Олександр — переселенець з Харківської області. З містечка Вовчанськ. Зараз купив хату в Ковчині на Куликівщині. Пенсіонер, 69 років. Одинак.
— Із жінкою розійшовся 10 років тому. Уже її і в живих нема. Зловживала, — зітхає Олександр. — Сам не п’ю і не курю. І жінку шукаю бажано без шкідливих звичок. Трошки — можна.
— Молодшу ж, мабуть, шукаєте?
— Ні. Від 65 до 70 років. Що я з молодою робитиму? Мені 70. Я вже не балакаю про активні «бойові» дії. Але щоб пригорнути, поцілувати — з любов’ю в мене все гаразд.
Залишився один. Мій рідний Вовчанськ знищили. Трохи пожив за кордоном, в Ірландії. Клімат дуже важкий для мене. Приїхав. Обстежився в чернігівському кардіоцентрі. Виявилося, не просто так мені Ірландія не зайшла — потрібна операція. Зробили шунтування. Пів року живу й дихаю, слава Богу. А гарантію дали на 15 років, — жартує Олександр.
— Будинок у Вовчанську розбитий. У тому місці, де я жив, уже і кладовищ не лишилося, — переходить на сумне. — Один син був, загинув. 42-річним.
Я залишився на Чернігівщині. Було трохи грошей, попросив рієлторів підшукати мені містечко. Я полюбляю з вудкою посидіти. Порадили Ковчин. Кілометр до Десни. Багато озер. Природа.
Село велике. Асфальтоване. Три магазини. Церква. Купив хатинку: дві кімнати, кухня. Газове опалення. І дровами можна. Люблю в хаті 23-24 градуси. Ну, звичайно, теплого туалету з ванною нема. По-перше, я тут лише сім місяців. А щоб ремонт робити, треба копієчку відкласти. Радий був, що дах над головою є.
Є машинка «Славута» — на риболовлю їздити. Іноді підтаксовую. Як кого з села кудись відвезти чи щось привезти. Ось сьогодні три кіло яблук заробив і шматок сала. Вода у дворі. Централізована система. Можна в хату завести.
— Самі зробити зможете?
— Я не зовсім такий рукастий. Але цвяшок у стіну забити можу, однозначно.
Удома було багато друзів, знайомих. Тут я один. Починаю спілкуватися, вони курять, горілочку п’ють. Мені це вже не цікаво.
— То вам співрозмовник треба, а не жінка?
— Мені треба жінка як жінка. Щоб була гармонія. Щоб до душі. А не як домогосподарка і куховарка. Готувати я сам люблю. М’ясо до вподоби. Сам не голодую і їй не дам. У мене зріст 182, вага 90.
Городу тут 32 сотки. Віддав сусідам, хай собі садять. Сотки дві лишив. Відро картоплі посадити. Помідор, огірок. Веду напівміський спосіб життя.
Пенсія, не приховую, посилена: чотири тищі плюс дві як ВПО!
— Які жінки подобаються? Блондинки? Брюнетки? — переходжу конкретніше до справи.
— Щоб з нею можна було цікаво поспілкуватися. Щоб пожартувати можна було. Посміятися разом. Щоб не зациклена була. Хоч на релігії, хоч на чому. Якщо чесно, хотів би зустріти жінку з моїх країв. Яка житла не має. Бо я останні копійки витратив на цю хату, тому нікуди вже не переїжджатиму. Звичайно, розлучену. Чоловіка ж я тут не поселю, — знову жартує Олександр.
— Багато вже претенденток?
— Десь п’ятеро цікавились. Таке враження, що хатній туалет і ванна — це головне на Чернігівщині в селі. Одна про молільні будинки запитувала. Ще цікавились, чому пенсія така мала, на кого хата записана?
Курку, качку тримати можна — сараїв удосталь. Тут люди і свиней, і корів, і бика тримали. Але в 70 років чи потрібно вже таке господарство? Можливо, краще увагу приділити відпочинку. Ну і хотілося б, щоб одне одному подобалися. А то два страшки в одній хаті — якось забагато. Миші повтікають.
*Телефон чоловіка в редакції.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото з соцмережі
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Позивний «Монгол»: Аріф Асланов приїхав з Баку добровольцем, коли почалася війна
- На Чернігівщині громада купили хати для переселенців з дітьми: вільні місця ще є
- Утримують птицю і кіз: як родина переселенців із Донеччини облаштовує побут на Чернігівщині
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
