Примусові дії проти людини надзвичайно важко сприймаються у нашому суспільстві. Адже дуже багато подібних тяжких історій принесла в життя українців широкомасштабна російська агресія. Але виникають критичні ситуації, коли до примусу проти українців не тільки може, але і зобов’язана вдатися сама держава, яка декларує демократичні засади.
Торік всі ми стали свідками того жахіття, як щодня російські агресори перетворювали колись надзвичайно зелене місто Бахмут на руїни. Постійні обстріли та відсутність комунікацій стали тоді звичними умовами ні, не життя, а існування для містян. І Бахмут, на превеликий жаль, один із сотень населених пунктів, мешканці якого постраждали від навали «руського міра». Представники владних структур докладали максимум зусиль, аби надати цивільним допомогу та доправити їх до більш безпечних територій в рамках оголошених в регіоні заходів з обов’язкової евакуації. А найголовнішим завданням длявлади була примусова евакуація дорослих з дітьми.
Пів року дівчинка Ганна з Бахмута не бачила світла, не гуляла містом та не гралася з однолітками. Підвал перетворився для неї на домівку та вулицю одночасно. Поліцейські не могли залишитись осторонь подальшої долі дитини. Знайшовши для родини житло у Покровському районі, правоохоронці з підрозділу «Білі Янголи» здійснили довгоочікувану евакуацію підшефної сім’ї.
Це одна з сотень історій, якою поділився колега-журналіст Павло Дяченко. Перебуваючи на посаді інспектора з комунікації, з початку повномасштабної війни рф майор поліції Дяченко виїжджав на місця обстрілів, готував матеріали про роботу поліцейських Бахмутського райвідділу. Він висвітлював воєнні злочини росіян на рідній Донеччині, роботу колег, які рятували людей і сам здійснював евакуацію населення та витягував громадян з-під завалів. Згодом Павло став одним із членів поліцейського екіпажу «Білий янгол».
Саме Павло поділився історією про те, як 7-річна Ганна, її мама та дідусь близько шести місяців мешкали в підвалі багатоповерхівки. Весь цей час правоохоронці переконували родину виїхати, але мати дівчинки не погоджувалась. Дорослих такі умови, які важко назвати проживанням, а швидше – виживанням, влаштовували, та вони не хотіли покидати рідне місто.
Тим часом страждала дитина. Поліцейські почали опікуватись долею Ганни та взяли шефство над її сім’єю. Аби розрадити дівчинку «Білі Янголи» кожного разу приїжджали до неї з подарунками: розмальовками, олівцями, іграшками, одягом та солодощами.
Згодом весь підвал, в якому знаходилася родина, був прикрашений дитячими малюнками. Саме через них дівчинка передавала емоції, які відчувала. Неодноразово Ганна дарували свої малюнки «янголам», бо вони тоді були її єдиними друзями. А справжні друзі в біді не кидають. Розуміючи, що підвал не краще місце для дитини та дорослих, поліцейські Донеччини почали шукати для родини житло, аби вивезти їх у безпечне місце.
Завдяки військовій адміністрації Покровська для сім’ї знайшли тимчасову безоплатну квартиру у Покровському районі і «білі янголи», нарешті, вирушили за родиною. Коли поліцейські прибули до укриття, де проживала родина, там був тільки дідусь. З’ясувалось, що жінка злякалась і разом з донькою пішла з підвалу. Поліцейські вирушили на їх пошуки та через кілька годин знайшли їх у місцевому «пункті незламності». «Янголам» довелося застосувати безліч психологічних прийомів, аби переконати мати дівчинки виїхати з міста. Врешті, їм це вдалося.
«Ганна дуже світла, чуйна, добра та балакуча дівчинка. За 5 хвилин вона може розповісти тобі про все на світі. Ганнуся нас завжди надихала та заряджала позитивом, навіть у такі складні часи. Тому ми не могли залишитись осторонь її долі і зробили все можливе, аби дівчинка жила у безпеці», – розповів поліцейський з екіпажу «Білий Янгол» Павло Дяченко.
Правоохоронці допомогли родині зібрати речі, підігнали броньоване авто, погрузили всіх до машини та доставили до нового місця проживання. Дорогою дівчинку відволікав чотирилапий помічник поліцейських – такса Рем.
7-річна мешканка Бахмута Ганна під час евакуації в машині екіпажу МВС "Біля Янголи". Фото: МВС України
«Сьогодні такий день чудовий, сонячний і, навіть, не було «бабахів». Це, мабуть, Боженька допоміг та мої поліцейські «янголи». Тепер в нас все будете добре і я, нарешті, здійсню свої мрію – піду на танці», – розповіла тоді 7-річна Ганна.
Наразі родина Ганни перебуває у безпеці, у своєму тимчасовому помешканні. Тут вони зможуть прийти до тями та перепочити. Надалі сім’я вирішуватиме, куди їхати далі, а поліцейські слідкуватимуть за їх подальшою долею.
Евакуація – організоване вивезення населення, матеріальних чи культурних цінностей з небезпечної зони.
В Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану проводити евакуацію населення у разі виникнення або загрози виникнення надзвичайної ситуації, а також із зон збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій) у безпечні райони.
Види евакуації:
- обов’язкова;
- загальна або часткова;
- тимчасова або безповоротна.
Після прибуття на місце призначення евакуйовані можуть оформити статус внутрішньо переміщеної особи та отримати фінансову допомогу від держави у розмірі 2 тис. грн на дорослого або 3 тис. грн – на дитину чи особу з інвалідністю.
Бажаючі евакуюватися можуть звернутися до органів місцевої влади, а також отримати всю необхідну інформацію за телефоном гарячої лінії Міністерства реінтеграції та тимчасово окупованих територій 1548, чи написати у месенджери WhatsApp/Telegram/Viber за номером: (096) 078-84-33.
Крім того, евакуюватися можна й самостійно. Цим громадянам також надається допомога та соцгарантії від держави.
Обов'язкова евакуація під час війни оголошується органами влади, щоб убезпечити населення від наслідків ворожих обстрілів.
Тим, кому жити немає де, надає житло держава, місцева влада, небайдужі українці. Часто це упорядковані робочі гуртожитки, школи чи дитсадки, у яких навчальний рік не відкриється. Крім того, уряд дозволив облаштувати під пункти тимчасового розміщення нежитлові приміщення.
Проте від такої обов’язкової евакуації можна відмовитися під власну відповідальність. Для цього необхідно написати відповідну заяву, в якій йдеться, що людина персонально відповідає за все, що з нею може відбуватися далі. Покарання за відмову не передбачено.
Нині Донеччина має найбільшу протяжність лінії фронту, яка становить близько 300 км. У регіоні триває обов’язкова евакуація, у низці районів оголошена примусова евакуація дітей разом з їхніми батьками або іншими законними представниками. Обов’язкова евакуація з Донеччини триває із серпня 2022 року. За цей час з області переміщено понад 277 тисяч осіб. Серед них більш ніж 32 тисячі дітей і понад 8 тисяч осіб з інвалідністю.
Заходи з обов’язкової евакуації. Покровськ, Донецької області, серпень 2024. Фото: Наталія Кравчук/ІА АрміяInform МО України для НСЖУ.
Тим часом у Донецькій області наразі ще залишаються близько 376 тисяч цивільних. Якщо брати до уваги населені пункти, віднесені до зони активних бойових дій, це містечка та селища 16 громад, там залишалися близько 49 тисяч осіб.
З метою захисту дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, в умовах воєнного стану обласні військові адміністрації за погодженням з органами військового командування на відповідній території та Координаційним штабом з питань проведення обов'язкової евакуації населення в умовах воєнного стану можуть прийняти рішення про проведення обов'язкової евакуації в примусовий спосіб дітей з їх батьками, особами, які їх замінюють, або іншими законними представниками з окремого населеного пункту в місцевості, де ведуться бойові дії.
Про це йдеться в постанові Кабміну від 7 березня 2023 р. N 209, яка набула чинності 10 березня 2023. (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/209-2023-%D0%BF#Text)
Документом визначено, що обов'язкова евакуація в примусовий спосіб дітей здійснюється за супроводом одного з батьків, особи, яка їх замінює, або іншого законного представника.
Відповідне рішення має містити інформацію про:
- строки проведення евакуації;
- збірні та приймальні пункти евакуації;
- державні органи з числа органів з евакуації, їх територіальні підрозділи, які залучаються до проведення евакуації;
- контактні дані уповноважених осіб приймальних пунктів евакуації.
Про результати виконання такого рішення відповідна обласна військова адміністрація щодня інформує Координаційний штаб з питань проведення обов'язкової евакуації населення в умовах воєнного стану.
В урядовій постанові особливо наголошено, що відмова батьків, осіб, які їх замінюють, або інших законних представників від обов'язкової евакуації в примусовий спосіб дітей з окремого населеного пункту в місцевості, де ведуться бойові дії, не допускається.
«Не йдеться про відбирання дітей у батьків. Не йдеться про застосування фізичного примусу. Але юридична особливість примусової евакуації дітей полягає в тому, що принаймні один з батьків не має права відмовитись від евакуації й має супроводжувати дитину під час евакуації. Також слід пам’ятати про статтю 166 Кримінального кодексу, згідно з якою батьків може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за свідоме піддання дитини фізичній небезпеці», – так прокоментувала профільне рішення Кабміну заступник керівника Офісу Президента України, а в недалекому минулому – віцепрем'єр-міністр – міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, держоргану, на який законодавчо покладене проведення евакуаційних заходів.
Місія поліцейських – евакуювати із зони боїв усіх до єдиного дітей. Евакуація з «гарячих точок» тієї ж Донеччини дедалі ускладнюється, дороги, які проходять біля лінії фронту, – прострілюються ворогом. Поліція закликає дорослих виконати свій батьківський обов’язок і врятувати малечі життя.
Майор поліції Павло Дяченко говорить, що дедалі частіше більшість людей, які зобов’язані виїхати з небезпечних територій, вмовляти не доводиться: вони самі звертаються за допомогою.
Якось поліцейські вивозили шістьох мешканців населеного пункту на Донеччині, коли на їхніх очах від ракетного удару «склалася» сусідня багатоповерхівка. Саме це стало вирішальним, абилюди нарешті прийняли рішення щодо евакуації.
«Боляче дивитися на виснажених людей, які, опиняючись у безпечних місцях, радіють таким звичним благам: світлу в помешканні, їжі, воді. Вони цього не мали уподовж 8-9 місяців», – розповів «білий янгол» Павло Дяченко.
Автор: Олег Мащенко, член НСЖУ, для інформаційної служби НСЖУ
"Час Чернігівський" писав про таке:
