22-річна Тетяна КРАСНИК — помічниця лісничого. Вона єдина жінка в трудовому колективі Остерського лісництва. Робота дівчині подобається, колектив також. Лісництво входить до філії «Чернігівський лісгосп» ДП «Ліси України».
Горить кругом
Таня під’їжджає до лісництва електромопедом «Фада». Мопед свій, не службовий. Остерське лісництво розташоване за містом.
— Горить кругом, — докурює на порозі цигарку Олексій КОВАЛЬ, майстер лісу.
— Діма телефонував. Вони ще там. А світло ще не вимкнули? Чудово! — Таня паркується коло паркану. Там уже стоять автомобілі колег.
Зараз усі, крім Тані та Олексія Петровича, поїхали гасити Крені. Біля села люди палили траву, вітер погнав пожежу на село, згоріло чотири хати. Сьогодні — по-новому.
Горять торф’яники. Міська рада звернулася до лісівників за допомогою, бо пожежники не справляються.
— Лісові пожежі доводилося гасити?
— Мене не залучали, — жалкує Таня. — У нас була дисципліна «Лісова пірологія». Це про пожежі: їх види, методи гасіння. Хотілося б хоч раз побути, спробувати на практиці.
А ліс гасять лісівники, дснсники тільки допомагають. У нас свої пожежні автомобілі, такі самі, як у ДСНС. Наші лісові пожежники вдягають такі самі захисні костюми. З ранцями. Телефонують колеги, запитують, що там з пожежами, що видно з камер. На камерах саме чергує Олексій Коваль.
Камери встановлені на пожежних вежах. Їх видно здалеку. Коли їдемо повз, я завжди намагаюся роздивитися там лісівника або пожежника. Виявляється, вони туди залазять хіба що у випадку поломки чи ще якої технічної причини, рідко. Пожежний спостерігач сидить у кабінеті перед моніторами. Їх чотири. Зображення з камер передаються на екрани. Камери рухливі, охоплюють усі лісові масиви лісництва.
З трьох тракторів, що є в лісництві, один залучається тільки на пожежі. Є звичайна пожежна машина, «ГАЗ-66». І один пожежний модуль. Це автомобіль «УАЗ» з цистерною води на причепі.
Доки розмовляли, Олексій побачив на екранах ще одне задимлення. Передав інформацію колегам.
Розмір знайшовся
У лісництві в Тетяни свій робочий кабінет. Вмикає монітор комп’ютера, заносить дані.
— Коли вимикають світло, цей час проводимо в лісі. Догляд, реалізація — це все наша робота, — пояснює заодно.
У лісництві крім Тані працює дев’ять майстрів лісу, три трактористи і чотири пожежники на пожежонебезпечний період: два водії і два рятувальники. Головним тут лісничий Олександр Шокун.
Видно, що хазяйка кабінету — жінка. На підвіконні багато квіткових вазонів. Раніше тут хазяйнувала бухгалтерка лісництва. Тепер бухгалтерію веде теж чоловік.
— Кактуси тут були, я в нові вазончики розсадила, — помітила мою зацікавленість Таня. Вона в рожевому спортивному костюмі. У форму перевдягатися не спішить. У штанах зараз жарко, — зізнається. — І в нас не обов’язково всім ходити в зеленому. Форма більше нам самим необхідна. У звичайному одязі в лісі не дуже зручно. А ще зараз сухо, приходиш — ноги просто чорні.
Форму в лісництві видали. У Тетяни їх зараз дві: «парадна», тобто новіша, і та, в якій щодня їздить до лісу. А ще спеціальні черевики. Схожі на військові.
Таня дуже струнка. Чи існує такий «службовий» одяг для жінки?
— Назвала розмір, наш лісничий привіз. Усе підійшло.
Виявляється, жінки-лісівнички в області є. Може час такий. Тільки в Чернігівській філії «Лісів України» — відсотків десять.
Жених є. Інші жонаті
Таня — симпатична дівчина. Модниця. І зовсім без косметики.
— Жених ревнивий?
— Ні. До кого тут ревнувати, усі жонаті, — наївно дивується Таня.
Тетянин хлопець, 30-річний Дмитро Горілий, теж працює в цьому лісництві. Він пожежник, водій на пожежному автомобілі.
— Познайомилися, коли ще тут була на виробничій практиці, два місяці. Ще до реформи, тоді був Остерський лісгосп.
— Любов з першого погляду?
— Взагалі-то я з іншою метою в лісництво прийшла, — сміється Таня. — Спочатку дружили, він підказував по роботі. Потім спілкувалися в соцмережах. Виникла симпатія. Почали зустрічатися.
Зараз живемо разом, у Діминих батьків в Острі.
— А весілля коли? — не стримуюсь.
— Війна закінчиться, столи понакриваємо отут, — киває Олексій Коваль на галявину з густою садовою травою біля контори. — Давали б житло молодим спеціалістам, було б і весілля, — додає. — З батьками — хіба то життя?
— Але ж уживаєтесь? — звертаюсь до Тетяни.
— Жодного разу не сварилися. Ми всі постійно на роботі. Бувають дні, що навіть не бачимося. Готує переважно його мати, — розповідає Таня.
Батько був не в захваті
— Чому вибрали таку професію?
— Ліс люблю. У нашому селі дуже мальовничі краєвиди.
Тетяна Красник родом з Данівки. Село — за вісім кілометрів від Козельця.
— З двору в Острі до мого двору в Данівці — 30 кілометрів, — вирахувала Тетяна. — На вихідні їздимо до батьків Діминим «Пежо». Інколи сама, посвідчення водія є. Отримала в школі.
У Козельці був учкомбінат, в 11 класі нас вчили там на операторів комп’ютерного набору. А додатково по суботах безплатно навчалися водити автомобіль. Це за бажанням. Їздило четверо дівчат з нашого класу і плюс ще хлопці й дівчата з району. Вміти водити машину треба.
— Ви лісничі з діда-прадіда?
— Не зовсім. Мама Ольга з 2013 року почала працювати в Козелецькому лісгоспі.
Батько Валентин працював майстром лісу в Ніжинському лісовому господарстві. Але недовго. Потім займався меліорацією. А коли скоротили, він займається господарством. Є техніка, обробляє землю. Корова, свині. Ми допомагали.
Є сестра Катя на два роки молодша.
Батько був не дуже в захваті від мого вибору. У школі я вчилася непогано. Він бачив мене лікарем. Казав, що для дівчини з медичною освітою завжди буде робота.
Сама з дитинства хотіла стати вчителем. Біології або початкових класів.
Ми з сестрою часто бували в мами на роботі. Дивились, чим вони в лісництві займаються. Було цікаво. Від профспілки відправляли дітей на літній відпочинок. Ми спілкуватися в цьому колі. І я вирішила вступати до Київського національного університету біоресурсів і природокористування України (НУБІП).
— Якісь пільги були?
— Ніяких. Професія тоді не була популярна серед абітурієнтів. 50 бюджетних місць. Плюс непогані бали із ЗНО. Я вступила на бюджет і була щаслива.
Спеціальність «Лісове господарство», 50 людей на потоці. У моїй групі було три дівчини і 22 хлопця. У паралельній — п’ятеро дівчат.
— Дуже мало. Мабуть вас жаліли, оцінки завищували?
— Ніяких поблажок, усі були на рівних. Треба було вчити. Закінчила бакалаврат, спеціальність «Бакалавр лісового господарства». Магістратура — та ж спеціальність. Ще вчуся.
«Виконую роботу в лісництві і слухаю лекцію»
У магістратурі Тетяна навчається на денній формі навчання. Університет дає можливість студентам, які працюють за спеціальністю, вчитися за індивідуальним графіком.
— Важко навчатися і працювати?
— Трохи, але я не одна така. Одногрупники працювали в Центрі національної інвентаризації лісів, у Держліспроєкті, Держлісагенстві.
Зараз триває навчання онлайн, лекції треба слухати щодня. Три лекції на день, це чотири години. Якщо в конторі, то слухаю в навушниках, одночасно роблю свою якусь роботу. А в лісі зв’язку нема. Повертаюся і вдома самостійно читаю матеріал на учбовій платформі, виконую завдання. Там викладені презентації, лекції, підручники. Практичні завдання — нам дають матеріал — виконуємо вдома. Викладач перевіряє.
Сесія двічі на рік, у кінці семестрів. Чотири дні треба бути присутньою в Києві на іспитах. На роботі відпускають. Усі знають, що я навчаюся. На бакалавраті отримувала підвищену стипендію, на магістратурі — звичайну.
— Вистачало?
— Це ж Київ. Ще на другому курсі пішла працювати касиром у «Сільпо» по вихідних.
На третьому працювала вже за спеціальністю в Державному агентстві лісових ресурсів. Відділ зв’язків з громадськістю. У канцелярії, — пояснює простіше. — Реєструвала листи.
— Коли ти виступала на пресконференції з журналістами, було видно, що не вперше…
— Якраз уперше, — не погоджується Тетяна. — З одного боку, це цікаво, це досвід. Але трохи страшно, бо публічних виступів у мене до цього не було.
— Ніхто не помітив. Репетирувала вдома?
— Я ж не знала, про що мене питатимуть. На роботі сказали тематику — про самосійні ліси. Запам’ятала цифри, статистику. А потім якось воно само. Коли все закінчилося, сама не пам’ятаю, що говорила. Потім передивлялась, аналізувала — там так можна було сказати, там по-іншому.
Англійську вивчила на практиці
Після сільської школи англійська в мене була так собі. Читати вміла, розмовляти — ні. В університеті ми її вчили всього рік. Було важко і соромно, адже одногрупники англійською володіли вільно.
В університеті відкрила для себе нові можливості — можна поїхати на стажування в інший університет, за обміном. Пішла на курси англійської в Києві. Але почався «ковід», я все це закинула.
А потім мене, як одну з переможниць конкурсу, запросили у Відень на всесвітню конференцію ІЮФРО. Це був мій перший в житті виїзд за кордон, і взагалі на такий захід. Поїхали з університету втрьох. Нам оплатили дорогу, проживання в готелі. Три дні було важко, бо всі доповіді, спілкування проходили англійською. Добре, що моя дипломна керівниця гарно володіє мовою, допомагала мені. Але за три дні я вже звикла, почала краще розуміти. Минулого року знову їздила на подібний захід. Спонсори оплатили. Було вже легше з мовою.
Втретє їздила на «СЕРМ» у Стамбул (Південно-Європейський регіональний мітинг для студентів-лісівників з Європи). Це перший раз, коли за кордон поїхала я сама. І вперше попала в суто англомовне середовище.
Ця поїздка була за власний рахунок. Але турки сказали, що розуміють ситуацію в Україні, їм шкода. І за проживання, харчування, участь у цьому заході грошей не взяли. Платила тільки за дорогу, шість тисяч гривень з Києва до Стамбулу автобусом.
— Батьки оплатили?
— Їздила повністю за свої. Я вже працювала в лісництві, з того часу на власному рахунку, — рада Тетяна. — Забезпечую себе сама. Повна вартість участі була 200 чи 300 євро, я б змогла оплатити і це.
«За кордоном добре, а в лісі краще»
— Як потрапила до лісгоспу?
— Написала заяву в чернігівську філію ще бакалавром. Чекала.
Якось їхала на навчання, на маршрутку до Києва. І Шокун, наш лісничий, мене підвозив до повороту на трасу. Питає: «Не хочеш до нас? Є вакансія». Я погодилась. Після мені перетелефонував з Чернігова Денис Землянко — він тоді був головним лісничим — і запропонував цю посаду.
Якраз перед цим мені пропонували роботу за спеціальністю в Києві. Спеціаліст у секторі міжнародних відносин, науки та зв’язків з громадськістю в Державному агентстві лісових ресурсів, — згадує Тетяна. — Я в них працювала на іншій посаді. Спочатку погодилась. Але робота дуже відповідальна, і я побоялася. Зрозуміла, що оцінюю свої знання з мови не на такому високому рівні. Зателефонувала і відмовилась. Може, зараз трохи і жалкую. Зате заробітна плата, як для Києва, не дуже висока. Молодий спеціаліст отримує до 15 тисяч. Якщо жити на орендованій квартирі, то цих коштів би не вистачило. То згодом додається стаж, ранг, якісь премії і надбавки.
У лісництві як для молодого спеціаліста зарплата дуже непогана. Таня не зізнається, скільки. Між 20 та 30 тисячами.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- У лісах Чернігівщини розкидатимуть спеціальні брикетики. Для хижаків
- Згоріло 10 гектарів самосійного лісу, які громада не передала лісівникам
- У держпідприємстві «Ліси України» анонсують кадрові чистки
* * *
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
