44-річна Тамара Тютченко з Горобіївки Срібнянського району з усією родиною із 2022 року допомагає захисникам.
— Наш син Анатолій — військовий, із самого початку був на війні. Тож ми не з чуток знаємо потреби наших оборонців і допомагаємо всім, чим можемо. Підключилися до срібнянських і варвинських волонтерів. То капусти наквасимо, то цибулі зберемо, то свиню заколемо — сало, смалець пороздаємо.
Почали сушити чаї з лікарських рослин: меліси, м’яти, липи, бузини, іван-чаю, глоду. Побачили в Інтернеті, що люди роблять піддупники, — і теж почали. На них пішов увесь наш одяг із категорії «хай полежить — може, пригодиться». Пригодився, слава Богу. Увесь підходящий одяг порозпускали і повіддавали людям, які плетуть шкарпетки (я-то і сама вмію, але не маю коли за роботою — дою корів на фермі).
Недавно чоловік разом зі срібнянським волонтером їздив до хлопців на Сумський напрямок, то для них напекли пиріжків, набрали огірків, молока, того-сього. Усі лопати, сокири з дому повивозили. Прагнемо будь-чим підсобити. Ділюся цим у соцмережах — не для вихваляння, а щоб розворушити односельців, заохотити теж допомагати.
Ще одна ідея з Інтернету — подушки. Нашили і передали вже понад 300 штук. Постійно постачаємо їх у Срібне благодійній організації «Янголи добра», недавно відвезли у Варву іншій БО «Сильні волею», а вони передають кому потрібно. Наші подушки є в госпіталях у Дніпрі, Сумах, навіть у курськ із нашими хлопцями поїхали. Робимо маленькі — 20 на 30 см, щоб зручно було скласти в рюкзак або запхати під його лямку, покласти в госпіталі під руку чи під ногу. На подушки холофайбер (наповнювач) замовляємо в Інтернеті, тканини, які були, повизбирували у себе. Підсобив ними батюшка Іван зі Срібного, який також багато допомагає захисникам. Багато хорошої тканини дала нам іще одна людина, у якої зять загинув у перші дні війни.
Шиємо вдома на старій машинці. Поприходять помічники: мої мама Віра Іванівна і подруга Олена Сташенко, сусідські сестрички Шевчук — школярочка Ліза і майбутня першокласниця Віка. Постійно долучаються до допомоги мої сестра Юлія Ляшенко і дочка Марина.
А є, на жаль, і шкідники. Я біля хати насадила багато капусти — ранньої, пізньої, «середньої», аби було що хлопцям шаткувати. Ще з весни по Горобіївці хтось розсаду капусти покрав. Ми навіть сміялися: «Дочекайся, та вже по готову прийди». От тобі й на!.. До мене хтось таки прийшов і повирізав головки. Город виходить не на дорогу, кругом нас сусіди. Питаю: «У вас ціла?» — «Ціла». Виходить, прийшли спеціально до нас. Мені-то не жалко, я б і сама дала, тільки прийди попроси, якщо ти так цієї капусти хочеш! А то ж лише капость зроблено — зрізано пізню, яка б іще наросла. Забрано небагато, в нас капусти ще достатньо. Прикрий сам факт: це ж не в нас украли — в оборонців! Хай би краще допомагали, а не шкодили...
Джерело: ГАРТ, авторка Аліна КОВАЛЬОВА
"Час Чернігівський" писав про таке:
