Володимира Одосовського добре знають не лише в рідній Великій Кошелівці Вертіївської громади, а й у довколишніх селах та в Ніжині, — бо він уже багато літ чистить колодязі.
Володимирові Миколайовичу 67 років. Займатися цією справою він почав у 40.
— У нашому колодязі не стало води — пересох. Кого просити? Ті, хто чистив, уже повимирали. Довелося самому. Як сподобалося мені — так відтоді це й роблю. Люди почали звертатися — став чистити й іншим.
Під час строкової служби я був старшим матросом Північного флоту, — Володимир Миколайович показує свій дембельський альбом. — Служив у місті Полярному, в четвертій ескадрі підводних човнів. Вони занурювалися під воду, тому я не мав страху ні перед водою, ні перед замкненим простором.
Раніше залізав у колодязь без страховки — отак упирався в кільця руками й ногами. Стільки було сили й енергії! Чи Богом дано — не знаю. Бувало, чистив по три колодязі за день.
Потім став використовувати ланцюгову драбину, яку сам зробив. Страхую себе: одну ногу ставлю на щабель, другу — на дно. Для роботи надіваю спеціальний костюм (схожий на риболовний) — для хімзахисту. Маю багато необхідного приладдя: заступець, різні кирки. Двоє відер сам зварив. Лебідку змайстрував, щоб опускати й витягувати відро.
На дні колодязів попадаються кухлі, відра, всякі залізяки, ложки, миски, ганчірки, мотузки, ключі, замки, вила, лопати, навіть жменю лез для гоління витягав. Спочатку треба оце все дістати, а потім уже вибирається мул. Після мулу зчищається ґрунт, глей такий, як пластилін, що не можна відмити.
І боєприпаси з колодязів діставав. Я завжди, коли дочищаю, перевіряю рукою, що там у жижі. Якось рукою туди — бойова граната! З чекою! Я її — у відро. Мені тоді допомагали мій син і ще один хлопець. Кажу їм: «Так, відро піднімайте, кидайте, а самі ховайтесь за кільце». Якби граната рвонула в колодязі, то й кишки повилітали б! Викликали надзвичайників. Вони приїхали, підірвали. Граната була часів Другої світової війни.
Пістолет-ракетницю був витягнув, віддав хазяїну. Ще, пригадую, один син накидав у колодязь матері всі квітки у вазонах із хати. Теж я чистив. Діставав і золотий ланцюжок хазяйчиної дочки — пила воду й зачепилася ним об відро. Історій дуже багато!
Володимир Одосовський
Небезпечна робота
Чищення колодязів пов’язане із серйозними ризиками, як-от ураження струмом.
— Буває, вода так сильно прибуває, а треба ж дочистити. Тоді відкачую воду насосом, не вилізаючи. Використовується напруга 220 вольтів, можливе замикання. Ризикую — не дай Боже проб’є, а ноги ж там…
Крім того, небезпечним є дно колодязя. Часто трапляється плавун або м’який водонасичений ґрунт, який може засмоктати ноги. Тому під час роботи не можна стояти на одному місці — треба постійно переставляти ноги й тримати рівновагу, щоб ґрунт не затягнув під воду. Бувало, що й чоботи там залишалися. А якось навіть хазяйка колодязя ікони виносила — молилась, аби я зміг вилізти.
Найнебезпечніші колодязі — це ті, які зроблені з дитинцем, або шатром, а ще — обкладені цеглою замість кілець. Дитинець, або шатро, — це одне й те ж саме: коли дно обкладене деревом. Коли воно у воді, то безпечне. А коли води немає, деревина починає гнити, навіть гриби ростуть. У цих колодязях проявляється газ метан, можна задихнутися. А обкладені цеглою колодязі небезпечні тим, що цегла може обвалитися.
Ще є такі глибокі колодязі, на дні яких тобі бракує кисню, тож доводиться три-чотири рази вилазити, щоб вдихнути повітря. Добре, що я не курю, інакше не витримав би.
Пам’ятаю, і відра обривалися, голову розбивали, після того надіваю каску.
Історія родинного колодязя
— Нашу криницю робили у 1972 році, коли я навчався в сьомому класі. Копали її старші брати — Толик і Іван, обидва були одружені. Коли виливали останнє, верхнє, кільце (їх усіх 12), у подарунок матері на кільці написали: «11.06.1972. Мамі від синів і невісток Одосовських». Води в нашому колодязі й досі вистачає.
Тоді ж семикласник Володя вперше побачив форми для виливання труб (кілець) для колодязів.
— Раніше їх не було готових, ніде їх не продавали. Були ці форми в одного діда в Дрімайлівці (на Куликівщині. — Авт.). Люди їх просили: приїжджали, брали форми, а дід їздив разом із ними. У дворі виливали кільця для колодязя, чекали 10 днів, поки вони застигнуть, і тільки тоді починали копати.
Я запам’ятав, які ці форми. Коли знадобилося, згадав. Думаю: що я — не смекалець? Сам спроєктував і зробив собі власні форми. І вже міг виливати кільця самостійно. Форми в мене брали не лише по Великій Кошелівці, а й у Дуболугівку, в Ніжин, бо їх тоді ніде не було.
Володимир Миколайович каже:
— Я почистив більш ніж 100 колодязів, потім уже не рахував. А три криниці викопав з нуля: дві в Ніжині й одну в Дуболугівці. Був такий випадок, що в одному колодязі у Ніжині так і не добув води, бо він був нагорі викопаний.
Востаннє Володимир Миколайович чистив колодязь два роки тому в селі Кладьківка Куликівської громади у директора Ніжинського драмтеатру. Звертаються до нього часто, але здоров’я вже не те, роки беруть своє. Та все одно, говорить, як попросять і він матиме сили — ще полізе:
— У колодязі Бог здоров’я додає.
Джерело: "Гарт", авторка Аліна КОВАЛЬОВА
"Час Чернігівський" писав про таке:
