Обміни тривають. Додому повертаються важкохворі й поранені. Більшість захисників були в російському полоні з 2022 року.
19 червня на рідну землю ступив і 53-річний Олександр КУЦ з села Волинка Сосницької громади. Стрільця-помічника гранатометника 44-ї окремої механізованої бригади росіяни взяли в полон у квітні 2024 року. За рік неволі чоловік був у двох тюрмах: у Старому Осколі Білгородської області та в місті Галич Костромської області.
— Найважче було пережити «прийомку», — ділиться телефоном 23 червня Олександр. — Забивають ледь не до смерті. Мені, можна сказати, пощастило. Годували більш-менш. Їли каші, картоплю, рибу. Вага майже не змінилася. Зараз 62 кілограми, до полону — 64.
Сидів у камері разом з земляком, 46-річним Леонідом Кисілем з села Димерка Кіптівської громади. Його рідним уже повідомив.
До війни Олександр працював завгоспом у дитячому садочку «Яблунька». На фронт пішов у грудні 2022-го.
— Коли їхали автобусом у лікарню після обміну, був вражений, як багато людей вітали нас уздовж дороги. Діти махали прапорами, — емоційно згадує захисник. — За день до обміну вдень нас сімох вивели в прогулочний дворик. Вертухай прокричав: «Сейчас поедете на органы. Разбирать вас будут». Потім стали по одному викликати. Дали українську форму, щоб ми перевдяглися. Бо були в зеківській чорній робі. Деяким не вистачило, то дали гражданку. І знову відвели в камеру. Дали картоплю і варену рибу. Мені їжа чомусь не лізла. Не їв.
Близько опівночі нас вивели знову, дали сухпайки. Там були консерви, печиво. Очі заклеїли скотчем, руки зав’язали пластиковими стяжками. Сіли в автозак. Тоді задумався, хоч би ще далі не закинули мене (Галич — близько 2070 кілометрів від Сосниці. — Авт.). Привезли кудись на аеродром. З хлопцями розмірковували, це було десь поблизу Москви. Вдалося порахувати, нас там 101 чоловік. Привезли з різних місць. Звідти на літаку «ІЛ-76» нас доставили до Гомеля. Там руки розв’язали і скотч зняли. Повірив, що вже обміняли, коли побачив дорожній знак «Гомель». Зрозумів, що поряд з домом. Білоруси теж дали пакети з сухпайками.
У день повернення Олександра в Чернігові зустрічали син Юрій та рідна сестра Людмила МОРОЗОВА.
— Мамо, це правда! — радісно кричала вона телефоном. — Сашко зі мною говорив. Голос бадьорий. Чекаю його біля лікарні. По телевізору вже його бачила? Ну тоді добре. Чекай удома. Не хвилюйся.
Сестра крізь сльози:
— О 14.13 брат подзвонив з кордону і сказав, що вже вдома. А о 14.36 в «Дію» прийшло повідомлення: «Захисника звільнено. Очікуйте дзвінка найближчим часом».
Сашко затятий мисливець. Навіть позивний «Хантер». З англійської — мисливець. Перед тим, як потрапив у полон, помер пес — його улюбленець. Рік я просила матір завести цуценя. Вона старенька, 81 рік. Не наважувалася брати, бо живе сама в селі, а я в Чернігові в квартирі. Та я все наполягала. Казала: «Заведемо собаку, і Сашко буде вдома».
І здійснилося! У сусідчиної собаки в травні народилися цуценята. 19 червня ввечері я вже мала забирати одного. А вдень Сашка поміняли! Песика таки забрали, назвали Гуч.
Те, що брат у полоні, знали з вересня 2024 року. Подзвонив чоловік, якого обміняли і який сидів з ним в одній камері в Галичі.
О 15.55 автобуси з обміняними заїхали до лікарні. Людмила кинулась шукати брата. Стукала у вікна лікарні, виглядала. Побачила, обняла, розплакалась.
— Як батьки? — тихо спитав Сашко.
— Живі! — відповіла вона.
І вже коли перевів дух, сказав:
— Є старе арабське прислів’я «Якщо в тебе є надія, у тебе є все». Я вірив. І я вдома.
* * *
Додому з російського полону повернувся солдат 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого 47-річний Микола Ганжа з Кнутів на Сосниччині. Сталося це 20 червня під час чергового етапу обміну полоненими. У Чернігові Миколу Ганжу зустріли дружина Людмила та рідна сестра Олександра.
Чоловік потрапив у полон на Чернігівщині 1 грудня 2023 року. Біля села Миколаївка на Семенівщині зайшла ворожа дрг. У бліндажі, що біля кордону, на чергуванні було четверо прикордонників. Росіяни вбили трьох. Двох прикордонників знайшли розстріляними біля бліндажа. Третього застрелили всередині. Четвертий — Микола Ганжа — зник. Дргшники забрали його в Росію.
* * *
Також 20 червня повернувся 57-річний В’ячеслав Галич з села Білоцерківці Новобасанської громади. Про нього понад три роки не було ніяких звісток. Воював ще з часів АТО. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. Потрапив у полон у квітні 2022 року в Маріуполі. Удома чекала дружина і двоє дітей.
* * *
20 червня повернувся 49-річний Роман Рибцов з Новгорода-Сіверського. У полоні він пробув дев’ять місяців, з вересня 2024 року.
* * *
10 червня з російського полону повернувся 57-річний Григорій Кужель з Макіївки Ніжинського району. У чоловіка поранена рука. У червні 2024 року був мобілізований до ЗСУ. Зник безвісти 5 грудня 2024 року біля села Іванівське Донецької області.
Одружений, має доньку. У Макіївці проживав разом зі своїми батьками. Батько помер два роки тому.
* * *
Родичі полонених чекають рідних. Чернігівщина
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- "Я рік за нього боровся": колишній полонений з Чернігова зустрівся зі звільненим побратимом
- В Україну повернувся боєць, якого росіяни полонили під час оборони Чернігова у 2022-му
- 23-річний Олексій Кузьменко з Прилук повернувся додому з полону
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
