У селах Півнівщина, Хрипівка на Городнянщині топлять торфом власного видобутку. Ріжуть на торфовищі, за річкою Смячка.
53-річний Віктор БІЦАЙ з Півнівщини заходить у чорну яму. Це початий торф’яний кар’єр. Верхній шар грунту з травою і дерном знятий. Чоловік у гумовому взутті. Ступає обережно: можна й провалитися, вгрузти в болото. Початок лютого, зима тепла, кар’єр незамерзлий. Де нижче — вода. Торф різати можна, але сохнутиме дуже довго.
— Зазвичай ріжемо на початку літа, — трохи ще зчищає верх лопатою Віктор. Бере ніж. Це інструмент для нарізки торфу. Зігнута під прямим кутом металева пластина на каркасі. Краї добре заточені. Кріпиться на дерев’яному держаку, як лопата. — Перше — треба вскрити кар’єр. Тобто зняти сантиметрів 20 верхнього шару.
Віктор заводить ніж у пласт торфу. Виймає і на ножі викидає з кар’єру готовий брикет. Ще і ще. Кожен не менше п’яти кілограмів. Мокрий, важкий.
— Полежить, трохи стече — тоді складаємо фонар. Так торф сохне.
«Фонар» — така башточка з 30 торф’яних кубиків. Шість торфин по колу на п’ять у висоту. Кладуть у шаховому порядку. Між ними щілини для вентиляції.
— Сохнути має місяць-два. Це якщо влітку і жарко. І дощ не дуже завадить. Потім господар приїжджає і сам забирає. Якщо накопати і скласти у фонарі зараз, це надовго затягнеться.
Торфовище в урочищі Смяцькому — за кілька кілометрів від Півнівщини. Уздовж молодого лісочка — чорні копанки чіткої прямокутної форми. Метрів чотири на п’ять, є більші. Торф’яні кар’єри.
— Ось свіжий кар’єр, недавно різали, — досвідченим оком угадує Сашко БЄЛЬСЬКИЙ, односелець.
— Узимку можна різати тільки, якщо тепло. А за такої погоди тут задубієш, — пхає Віктор руки в кишені. Вітряно.
Напряму до кордону звідси 30 кілометрів.
— Платять добре, ще сумку і могорич дають. Минулого року заробив на торфі 20 тисяч гривень. І напарник 20, — задоволений Віктор Біцай. — Вікна вставив. Ворота зробив. Хату пофарбував.
Заготовляв людям торф з племінником Данилом. Два місяці назад його теж забрали воювати.
— Самому важко. Найкраще вп’ятьох-вшістьох ходити, — з власного досвіду знає Олександр Ткаченко, староста. — Теж різав з батьком торф у дитинстві.
— Чим перевозите? Возом?
— Наша справа — нарізати і скласти у фонарі. Хто замовляв та оплатив, приїде і забере, — викидає черговий торф’яний брусок Віктор.
— А хтось приїхав та й позабирав ті фонарі собі…
— Та ні. Свої всі. Якщо я тут ріжу, то видно ж, що це я місце зайняв. А другий собі далі ріже, складує.
Торф тут копають з діда-прадіда. Торф’яник тягнеться від маленької річки Смячка. Ділянки, що викопали, залишаються. Згодом заростають лісом. А торф копають далі, роблять нові ямки. Протяжність торфовища — кілометра півтора.
— Це був мій перший заробіток, — орудує ножем Олександр Бєльський.
— Я малим копав з батьком, а з 16 років уже й людям різав, — згадує Біцай.
— Ми різали не тут, а в урочищі Ранговому, — у темі Олександр Ткаченко. — Торф для тих, у кого пічне опалення. Ріжуть тільки своїм, під замовлення. Кудись на продаж не вивозять.
— Коли повномасштабна війна почалася, ціну підняли. Бо різати нікому. 40 чоловіків з двох сіл уже мобілізовані. Вскрить кар’єр і викинуть дві тисячі торфу — чотири тисячі гривень.
— Раніше все поле було в кар’єрах, — згадує староста. — Кругом фонарі торфу складені. Кожен різав. А зараз не всім торф і треба. У половини села — газ. Субсидії оформили і топлять.
— А ви вдома чим топите?
— Дровами. Газом. І торфом. У нас і дров велика пропозиція. Живемо в лісі. Вільха, сосна.
— Торф дає більше жару. І довше тримає тепло, — розказує переваги 54-річна Алла МАЗУР, жителька Півнівщини. Алла Анатоліївна сама не раз ходила різати торф. — Виходили всією сім’єю. На свою ділянку. Чоловіки копають. Жінки і діти носять. Як людей багато, то в перекидну — з рук у руки.
Алла Мазур з сухою торфиною
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- На Чернігівщині горить майже 200 гектарів торф'яних родовищ
- На Смолинському торфозаводі відновили унікальну «звір-машину»
- Де і почім торфобрикет на Чернігівщині?
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
