Оксана Вачуга з села Поділ Срібнянської громади змінила професію листоноші на військовий однострій. Таке рішення вона прийняла, коли залишилась без роботи після чергового скорочення на Укрпошті.
Довго не вагалася. Тим більше, що її син Владислав теж військовий, захищає Україну від російських окупантів.
Контракт із ЗСУ підписала на три роки. Після військової підготовки у одному з навчальних центрів Оксана продовжує навчання по своїй військовій спеціальності.
Чи про щось інше могла думати Оксана Вачуга, відколи її син, її Владик, взяв до рук зброю і пішов захищати Україну від рашистів-нелюдів на самому початку війни?
Працювала в пересувному відділені поштового зв’язку, що в Срібному, обслуговувала жителів сіл Талалаївської громади. Ніби весь час і між людей, та куди б не повернулась, а думки були там, поруч з сином. Час ніби завмирав від телефонного дзвінка до дзвінка. Так інколи боліло їй оте вічне чекання, що хотілось все залишити і на крилах летіти до свого Владислава, щоб взяти до рук зброю і стати в стрій поруч із ним, із чиїмись синами-захисниками.
Але Владислав не схвалював цих маминих думок, та й Оксана Григорівна, заспокоївшись, відкладала їх на потім. Бо була робота, постійно, чим могла, допомагала синові та його військовим побратимам. Передавала смаколики, теплі речі, збирала кошти на потреби синової військової частини. Чимось таким себе заспокоювала.
Але одного дня це рішення у Оксани таки визріло: на роботі потрапила під скорочення, а спробуй влаштуйся десь в іншому місці у маленькому Срібному. Та й сина вдалося переконати, що там зараз люди найпотрібніші і для кожного знайдеться своя, корисна для перемоги, справа. Але головне, що буде там, де її син. Не поруч, не в одному окопі, але житиме одними з ним турботами, переноситиме всі труднощі життя військового і разом з ним наближатиме перемогу.
Після підписання контракту на три роки на військову службу у територіальному центрі комплектування була направлена в один з навчальних центрів на військову підготовку. Пройшла там відбір і поїхала на подальше навчання військовій спеціальності, буде радіотелефоністкою.
В той час, як Оксана Григорівна була в навчальному центрі, її Владислав був вдома, доліковувся перед відправкою на фронт. А в один із днів поїхав провідати маму у навчальний центр, побачити, як вона почувається в новій для себе ролі військового.
Мама із сином показали фото такої теплої зустрічі.
Джерело: "Срібнянщина", автор В.Петренко
"Час Чернігівський" писав про таке: Двоє братів із Чернігівщини пішли на війну, а їхня мама почала волонтерити
