми.
Були молоді. У 80-му дочка народилась. Мати теж з нами їздила, а доньку малесенькою залишала з дідом. Іван Терешкович готувати не вмів, консервою Люду годував. От зараз би нізащо з ним дитину не залишила. А тоді на все простіше дивилися.
І нічого ж не виїздили, усе пропало. Бо все на книжці зберігали, і воно згоріло.
Знову збирати почали, але вже тих ягід не було.
Автобус до хутора не ходить ніякий. Треба їхати своєю машиною або наймати когось. Або велосипедом до Атюші, а там — на попутку.
Корову збула, коли на пенсію пішла. Досить.
30 років працювала лаборанткою в атюшівській школі. А зразу після технікуму — шість років у Батурині. Технологом у пекарні. Добиралася на роботу щодня. То шкільним автобусом, то пішки. Улітку велосипедом півтори години. Так познайомилася з майбутнім чоловіком Віктором. Він з Матіївки, село під Батурином.
До Матіївки з Батурина автобус мене довозив. А далі випадково Віктор на тракторі проїжджав. І мене до Пустої Греблі підвозив. Пів року так їздили, а тоді одружилися. Він приййшов у прими, і ми вже разом добиралися на роботу його трактором. Чоловік у лісництві працював.
Уже Віктора нема. Прожили 18 років, розвелися. Почав випивати. Після мене він пішов в Атюшу в прийми. Там і помер дев’ять років тому.
Мені все по дому дочка допомагала. Удвох і хату, і городи порали. І зараз допомагає. Приїжджає машиною. Сама машину купила і водить сама. Або маршруткою їде до Накоту, а звідти велосипедом. Ставить у дворі знайомих людей. Недавно й онук 22-річний Руслан собі купив «БМВ».
У перші дні вторгнення наш міст підірвали. Я саме з Людою телефоном балакала. Ото гупає десь, гупає.
Коло вікна стояла. І тут міст зірвали. Як засвітилося все небо! Як бахнуло!
Ну, думаю, як буде отаке цілу ніч… Приїхала дочка, забрала мене в Короп. Три дні я посиділа і повернулася.
Ганна Іванівна навіть собаку не заводить. Красти, каже, нічого. А як на кожен дрон, що над двором пролітає, гавкатиме, то й не заснеш.
З розваг — сусідські посиденьки.
— Один двір поряд жилий, другий — навпроти. Лавка там. Сусіди приблизно мого віку. Кому телефоном розкажуть щось, всім розказують. Сидимо, обговорюємо. Своїх новин в селі мало.
— Як ви без магазину? — дивуюся.
— Хліб у неділю машина з Глухова привозить. І ще всякий товар можна купити. Ковбасу, крупи, банани. Хліб, булочки, бублики, сухарі.
Продукти ще привозить «Укрпошта», як везе газети. Щосуботи.
А в неділю, коли торговці повертаються з базару в Коропі, трохи торгують в Атюші, Жовтневому. Потім і до нас заїжджають. Десь в обід чи пізніше.
Щороку їздила в Чернігів на зустріч з одногрупницями. Учотирьох жили в кімнаті. Тепер Валя в Миколаєві, Оля в Борзні, Свєта в Козельці. Ще дві, Маша і Люба, з Чернігова приєднувалися. А з початком великої війни збиратися перестали. Як тільки кінець війні, обов’язково поїду. А зараз привіт їм передаю зі сторінок «Вісника».
— «Вісник» виписала два роки тому. Дуже мені газета сподобалася. Згідно з посівним календарем з «Вісника» вчора помідори пересаджувала.
Ганна Іванівна не тільки передплатила газету на друге півріччя, а й надіслала копію абонемента на акцію. І виграла приз — набір каструль. Буде подарунком від «Вісника» на день народження. Вітаємо!!!
Другий приз, 500 гривень, отримує Анатолій Івченко з Прилук. Просимо Анатолія Васильовича зателефонувати до редакції та повідомити, як вам переслати грошовий виграш.
А наша акція перевалила за середину. Попереду останній, п’ятий, розіграш двох призів: першого (подарунок від газети) і другого (500 гривень). А далі — СУПЕРПРИЗ!
Отож, мерщій передплачуємо газету «Вісник Ч» на друге півріччя 2025 року. Якщо лежить річний абонемент, відправляйте його.
Оригінал не треба, робимо ксерокопію. І несемо або надсилаємо до редакції за адресою: місто Чернігів, вулиця Преображенська, 12. Редакція газети «Вісник Ч».
Або фотографуємо і шлемо на електронну адресу: [email protected]. Сюди ж — електронні абонементи.
Додаємо в лист номер телефону і трохи про себе.
Передплачуйте, надсилайте і вигравайте!
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Батько на папері: з’явився після загибелі сина
- Родина із Чернігівщини: батько поранений, дочка на передовій
- Будують житло, донька почала говорити: як живе родина, яка втратила дім у березні 2022 року
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
