Як Городня готувалася до відсічі ворога в ніч на 24 лютого? Роман Лутченко, начальник Городнянського відділу поліцейської діяльності, провів цю ніч на робочому місці, пише сторінка «Новини Городнянщини».
Наступ росіян
Напередодні разом зі своїми підлеглими вони переглянули систему оповіщення, підготували мішки з піском для укріплення приміщення поліції в разі необхідності та домовились з прикордонниками, щоб отримати від них перший сигнал про небезпеку.
—О п’ятій годині ранку я почув вибухи й вийшов з приміщення поліції,— каже поліцейський. —Ці звуки явно не були звуками зимової грози. У цей момент і подзвонили прикордонники, повідомивши про початок вторгнення. Я одразу оголосив по відділу бойову тривогу. Від нашого керівництва з Чернігова надійшов наказ про евакуацію. Увесь особовий склад з 40 чоловік зібрався дуже швидко. Ми позабирали з приміщення вогнепальну зброю, певну документацію та повитягували жорсткі диски з усіх комп’ютерів — щоб наша база даних зі списками не потрапила в руки ворога... О 7:30 ми вже замкнули приміщення поліції, вигнали весь службовий транспорт, заправили його і виїхали в напрямку Чернігова. За останньою нашою машиною військові підірвали міст у Політрудні.
Роман Лутченко
До обласного центру городнянські поліцейські прибули одними з перших з усіх підрозділів Чернігівщини. Спочатку шукали собі місце розташування й наступного дня о 8-й ранку вже заступили на патрулювання міста в районі Бобровиці та центру міста. Чоловіча половина городнянської команди — 33 чоловіки розмістилися в квартирі, яка належала одному зі співробітників. Жінки жили окремо.
Городнянські полісмени у Чернігові
25 лютого зранку два екіпажі городнянських поліцейських виїхало на патрулювання. А об 11-ій годині вже почались обстріли міста. Розгорнулись бойові дії у передмістях. У перші дні боїв за Чернігів поліція патрулювала вулиці, надавала допомогу населенню, серед якого панували жах та паніка, та працювала на лінії по викликах за номером 102. Оскільки суди та прокуратура не працювали, складати адміністративні протоколи чи відкривати кримінальні провадження можливості не було. Доводилось їх фіксувати та врегульовувати ситуацію на місці — заспокоювати, проводити профілактичну роботу, а то й просто забирати тих, у кого панічна агресія не втихомирювалась.
Паралельно групи поліцейських здійснювали охорону будівель обласної та районної адміністрації, міської ради, поліцейських відділків тощо. Головний поліцейський Городні показав щоденник, у якому він щодня від руки фіксував коли і де патрулює і які функції здійснює кожен його екіпаж.
На початку березня, коли пройшов етап встановлення і узгодження оборонних дій, місто було розділене на окремі сектори, в кожному з яких розташовувались блокпости. На них і заступали поліцейські, перевіряючи автотранспорт, документи пасажирів — щоб не перевозили зброю та щоб виявляти ворожі диверсійно-розвідувальні групи, які будь-якими способами намагались прорватись у Чернігів. Окрім того, в їхні обов’язки входила охорона місць, де велись військово-інженерні роботи по спорудженню понтонних мостів — щоб не допускати туди населення і зівак і не дати розповсюдитись засекреченій інформації.
Заступали на чергування на блокпостах, зокрема, і на околицях міста, патрулювали одну з найбільших вулиць Чернігова - колишню Рокосовського, стежили за громадського порядку, найбільше порушень - у чергах за гуманітарною допомогою та хлібом.
Надавали допомогу людям: підвозили до лікарні, викликали відповідні служби при аваріях, поривах , руйнуваннях комунікацій тощо.
Якось екіпаж навіть породіллю з пологового доставляв з немовлям додому. Хлопчик народився саме 24 лютого. Повернулися поліцейські в Городню 6 квітня.
Росіяни у Городні
Приміщення поліції було кілька тижнів зайняте окупантами: штабом військової поліції рф.
Тут в ізоляторі тимчасового тримання утримували полонених. Солдати ворога облаштували собі схованку в підвалі та на перших двох поверхах. З кабінету заступника начальника відділу, влаштували столову. Тут залишили після себе сміття: картопляні лушпайки, продуктові відходи.
Вкрали всі комп’ютерні плати з пам’яттю, повитягували процесори з усіх комп’ютерів. Вивезли принтери, монітори.
Росіяни також зіпсували всі автівки, які у мирний час по кримінальним провадженням були вилучені в громадян і перебували на території відділку. Познімали автомобільні фари, рулі, сидіння — все, що було можна. У приміщенні повибивали всі двері, повідкривали всі сейфи, окрім одного, який знаходився у черговій частині. Його не вдалось розкурочити, як не старалися — сейф виявився міцним, старого гарту. Тож втомилися пиляти й облишили.
Перші дні у звільненій Городні
У день повернення поліцейські заступили на патрулювання вулиць Городні. Ще не працювала телефонна лінія 102, тож орієнтуватися по ситуації, по зверненнях на мобільні телефони.
Як зазначає Роман Лутченко, побутову злочинність не здатна викорінити навіть війна. Хоча злочинів поменшало через те, що багато людей виїхало, багато було мобілізовано, а також діє заборона на продаж алкоголю, комендантська година та блокпости, все одно люди знаходять час влаштовувати дебоші, крадіжки, бійки, чинити насильство в сім’ї. Також після відходу окупаційних військ поновилися телефонні шахрайства.
Аби хоч якось вийти зі становища, екс-очільник поліції міста Віктор Приходько, пенсіонери МВС та городнянці, які в час окупації організувались і здійснювали громадське патрулювання вулиць міста.
Показовим є той випадок, коли містяни затримали мародера і новина потрапила у соцмережі.
Паралельно зі злочинами загальнокримінальної спрямованості місцева поліція працює над фіксацією та внесенням в реєстр всіх злочинів, вчинених військовослужбовцями росії на території Городнянської та Тупичівської громад. Зокрема, диверсії, посягання на державну цілісність, державна зрада, шпигунство тощо, які поліцейські фіксують й передають СБУ для подальшого розслідування.
Розслідування злочинів
Серед злочинів, скоєних російськими військовими на території Городнянської та Тупичівської територіальних громад - вбивство городнянця Миколи Бабича, яке трапилось на вулиці Лісовій, захоплення 28 лютого в полон місцевих електриків, вбивство у Бурівці 30-річного Євгена Насона та 27-річного Миколи Лисенка, зникнення у Листвені 33-річного Михайла Аніщенка, який з Чернігова приїхав на поминки матері та під час окупації вийшов на вулицю з плакатом, на якому був антиросійський напис «Путін, іди на…». Його росіяни забрали прямо на вулиці й повезли з собою, досі його доля невідома.
Побували в полоні й мати з сином, в телефоні якого ворожі солдати виявили антиросійську інформацію. Їх відвезли за Сеньківку, в сторону білорусі. І хоч через певний час їх відпустили, все одно такі дії є злочином проти людей.
—Зафіксували ми й співпрацю з окупантами жінки з одного з сіл району. Задокументовано випадки побиття людей, як от у Політрудні, насильне їх утримання в незадовільних умовах, розповів поліцейський.
Найбільша робота — документування пошкоджених будинків і споруд як у місті, так і селах громад. Всі ці злочини об’єднані в одне кримінальне провадження, яке порушило СБУ ще на початку війни.
— Працювати нині доводиться в непростих умовах, — каже Роман Лутченко. — Є проблема з забезпеченням пальним, технікою, в чому посильно допомагає міська рада. У нас значно зменшилось особового складу — з 16 патрульних нині працюють лише четверо. Тому я дуже вдячний кожному з нашої поліцейської команди, хто витримав непросте випробування під час роботи під обстрілами в Чернігові, хто живий і неушкоджений повернувся додому й продовжує нести свою відповідальну службу пліч о пліч з колегами та разом з народом України робить все для наближення такої жаданої для всіх нас перемоги.
Читати також: Спершу подумали на рашистів, а то були свої: чоловіка підірвали гранатою та закололи вилами
