7 січня росіяни обстріляли прикордонну Семенівку. Зокрема, небезпечним для Росії об’єктом визначили лісництво. Було кілька прильотів у двір і в саме адміністративне приміщення ДП «Семенівкарайагролісгосп». Люди з початком обстрілу ховалися в укритті. Але уламки дістали навіть там. Троє отримали поранення. Їх доставили до Корюківської районної лікарні.
11 січня, у суботу, 58-річна Віра МІРОШНИК, завгосп підприємства, та 45-річний Володимир Швед, водій, ще у відділенні хірургії.
«Хлопці познімали ремені, перетягнули, щоб кров не так йшла»
— Ми з 6.30 на роботі буваємо, — мне лікарняну ковдру, щоб не заплакати, Віра Іванівна. Вона в палаті одна. На зап’ястку катетер для крапельниці. Поранена нога прикрита ковдрою. — Кажуть, дрони перед тим літали, дзижчало щось.
Почувши свист, ми побігли ховатися до підвалу. Це не під самою будівлею лісництва, а за п’ять-сім метрів від нього. Кілька снарядів пролетіли над нами.
А потім жахливий вибух! Усі, хто був у підвалі, нагнулися. Таке було відчуття, що голова відривається, лопаються вушні перетинки, — плаче жінка. — Здавалося, що от-от мізки вилетять. Потім відчула тупий біль у нозі.
Спочатку ніхто нічого не зрозумів. Дівчата з сумок знеболювальне дістали — у кого було — випили. Стан був напівпритомний.
У голові тільки: «Швидше б цей обстріл закінчився!». А він не припинявся. Свист — вибух, свист — вибух…
Коли перший шок минув, колеги кажуть: «Іванівно, у тебе кров тече». Хлопці ремені познімали, перетягли. Джинси в крові, нога роздулася.
І ще були поранені два чоловіки, шофер і директор лісництва.
Ми в підвалі сиділи на лавках, попритулялись до стіни. Й оці уламки прошили дерев’яні двері, дістали нас. Мені — в стегно, водієві — у стопу, — Віра Іванівна погладжує оперовану ногу. — Коли трохи стихало, хвилин на 10-15, під’їжджала машина «швидкої» з Семенівки. Нас вивозили між обстрілами. Я тримала рукою ремінь, кров текла. Медики штани розрізали, перев’язали.
Після того ще і «Градами» Семенівку били. Будинки погоріли.
Директора на операцію повезли першим, у нього нога була пробита наскрізь. Потім мене, а Вову останнім.
У мене уламок у нозі так і залишився. Я його відчуваю. Рану почистили. Щоб дістатися уламка, треба надто багато розрізати, розвертати. Дуже глибоко. Він там може капсулюватися, і то буде добре.
Володимир Никончук, директор лісництва, постраждав найбільше.
Усіх оперували в корюківській лікарні.
Землі ДП «Семенівкарайагролісгосп» — попід самим кордоном з Росією. Це ліси навколо Тимоновичів, Карповичів, Хотіївки, Янжулівки, Миколаївки, Олександрівки, Архипівки, Залізного Мосту. Усі ці села обстрілюють майже щодня.
Контора лісгоспу — на околиці Семенівки.
— Будівлю після прильоту бачили? Там ще працювати можна?
— Там жах, — прикриває рукою очі Віра Іванівна. — Нас швидко вивезли. Встигла побачити розбитий дах. Будинок одноповерховий. На роботу в контору зараз ніхто не ходить. Дівчата кажуть: «Коли до двору підходиш, починає трусити». Страшно. Подвір’я розбите. В електрощитову влучили. У заправку нашу. На території лісгоспу техніка розбита.
До цього на подвір’я лісгоспу прилітало лише раз. Уночі, перед новим роком.
Віру Іванівну провідували співробітниці. Дочка з сином. Діти давно живуть окремо, не в Семенівці. Чоловік помер.
Додому в Семенівку жінка повертатися боїться.
— Коли випишуть, ще не знаю. Потім поїду до своїх родичів. Багато хто запрошував. Залишилися коти і собака. Сусідів попросила приглянути. З господарства з такими обстрілами не наважилася нічого заводити. Як чоловіка не стало, то і не тримаю.
«Був шок. Боліти почало, коли в лікарню їхали»
У сусідній палаті лежить 45-річний Володимир Швед. Нога забинтована.
— Уламок витягли, — сідає на ліжку чоловік. — Родичі приїжджали, віддав їм. Отакий, невеликий, — показує на пальцях. — Під час першого прильоту ми були на заправці. Почули, поховалися за будку. Не зачепило нікого. Ми бігом в укриття. Уже чули свист, коли бігли. Заскочили. Сіли. А за нами й туди прилетіло.
А тоді почало тепліти в ботинку. Коло мене ще водій сидів. Запитує: «А в тебе що?»
Доки шок і паніка, у мене нічого не боліло і взагалі не відчувалося. Шкарпетку зняв — там дірка, у стопі між першим і другим пальцями. Уже коли до лікарні їхали, тоді біль відчув.
Володимир Швед
— Везла швидка допомога?
— Дружина з зятем. Ми вирахували, що між прильотами хвилин п’ять минає. Вискочили, коли затихло, і бігом до його машини. Він думав мене в семенівську лікарню везти. Я відмовив. У той бік їхати небезпечно. До того ж напередодні цю лікарню розбили. Приїхав додому і зразу почав збиратися, перевдягатися. Виїхали. Уже по наших слідах поліція поїхала. Нас наздогнали, зупинили.
Їх уже в нас ніхто не рахує, ті обстріли. А як хто і рахував, то збився.
Володимир ходить, спираючись на милицю.
— Дали в лікарні. Тут все безплатно: лікують, годують.
— Удома милиці є?
— Так хіба ж у мене коли такі травми були?
* * *
— Було чотири прильоти на територію і в саме приміщення лісгоспу, — каже Владислав ХОЛОДИЛО, головний лісничий ДП «Семенівкарайагролісгосп», — стріляли по нас зі ствольної артилерії.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- У громаді відновила роботу Нова пошта - шукають працівника
- Ворог атакував прикордонні села КАБами та ракетами: ситуація на Чернігівщині
- «КАБи, артилерія, шахеди… Нервова система рухнула»: жінка з прикордоння розповіла, чому виїхала
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
