Фото 37-річного Олексія, сина Зінаїди Захарченко з Ріпок, носила по базару Наталія РАДЧЕНКО. Поряд була Олександра СТЕПАНЕНКО, двоюрідна сестра Зінаїди Олексіївни. Казали, що Олексій не служить, він за кордоном.
— Ось відзнака від президента за АТО. Зокрема медалі за участь у бойових діях, годинник від командувача Нацгвардії, відомчі знаки «За мужність в охороні державного кордону України», «За відмінну службу», — 69-річний Микола ЗАХАРЧЕНКО розкладає на подушці нагороди сина.
Микола Захарченко
— У 2006-му Льоша відслужив строкову, пішов на контракт. Служив у Чернігівському прикордонному загоні, на різних заставах. У 2009 році вступив до Національної академії Державної прикордонної служби у Хмельницькому. Після відправили на Харківщину. Звідти у 2014 році й пішов в АТО. Згодом його перевели у Старобільськ, у Луганський прикордонний загін. Потім з 2016 по 2021 роки служив начальником кінологічної служби в Маріуполі, у полку «Азов». У червні отримав звання майора. А в липні після закінчення контракту звільнився. Одружився. І в листопаді 2021 року діти сказали: «Хочемо побачити світ». Поїхали в Польщу. Влаштувалися на автозаводі, — пригадує 64-річна Зінаїда ЗАХАРЧЕНКО, мати. — 26 лютого 2022 року в обід подзвонив.З апитую: «Ти в Польщі?» Він: «Мамо, вибачте, в Україні. По-іншому не можу. Усі друзі повертаються, і я вернувся захищати вас».Спочатку був на Київщині. Згодом воював на Миколаївщині, Харківщині, Сумщині. І зараз у гарячій точці. Командир підрозділу аеророзвідки та радіоелектронної боротьби. Переживаю, щодня за нього молюся.
Раз на місяць, у п’ятницю (базарний день) збираємо гроші на допомогу захисникам і передаємо волонтерам. Частину віддаємо на маскувальні сітки Альоні Ширай. Також Ірині Костенок — на сітки та дрони. Яких тільки пліток через це не наслухалася. Що і ванну собі за ці гроші зробила, і дах перекрила. На те не зважаю, Бог усе знає і бачить. Нам своє робити, наближати перемогу.
На базарі торгую своєю городиною, бо пенсії в нас з чоловіком невеликі. 7 лютого підходять. Радченко: «Ти кажеш, що твій син воює?» Відповідаю: «Так, мій син воює». Запитую: «Наташо, що я тобі зробила? І що зробив мій син?» Вона: «Ти проститутка, ти орка, син у тебе орк. Ходи до стели загиблих, молись на тих хлопців. Твій син за кордоном. Так він що, воює? Це типу нова форма одягу у війську». І тицяє фото. Степаненко кричить: «Ти брешеш. Ніде він не воює. Він утік за границю». Я кажу: «Шуро, Бог тобі суддя». Радченко штовхнула мій товар.
— Звідки в них фото Олексія?
— Без його дозволу взяли зі сторінки у фейсбуку. Сину дали відпустку з 30 листопада на два тижні та дозвіл на виїзд за кордон, тому що дружина в Польщі. Поїхав туди. На відпочинку і зробили ті фото.
Я з базару зателефонувала дільничному. Розповіла, що принижують честь військового. А він сказав: «Це ваші бабські розбірки». Згодом подзвонила сину. Порадив писати заяви в поліцію. Понаписувала. 10 березня Ріпкинський райсуд за дрібне хуліганство оштрафував Радченко на 119 гривень і присудив сплатити 603 гривні судового збору. Щодо Степаненко адміністративну справу закрили. Радченко подала на мене заяву. Та суд закрив це провадження у зв’язку з відсутністю правопорушення. Син прислав довідку, підписану командиром, що він служить. Я її і в суді показувала. Ось, — Зінаїда Олексіївна дістає кипу документів. Там різні довідки від військового начальства. В якій частині Олексій, з якого числа і т. д.
— Чесне ім’я сина продовжують паплюжити, — зітхає мати. — Тому син написав заяву до поліції, аби відкрили кримінальне провадження за статтею «Образа честі і гідності військовослужбовця». І я теж подала заяву, аби відкрили справу.
* * *
— Ви двоюрідна сестра і не вірите, що син Зінаїди служить? — запитую Олександру Степаненко.
— Не знаю…
(Сестри вже кілька років не мирять. — Авт.).
* * *
— Моїх двох синів мобілізували ще в жовтні 2023 року. Один — прикордонник, другий — «м’ясо». Кидають всюди на передову. Був поранений, контужений. На його очах найкращого друга розірвало. Мого синочка чоловічиною обкидало і кров’ю. З 60 їх лишилося двоє. Коли був на реабілітації, прийшла з базару, заводжу велосипед у сарай. А він там петлю на шию накидає. Схопила за ноги. Син кричить: «Мамо, відпусти мене до хлопців. Я не хочу жити! Я всіх поховав. Відпусти!!!» І трясеться. Заснути не міг, доки не нап’ється до нестями і не впаде, — не стримує сліз Наталія Радченко. — Син і зараз на фронті в Запорізькій області.
Наталія Радченко
— Офіцери не в окопах. Її син не сидить в ямі. Ось, відпочиває за кордоном, — жінка трясе фотографіями Олексія. — Його випустили за кордон, а простого воїна ніхто не випустить. Я їй казала: «Покажи хоч одну світлинку в телефоні, що він у формі». А довідку будь-яку можна дістати.
— У вас два сини захищають країну, у неї теж служить. Рідні воїнів мають об’єднуватися, а не так…
— Було це в серпні. Син подзвонив: «Мамо, нам привезли такі консерви, що у всіх страшенна діарея. (Їм в окопах ніде готувати, там би вижити). Командир їздив за ліками, нічого не допомагає. Сходи до лікарів, дізнайся, які препарати прийняти».
Знайома на базарі, біля якої я сиділа, спитала: «Як твої хлопці?» Я і поділилася. І раптом Зіна: «Що ти там пілікаєш? Там хороші консерви дають». Кажу: «Слухай, Зіно, я з тобою не розмовляю. Твій не служить. Ти не знаєш, що за консерви». А вона:«Хай служать твої дебіли». Значить, мої діти дебіли, тому що там стоять? І перед очима пронеслося, як сина з петлі виймала. (Зінаїда Захарченко запевняє, що такого не було, і не називала синів Наталії дебілами. — Авт.).
— Потім син телефонує — йому хлопці подзвонили, — що якась тітка на базарі в Ріпках розказує, що він втік зі служби з автоматом, — продовжує Наталія Василівна. — Не знаю, хто та жінка. А стосовно Зінаїди не приховую — не стрималася, зірвалася. І послала її туди, куди пішов російський воєнний корабель. Мені аж полегшало. Штраф я заплатила. Однак докопаюся до істини.
— Степаненко каже, що лише ви носили фото.
— У мене немає фейсбуку. Це вона їх знайшла. Ми разом ходили в типографію, роздруковувати з її телефону. Показували їх Зінаїді вдвох. І я сама людям, що поряд сиділи.
Об’єднатися, щоб «накласти пластир»
– Навряд чи нам вдасться об’єднати цих жінок. Та й чи потрібно? Адже насправді несправедливість є. Як і є таке поняття, як травма несправедливості. Моя думка, згуртуватися варто суспільству в допомозі і підтримці кожної мами чи дружини військового, – впевнена Наталія Павленко, психологиня, консультантка з військової психології, дружина військового. – Завдання – полегшити біль кожної конкретної жінки через увагу до неї.
Адже якщо до військових в суспільстві загалом ставлення позитивне, вони – герої, то жінки залишаються поза увагою. Як дружинам військових? Як їхнім мамам?
Вони насправді теж героїні. Але, на жаль, зазвичай в тіні зі своїм болем. У когось вистачає сил конструктивно жити далі, виховувати дітей, працювати, підтримувати чоловіка чи сина. А в когось немає. І тоді жінка «кричить» про це, як уміє, як відчуває.
І суспільство може «прикласти пластир», показати, що вона важлива.
– Як конкретно?
– Добре було би створити спілки матерів, дружин. Не номінальні, а ті, що діяли би реально, не для галочки. Де б жінки збиралися, могли пожалітися одна одній на несправедливість. Знайти підтримку, – вважає психологиня. – Дуже важливо не лишатися сам на сам у своєму горі. В такій організації має бути і психологічна кваліфікована підтримка. І, звичайно, увага суспільства загалом. Не знецінювати подвиг цих жінок.
– Що може зробити кожен з нас?
– Проявити вдячність до кожної такої жінки, приділити їй увагу. Якщо у вашому оточенні є родина військового, запросіть маму чи дружину на каву. Подаруйте колезі-мамі чи дружині військового квітку у вазоні. Ви перукар, зробіть зачіску безплатно. І просто подякуйте. Так вже роблять, але цього має бути більше.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Батько не хоче, аби перейменували вулицю в пам’ять про загиблого сина. Сказав: «А для чого еті понти?»
- Адміністратор «Оливок і маслин» сяде на 8 років? СБУ повідомила про підозру
- Не має військової освіти і воювати не бажає: Бахмацький райсуд засудив уродженця Дмитрівки за відмову мобілізуватися
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
