У громадах Чернігівщини прощались із захисниками, які загинули на російсько-українській війні.
45-річний Микола Кохно з села Володькова Дівиця Носівської громади. Працював в охоронних фірмах. З перших днів повномасштабного вторгнення Микола Кохно долучився до Сил оборони. Воював на Харківщині та Донеччині.
«Під час оборони Бахмута Микола отримав обмороження ніг. Попри старання медиків, одну кінцівку довелося ампутувати. Микола проходив довгу і непросту реабілітацію», — йдеться на сторінці громади.
8 грудня 2025 року Микола Кохно помер у ніжинській лікарні. Поховали захисника в Носівці. У нього залишилися батьки та дві рідні сестри.
* * *
52-річний Петро Пінчук з села Карпоки на Козелеччині. Працював вчителем у сираївській школі. 10 червня 2024 року чоловіка призвали на службу по мобілізації. Загинув 5 грудня 2025 року в районі села Ізбицьке Чугуївського району Харківської області. Поховали Петра Пінчука в рідному селі. У чоловіка залишились донька, син та сестра.
* * *
46-річний Олександр Ткаченко з села Вороньки Новобасанської громади. Працював дільничним інспектором у Чернігові та в Новому Бикові. Останні роки цивільного життя був старшим оператором АЗС у Києві. 6 липня 2024 року Олександра мобілізували.
30 серпня 2024 року загинув у бою поблизу Новоградівки Покровського району на Донеччині. Понад рік воїна вважали зниклим безвісти. Згодом рідних сповістили, що боєць загинув. Поховали воїна в рідному селі. У нього залишилися дружина Наталія, донька Каріна, син Максим, мати та сестра.
* * *
42-річний Микола Пасічник народився в республіці Молдова. Згодом сім’я переїхала до села Прохори Борзнянської громади. Розпочинав трудову діяльність у Чернігові. Працював різноробом на заводі «Ясен», у КП «Шкільне». 13 червня 2025 року Миколу мобілізували до лав ЗСУ. Служив на кордоні на сумському напрямку. 2 вересня 2025 року останній раз спілкувався з рідними.
Загинув третього вересня 2025 року на Сумщині. Поховали воїна в селі Прохори. У нього залишилися дружина, два сини та мати.
* * *
30-річний Андрій Лінник з Ніжина. У цивільному житті працював у ТОВ ВКП «Паритет-К», де займався виготовленням сейфів. З перших днів повномасштабного вторгнення Андрій Лінник разом з батьком допомагав територіальній обороні міста, а наприкінці року його мобілізували. Служив у 95-й штурмовій бригаді. Воював у Донецькій, Луганській, Херсонській областях. Зник безвісти 25 січня 2025 року. Обміняли тіло внаслідок репатріації шести тисяч тіл. Поховали воїна в Ніжині.
* * *
32-річний Ігор Сердюк з Ічні. Займався легкою атлетикою. Був вегетаріанцем. Брав участь у марафоні «Забіг під каштанами» в Києві. З початком повномасштабного вторгнення був першим, хто вступив до лав територіальної оборони. Возив хліб з Прилук у кінці лютого 2022-го. У червні Ігор вступив до Збройних сил України. Спочатку навчався в Житомирі, потім була 25-та десантно-штурмова, де отримав звання старшого солдата. Прослужив там понад рік і зазнав кількох поранень. Перевівся до першого відділу Прилуцького РТЦК та СП. У 2023 році Ігор вирішив поповнити ряди Третьої штурмової бригади, але командування направило його до новоствореного підрозділу в Чернігові, щоб займався розвідкою та безпілотниками.
У 2024 році Ігор Сердюк таки долучився до Третьої штурмової бригади. Через деякий час він отримав звання сержанта. Мав нагороди: медаль «За поранення», медаль «Ветеран війни», нагороджений нагрудним знаком «Бойовий піхотинець».
«Навіть на фронті, у надважких умовах, він продовжував бути вегетаріанцем — вимінював у хлопців тушонку на горішки та шоколад. Мав позивний Веган», — згадують у громаді.
5 червня 2025 року вночі Ігор написав матері повідомлення: «Заходимо на позиції, не хвилюйся, все буде добре. Не буду на зв’язку 10-14 днів. Я вас люблю».
У той же день Ігор загинув. Поховали воїна 12 грудня в Ічні. У нього залишилися дружина, чотирирічна донечка, батьки, брати.
* * *
40-річний Анатолій Пестун з села Криски Понорницької громади. Працював у КСП «Лан». З початком повномасштабного вторгнення став на захист України. Служив у стрілецькому спеціалізованому батальйоні Збройних сил України. 20 березня 2025 року загинув на бахмутському напрямку. Понад вісім місяців його вважали зниклим безвісти. Поховали воїна в селі Криски. У нього залишилися цивільна дружина, сини та брати.
* * *
43-річний Сергій Самоткан з села Черняхівка Вертіївської громади. 18 років працював у КП «Київзеленбуд», у КП «Утримання зелених насаджень» на посаді озеленювача. У 2019 році повернувся до рідного села і працював сезонним робітником у сільськогосподарському підприємстві. 15 листопада 2024 року Сергія Олександровича мобілізували до лав ЗСУ. Служив у 17-й окремій важкій механізованій бригаді імені Костянтина Пестушка. Воював на сумському напрямку, брав участь у Курській операції.
Зник безвісти 18 січня 2025 року. Тіло вдалося повернути в серпні під час великого обміну. У бійця залишились дружина Валентина, син Роман, мати Ганна та брат Олександр. Поховали захисника в рідному селі.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Кращий захисник футбольної команди воював на Донеччині. У громадах втрати
- Загинув на Дніпропетровщині: у громадах втрати
- Після поранення втратив руку: Павлу Лепеню з Городні сниться Нью-Йорк
- Зідан загинув під Краматорськом: у громадах Чернігівщини втрати
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
