Локнисте і Гусавка на Менщині славилися саморобними тракторами. Поки не було в продажу маленьких "китайських" або мотоблоків, місцеві збирали техніку із запчастин від мотоциклів, "Москвичів". Продавали. Але і коней тримали. Зараз у Локнистому 19 коней, у сусідній Гусавці — 14. Усілякої техніки, якою обробляють городи, — 60 одиниць. Що краще і вигідніше: кінь чи мотоблок? Чи все таки тракторець?
«Буряки — як для людей кавун поїсти»
— Є кобилка Маня і ніякої більше техніки не треба, — заявляє 45-річний Леонід ХВОСТІЙ із Гусавки. — Третій рік у мене. Ще був Жучок. Який сам, таких і коней люблю: молодих, азартних. Сів і галопом пішов. Сідло з упряжжю в мене — сама цариця на такому не їздила, — розгортає ковдру, якою накрите у дворі сідло зі шкіри з вибитим орнаментом. Веде до Маніних апартаментів, які збудував сам. Просторий сарай із шалівки. Навіть є пластикове вікно.
— Люблю їх з дитинства. Лагідних слів стільки жінці своїй не кажу, скільки кобилі, — виводить Маню із сараю. — Завж- ди конфетки в кишені ношу: рачки, барбариски, дюшеси, — виймає жменю з кишені. — Манька мазані пряники любить, бублики. Яблучка, грушки. До солодкого швидко звика- ють. З цукром коня можна привчити до всіляких команд. Буряки здорово люблять. Це як для людей кавуна поїсти. Толку небагато, але приємно, смачно. Коники безвідмовні, — перераховує плюси. — Можна дров із лісу привезти за будь-якої погоди. Узимку мотоблоком уже не проїдеш. Треба трактора великого. Лопотить на все село. А коник тихо тягне. А як замете взимку. Автобуси, машини не доїдуть… А коник пройде всюди. У санчата запряг, і пішов.
— Як випив, додому довезе?
— Алкоголю коні не люблять. В юнацтві на собі перевірено, і не раз. Своє давно відпив. Нема в цьому нічого хорошого. Проводив експеримент із Манею. Мати живе на іншому краю села. Кобилка перший рік у нас жила. Думаю, як би ти оце мене довезла, якби п’яний був. Виїхав на дорогу, ліг на воза, очі заплющив, не рухаюся, одним оком спостерігаю. А вона пробігла трохи, зупинилась. Морду в мій бік повернула, глянула. Далі пробігла. Так додому і довезла.
А трактором чи мотоблоком п’яним ще й паркан сусідський можеш повалити. Добре, як дерев’яний, дешевше обійдеться. А зараз майже у всіх бетонні стоять. Ще й техніку попортиш. Узимку водичку тепленьку приношу. Холоду коні не бояться. Головне, щоб їжа була. А я свою годую добре. На спині моєї кобили можна вдвох у дурня грати.
Раціон коня: 18 кілограмів сіна на добу. Три кілограми вівса. Буряк, капуста, морква. Віжки недешеві. Прибамбасів для упряжі багато є. У своєму селі знаю і хто тримає, і як якого коника звати. Хороший кінь коштує до 30 тисяч.
— Різниця між конем і кобилою є?
— У кобил імунітет кріпший. Бо приводять лошат.
Леонід Хвостій з кобилою Манею
— Коня вкрасти можуть…
— А мотоблок розберуть на запчастини. Зламалася та залізяка, не їде. Без бензину, солярки не їде. Даром би давали мотоблок, не взяв. Немає цікавості до техніки. Знаю на 100 відсотків, що в мене і з коником, і з усім причандаллям для нього все в порядку, усе робоче. З родиною, друзями зібрався, на луг чи на Десну поїхав.
— Скільки людей на возі поміщається?
— Дивлячись, який віз і як тих людей утрамбувати, — сміється. — Покласти штабелем чи розсадити?
— Любителі техніки обговорюють марки, характеристики. Про що пліткують власники коней?
— Коли востаннє запрягав. Або чого боїться. Вони дуже пужливі. Як понесе, то краще вже не зупинять. Якщо не можеш керувати, віжки до рук не бери зовсім.
— У мотоблоці пробило колесо, поміняв, і все. А копита треба ж чистити, підковувати.
— У нас ніхто не підковує. То хіба як по асфальту багато ходити треба. Копито росте як ніготь у людини. Є спеціальний інструмент. Почистити або, щось підкололо, дістати.
«Узимку стоїть і їсти не просить»
60річна Надія БУРА з Локнистого на тракторі обробляє город майже 30 років.
— Заміж вийшла, а прописатися в городі так і не встигла, — ділиться Надія Андріївна. — Пів року прожили, сина народила і повернулася до батьків у село. Пішли, покажу свого залізного коня, — веде до хліва. — На зиму закутую, на вулицю не виїжджаю. «Хінтай»! Чи «Хюндай», — важко вимовляє назву.
— Заводити не буду. Акумулятор зняла і воду злила. До цього їздила на саморобному Т-25. Брала його ще за п’ять тисяч гривень. Долар тоді по п’ять гривень був. Цей уже взяла за 30 тисяч гривень у 2002 році. І обладнання додатково. Граблі — три тисячі. 2,5 — саджалка. Зараз трактор, мо’, сто тисяч коштує. Просапник-окучник коштував п’ять тисяч. Не купила, тепер шкодую, бо із двох тисяч пенсії вже не зберу на нього.
Працювала телятницею, зоотехніком, на колгоспному городі з сапою, — сміється. — З технікою дружу з 1985 року. Тоді і на права здала на машину, — уточнює. — З ними і зараз їжджу. А все почалося із мого польоту в космос, — підходить до теми, як сіла на трактора. — Гребли сіно. Залізла на копицю. Із рук вилетіли вилки і стали «зубами» вверх, а я на них «оділася». Права сторона сильно боліла. За конем уже було важко доглядати. Відтоді все технікою роблю. Обробляю свої городи сама. Ні від кого не залежна. Коли схотіла, тоді і виїхала. Більше 30 кілометрів на годину не їду.
— Поліція зупиняє?
— Ні. Колись і можна було права купити, та навіщо воно мені треба лишні гроші переводити? До городу по трасі півтора кілометра. Швидкість невелика. Як їжджу в Березну, із собою беру тракториста. А чим трактор відрізняється від машини? Конєшно, так, як у нашого старости машина на автоматі, до неї треба підійти, розібратися. Найголовніше — не боятися зустрічного транспорту. Як щось зламалося, сама беру ключі, розбираю, дивлюся. Життя змусило.
Якщо не розумію, де поломка, іду до сусіда. Він професійний тракторист. Ось, муфта полетіла. Із онуком розібрали. Сама не могла з’єднати, аби гвинти потрапили в дірку, — без заминки пояснює. — Покликала сусіда, допоміг. Гайки на місце позакручували, і порядок.
Є все навісне знаряддя. Сама чіпляю, регулюю. 80 соток городу обробляю. Город, звісно, легше трактором обробляти. Сіла і поїхала. А коня ж треба, щоб хтось і позаду, і спереду приладдям керував. Трактором дивись, аби рядки не підрізать. Узимку стоїть і їсти не просить. Кінь їсть, як дві корови. Трактора взимку заправляти не треба. Правда, треба тосол купити. Порахувала, однієї пенсії не вистачить. 2500 коштує каністра на п’ять літрів, а мені треба шість літрів. Скільки жере, правда, не знаю. Датчик не працює, рівень пального перевіряю, як у старі часи шофери. Паличкою. Залила пів бака. День на лугу сіно корові гребла. Дві з половиною літри зжерло. Солярку тримаю в каністрах. Як назбираю трохи грошей, у панчоху складаю. Щоб на три-чотири каністри вистачило. У Березну поїхали з сусідом, скупилися. Скільки на рік витрачаю, не рахувала. Трактор зламався, запчастину купила, поставила. А як кінь захворіє? Ветеринара знайди, ліки купи і ходи над ним. Вигребе чи відкинеться…
— Ціни на пальне кусючі.
— Головне, весною виорати. Як прижме, будемо сапати, окучувати вручну.
— За весь час у селі не знайшлося підходящого чоловіка?
— Ні, — махає рукою. — Не такі. Як зібралися гуляти, випили. Але так, щоб назавтра вийшов працювати, а не похмелявся. У нас або взагалі не п’ють, навіщо такі треба? Або сильно здорово, — сміється.
Завжди літри треба з собою возити
У родині 65річного Володимира БУРОГО та 63річної Надії СКОРОЇ з Гусавки є і мотоблок, і кінь Грім. Кінь — у сараї. Мотоблок на трьох колесах — під стріхою серед корзин, мішків, укутаний плівкою.
— Мотоблоком років десять назад обзавелися, — пояснює хазяїн. — Саморобний. Купили за шість тисяч гривень. На бензині. Люди купували, і ми захотіли. Мотоблоком обробляти город легше. Городом їздити права не треба, — сміється. — Але, щоб завести, треба сил докласти. У нас — не від ключа, «шморгати» треба. За коня віддали 20 тисяч гривень. Кожного дня його треба годувати. Сіно, буряк, борошно. Усе приладдя: борона, плуг — ще з колгоспних часів, бережемо його. Але мені коня давай. З дитинства виріс коло них.
Володимир Бурий з Громом
Мотоблоком майже не працюємо, бо бензин дорогий. Кінь своє відробить. Весною і восени обов’язково треба протравити глисти. Віз, сани, борона. Просапник. І на мотоблок це все треба купувати. Причіп. Років десять тому тисяч п’ять гривень коштував. Щоб заправити техніку, треба паливо десь купити. Добре, коли село над трасою, чи райцентр, де є заправка. А як у глухомані — шукай. Деталі. Або людину, яка відремонтує. Гроші плати. Наш мотоблок жере багато, п’ять літрів на 30 кілометрів. Бак невеличкий, на вісім літрів. Із собою каністрочку треба возити. А з конем не треба літри брати.
Із саморобним мотоблоком
— Мотоблок, тракторець не всюди потягне. А кінь завжди вигребе.
— Від коня є добриво для го- роду. А щоб тримати техніку, треба розумітися. У хазяйстві два вози: один святково-парадний, іншим гній возимо, картоплю. Сани купили шість років тому. Не нові. Але хороші, дубові. За тисячу гривень брали.
— Зараз люди не хочуть ні коней тримати, ні техніку, — підбиває розмову жінка. — Розлінилися. Коней тримають ті, хто звик до худоби. Молодь не хоче. Як настануть важкі часи, кінь буде на вагу золота. У деяких селах коней в оренду дають. Орендатори їжею віддають і грошима платять. Мотоблоки в оренду не дають.
"Час Чернігівський" знімав відео про
Джерело: "Вісник Ч" від 22 грудня, авторка Юлія Семенець
