Під час активних військових дій на свинокомплекс "Ланагропрод", що в Рубанці Бахмацького району, приблудився російський військовий. Не з пустими руками. Попереду штовхав тачку, в якій лежав поранений товариш, теж російський військовий.
— Перші колони пройшли в нас під вечір 25 лютого, — згадує вторгнення Олексій СОБОЛЄВ, директор свинокомплексу. — Підприємство розташоване за 37 кілометрів від Бахмача. За селом Рубанка. У напрямку Києва. Наступного дня в Рубанці вже встановили рашистський блокпост. Усі працівники свинокомплексу приїжджі, з Бахмача. Хлопцям довелося їздити через ворожий блокпост. Не чіпали. Перевіряли автівки, документи. Пояснювали, куди їдемо. Ми їм були нецікаві. Аж до 2 березня. У цей день наші ЗСУ почали їхні колони накривати. Між Рубанкою і Терешихою був бій між орками і нашими військовими, теробороною, партизанами. На полі, серед кукурудзи, метрів за сто від комплексу. Наші почали трощити їхній блокпост. Місцеві жителі вийшли воювати хто з чим міг: у кого двостволка, хто з пістолетом, у кого що було, як кажуть, із рогаткою.
— Багато орків там було?
— Чоловік 40 на блокпості стояло. Із техніки був танк, БТР, «КамАЗи». Як заїхали в село, позаймали пусті хати, у них жили, як свині. На жаль, був випадок: один із місцевих кацапам показував дорогу через мою ферму. Аби ворог оточив наших хлопців із двох боків. Зараз його забрало СБУ. Місцеві здали, правильно зробили. Чоловік шість тоді точно в полон наші взяли.
А коли бій закінчився, військові поїхали, за територію вийшли мої працівники. Аж тут з іншого боку свинокомплексу виходить кацап. Десь уже взяв тачку. Певно, у когось украв. На ній віз 200-го. Мої на нього глянули, трохи злякалися. Стояв перед ними з кулеметом, другий з автоматом лежав у тій тачці. Але він зразу підняв руки, каже: «Ребята, сдаюсь, не убивайте, помогите товарищу». Мої сказали, аби викинув зброю. Той усе покидав. А товаришу було вже пізно допомагати. Бо коли під’їхав, той уже хрипів. Як потім виявилося, він у них на тому блокпості був старший. І я його не раз бачив. Високий такий.
Забрали в них зброю, рожки з патронами, точно три було. Пістолет, бронік, дві гранати. Потім військовим передали. Усе було під керівництвом Віктора Філіпова, мого заступника. Дзвонять мені, запитують: «Олександрович, що робити?» Сказав, щоб прив’язали, а я подзвоню до військових, аби приїхали, забрали. Звідкись знайшлись кайданки, навіть і сам не знаю. Прикували кацапа до батареї.
— Що казав?
— Звати його Міша. Чи 23, чи 24 роки. Контрактник з красноярського краю. І другий такий самий, контрактник. Голодний був, казав, пайки дали з розрахунку на три дні. А пройшов уже тиждень, як вони в нас сиділи. Розказував, що їхнім завданням було заїхати на територію України і зайняти позицію, наше перехрестя біля села. Охороняти колони, які пересуваються. Дивувався, чого їх так тут не люблять. Думали, що їх з квітами будуть зустрічати. А вийшло якось не так. Пів буханки зразу проковтнув, такий голодний був. Було в нього одне прохання — щоб ми не віддавали його назад. Інакше або розстріляють, або відправлять знову сюди, на війну. Казав, що це не їхня війна. А взагалі, до цього вони були у своїй частині музикантами. Розказував, що раніше грали на парадах і нагородженнях. Зброю в руках не тримали.
Просидів у нас добу. Наступного дня приїхали ЗСУ, тероборона, забрали. Другий, двохсотий, так і залишився лежати, нікому непотрібний. Зняли з нього шеврони і бронік. Що нам з ним робити? Закопали. А кацапи зрозуміли, що до них не таке відношення, як вони чекали. І наступного дня вже повним ходом пішли їхні колони через село. Обстрілювали з танків хати. Стріляли по жилих будинках із БТРів, аби люди не визирали, не могли передати координати, скільки і куди їх їде. Бо, зазвичай, тим напрямком вони возили солярку, боєприпаси в бік Києва. Простріляли трансформатори, школу. Але далі їх зустрічала наша артилерія. Кажуть, місяць тому разом з представниками СБУ другого викопали.
— Під час окупації підприємство працювало?
— Так. Тоді в мене на комплексі було 4200 голів свиней. Перед війною, у двадцятих числах, завезли корми. Склади були заповнені пшеницею, ячменем, кукурудзою. Дякуючи Богу, на фермі стояв трансформатор, орки про нього не знали, не добралися.
Моїм працівникам важко було. Бо хоч їжа свиням є, але її ж треба помолоти. Як млин працює, гуде сильно. Хлопці намагалися «бити» комбікорм, коли ворожі колони заводилися і їхали. Тоді техніка гуде, не чутно, що ми мелемо. Або вночі.
Хлопці в мене молодці. Добиралися до роботи, як могли. Напряму 37 кілометрів, об’їжджали полями по 80 кілометрів. Запускали дрони, аби бачити, що немає нікого, можна проїхати. Так само виїжджали. Без світла ми були тільки днів три. Село без електрики сиділо майже всю окупацію. Виходили вони 31 березня якось швидко і злагоджено. Тоді нам навіть і не вірилося. Бо так звірствували в селі. Багато техніки покидали. І спаленої, і нової. САУ нову лишили. Заклинило снаряд, покинули. Тікали з килимами, вилками-ложками, з велосипедами, прикріпленими до танків. А 1 квітня в село зайшли вже наші.
— Багато ще орків ловили після звільнення?
— Ні. У нас такого не було, не бігали.
"Час Чернігівський" писав як у центрі Чернігівської області спіймали російського військового.
Джерело: "Вісник Ч" від 26 січня 2023 року, авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото з архіву Олексія СОБОЛЄВА
