До 62-річної Валентини ЛЕМЕШКО з Тараса Шевченка Любецької громади ходять наводити красу жінки. Працює медсестрою поліклініки любецької амбулаторії.
— Чоловіки хочуть коротко, а в мене нема машинки, — пояснює, чому спеціалізується на жіночих стрижках. Практикувати перукарство почала, як переїхала на Чернігівщину, у 90-ті роки. Тренувалася на собі, — розповідає про перші спроби. — Одне дзеркало — спереду, друге — ззаду. Робила каре.
Тренувалася і на колишньому чоловікові. «Масово» стригти почала 20 років тому. Як хто попросить, фарбую. Навіть мелірування робила. Раніше в продажу були спеціальні шапочки з дірочками. Через них протягували гачком пасма. Раз чи два фарбувала під фольгу. Це довго і морочливо. У молодості, коли ще в Харкові вчилася, стильні зачіски дивилася в журналах моди.
Тоді мої подруги ганялися за імпортними ліфчиками. Бачимо, біля торгівельних центрів черги кілометрові. Займаємо, а що дають, не знаємо, — сміється. — Я ще тоді вчилася на продавчиню. Від комбінату пішла в магазин на практику. Якийсь товар під прилавок все одно ховали. Тоді в моді були парфуми «Быть может», «Красная Москва», «Шахерезада». Популярні одеколони «Саша»... І помада «патрончик». За 50 копійок.
Зараз розумію, дешевизною пахло. Як почую схожий запах, досі відвертає. Треба було в черзі постояти, щоб купити туш для вій. «Рубі Роус» 10 карбованців коштувала. Троянда на ній була намальована. Але популярність мала ленінградська «плювачка». Коли нафарбуєшся, виглядало, як накладні вії. А «плювачки» — бо на туш треба було плюнути, щоб трохи розмокла.
Зараз косметикою майже не користуюся. Пам’ятаю, кіпіш у ті роки на рушники був. Ще й досі лежать. Доньку прошу забрати, не хоче.
Таким клієнтам, які до мене ходять, усе подобається, — повертається до жіночих стрижок у селі. — Кажуть: «Якщо не так, під хусткою походжу». Жінки мого віку просять коротку стрижку: «Хочу, як робила раніше». «А це як?» «Отам зніми, отут коротше зроби». «Як підстрижу, уже так і буде».
На старий місяць прошу приходити. На молодику швидше волосся росте. Хто не лінується, копає корінь лопуха, сушить ромашку. Заварює, настоює. Настоянкою з кропиви миє.
— У 90-ті роки була модна хімічна завивка.
— У ті роки постійно з нею ходила. Як пудель Артемон, — жартує з моди тих часів. — Укріплювати волосся треба вітамінами, — каже як медикиня. — В1, В3, В6, В12. Нікотинову кислоту треба втирати у волосся. Продається в ампулах.
А ще в село з Чернігова приїжджає Олена Глазько, професійна перукарка. Їздить у село до рідні. Одним махом і мене стриже. Ножиці професійні подарувала. Поклала їх у корзину на велосипед. Приїхала додому — нема. Два роки тому нові подарувала, — несе з іншої кімнати. — Теж професійні. Але не такі зручні. Філірування роблю звичайними. Коли Лена приїжджає, дивлюся, як вона стриже, щоб зробити так своїм дівчатам.
Конкретної такси у Валентини Миколаївни нема. Хто шоколадку принесе, хто цукерки, а хто і сотню покладе.
— Наші дівчата в селі пробували нігті робити, але щось не пішло. Небагато охочих. Певно, їздять до професійніших майстринь. У мене і донька Наташа робить нігті. Живе в Ріпках. Працює медсестрою. Це як додатковий підробіток. Манікюр у середньому коштує 400 гривень.
— До медикині-манікюрниці не страшно йти.
— Скурпульозно ставиться до стерилізації обладнання. Я після городу руки мию брусковим милом. На долоню сиплю дрібку лимонної кислоти. Добре втираю в пальці. Від грибів, ягід — не дуже, а після роботи на городі допомагає. Молоду картоплю чищу в гумових рукавичках.
Джерело: "Вісник Ч", авторки Юлія СЕМЕНЕЦЬ, Марина ЗАБІЯН. Фото Юлії СЕМЕНЕЦЬ
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Або коротко, або налисо: у чоловіка із селища на Чернігівщині незадоволених клієнтів нема
- Перукарка та ветлікарка врятували у Льгові покинуту росіянами поранену жінку
- Швачка, взуттєвик і перукарка їдуть у села прикордонної громади
