Так ділять «Вісник Ч» 66-річний Сергій КОРОБКА з Ядут на Борзнянщині та 99-річна Ганна ЕКСПЕРТ, його теща. Бабусі в цю суботу, 10 січня, виповниться 100 років.
А Сергія Михайловича «Вісник» приїхав вітати з перемогою в акції «Посмикай удачу за хвіст». З подарунком.
Пишався, що як прадід
— Мій корінь в Ядутах закопаний, — примощується на диван біля новорічної сосни Сергій Михайлович. — Дід тут жив, батько.
Зразу після школи я працював трактористом. Права у школі отримав. А в армії служив у почесній варті в Москві, — вихваляється. — Один я з села так попав. Не нижче метр вісімдесят брали. А я — метр вісімдесят сім. Прадід Митрофан при Катерині Другій гусаром служив, — зауважує Сергій Михайлович. — Я дуже пишався, коли служив. Хоча ганяли добре. Двічі вуха приморожував, років 20 після того відчувалося. Хто ж знав, що так воно все переміниться…
Після був інструктором зі спорту, звільненим комсомольським секретарем. Отримував зарплату і в колгоспі, і в райкомі комсомолу.
А у 83-му як пішов у тваринництво, то й до пенсії вже. Вивчився на зоотехніка. Закінчив бобровицький сільгосптехнікум і заочно інститут ім. Погребняка в Білій Церкві.
Спершу завідував тваринницьким комплексом у колгоспі, потім став головним зоотехніком. Молочне стадо в нас було 900 корів. А якщо ще і стару ферму додати, і молодняк, — до півтори тисячі худоби. Коні, 18 голів, — для роботи. Корми підвозили, людям городи обробляли. Були спеціальні бригади, які орали кіньми.
З майбутньою дружиною вчилися в одному класі. Я її не замічав тоді, мала була. Зустрічатися почали пізніше.
— Та і в мене другий хлопець був, — теж штиркнула чоловіка Ольга Анатоліївна. — А після навчання я працювала методистом тут, у будинку культури. Жила на квартирі. Виступала в ансамблі «Калинонька». Їздили по всій області, і не тільки. Навіть у Київ до Оксани Пекун. Супроводжував ансамбль народний оркестр. Уже залишився один баяніст. А в ансамблі дев’ять учасників.
— Ще в будинку культури був хор сільнєйший, — нагадує Сергій Михайлович. — І я співав у тому хорі. Там і здружилися.
— Він на бубні вибиває, на все село майстер, — хвалить чоловіка Ольга. — Доки в школу ходив, на всі весілля, гулянки запрошували. Він — з бубном, дорослі — на гармошці.
— Гармоністів багато в селі було. А на бубні — тільки я. Посадять, малого, я і видєлую, — підхоплює чоловік. — Старші брати загорілися на гармошках навчитися. Купили їм «Марічки». А мені сусідка з Києва привезла капітальний бубон. Я і тарабанив на ньому.
Одружилися. Доки були ці ансамблі, оркестри, на гастролі хтось один їздив. Бо ж комусь і вдома треба бути.
Ольга Анатоліївна до пенсії працювала в музичній школі в Ядутах.
Війна прийшла — співати перестали
— Удома дуетом співаєте?
— До війни бувало. Удома або в компанії. Зараз не співаємо вже. Війна. Дрони літають постійно. Гудуть, як ті бджоли. І падали за селом. Шибки в хатах повилітали.
У 2022 році в нас колони, танки йшли. Біля Макошиного переправилися через Десну понтонним мостом. І через Острів Надії, через Ядути. Ой тут ревло! Асфальт порили, у двір людський врізалися.
— Ми на телефон зняли і хрещенику в Москву переслали. Бо вони не вірили, що в нас їхні танки йдуть. Село впізнали, здивувалися.
Недавно телефоную з днем народження похресника привітати. А на задньому плані чутно, як друг його кричить: «Слава Україні!» — невпевнено розказує Ольга Анатоліївна.
— У мене племінник жив у Лосинівці. Леонід Коробка. Ніжинський район. У 2022 році 12 березня загинув. Їхав на роботу в сусіднє село. Він ветеринарним лікарем був. І його сволоч руська з БМП розстріляла, — журиться Сергій Коробка.
— І ми перестали співати з того часу. І застілля припинилися.
Молоко і мед
— Його батько, мій брат, помер через рік. Колись ми з ним в одному колгоспі працювали, я — зоотехніком, а він — агрономом. Потім прийшов інвестор «Агрікор». Нас запросили туди. Я тваринництво організовував, а брат Петро Михайлович — рільництво, — згадує роботу Сергій Михайлович.
— Удома корів тримали?
— І зараз дві є. Молоко здаємо. Приватник по 12 гривень за літр забирає. А молокозаводи — по 11. Косовиці тепер вистачає, аби здоров’я було.
Улітку в череді було 17 корів. Мало. Раніше і 108 ганяли. А зараз у всьому селі голів 40 як набереться, то й добре.
Ми більш ніж дві корови ніколи не тримали. Хіба пару бичків на відгодівлі. Здавали. Ще в хазяйстві є бджоли. Сім сімей. Мед — для себе, родичів і друзів. На базарі не продаю.
У дідуся саме гуляє внучка, 13-річна Катя. Бо канікули. У Ядутах чотири внучки. Ще 11-річна Діанка, семирічна Марійка і трирічна Софійка. Діти молодшої дочки Інни. Інна — фельдшерка в селі. Але останні роки більше в декреті.
Ще два внуки, 15-річний Діма і 12-річний Артем, у Німеччині. Старшої дочки Наталії. Виїхали під час бойових дій до свого батька. Наташа живе в Києві.
Трохи бачить
Ганна Захарівна прокинулася у своїй кімнаті. Сіла на ліжко. Привіталася. Зраділа, як довідалася, що «Вісник» приїхав у гості.
— Мати «Вісник» любить і чекає, — пояснює Ольга.
— Спершу я всю газету перечитаю, з першої до останньої сторінки, тоді тещі несу, — кладе газету Ганні Захарівні зять.
— Так окулярів же нема, — почала мацати рукою на ліжку старенька. Ольга знайшла матері окуляри. Бабуся взялася гортати сторінки.
— Мати стала погано бачити. Заголовки перечитує. Чує погано.
— Та й бачу вже тільки великі букви, — почула старенька. — Про війну читаю. Добре, що пишете. Хочу не пропустити, коли вона закінчиться.
— Вона і в бабусиному телефоні новини читає, — підказує Катя.
Мультиварка на допомогу
— «Вісник» виписуємо давно. 30 років гарантовано, — підраховують Коробки.
— Я старі газети не викидаю, — тримає в руках випуск 2006 року Сергій Михайлович. — Іноді перечитую.
В інтернеті сидіти не любитель. Хоч зять смартфон подарував, користуюся кнопковим. Краще почитати. Чотири видання передплачували. Тепер без районки, бо її нема вже.
Гумор вісниківський мені подобається. Дружині гуморески вголос читаю, — знову береться за «Вісник» Сергій Михайлович.
— Я коло печі, а він з газетою йде. Пораюся і слухаю, — сміється Ольга.
І щоб менше коло печі поратися, привезли Коробкам у подарунок від «Вісника» мультиварку. Суперприз! Голова сімейства оглянув:
— Пойдьот!
Зраділа й Ольга. Господиня дуже любить готувати. На свята на столі були домашні традиційні страви, ароматна домашня ковбаса і кров’янка.
Сергій та Ольга Коробки з суперпризом
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
На фото: Сергій та Ольга Коробки з суперпризом
Ганна Експерт читає "Вісник"
