26 квітня в Малому Листвені Чернігівського району (колишній Ріпкинський район) поховали Віру Ковальову, старосту Малого Листвена. 17 березня близько четвертої вечора жінка їхала на велосипеді, везла людям хліб. Її на «БМВ» збив Микола Булах, колишній селищний голова Малого Листвена.
— Ріпкинщина тоді ж була під окупацією, — каже Володимир КОВАЛЬОВ, чоловік Віри Анатоліївни. — Жінка домовилася з районною пекарнею, щоб виділяли і роздавали людям хліб. Тоді якраз їхала на велосипеді, щоб забрати його і відвезти багатодітним родинам. Постояла на вулиці Молодіжній. Він проїхав на машині повз неї, бачив її. А тоді летів назад, певно додому, і увалив.
У цей час якраз донька евакуювалася, в чому була, з волонтерами з Чернігова до Польщі. Подзвонила мені, сказала, що все добре, добралися, в безпеці. Я ж з роботи поспішив додому, щоб розказати новину. Віри вдома не було. А тоді прибіг хресник, каже: «Біда». Коли ми приїхали на місце, її вже забрали. Ні зв’язку, нічого.
По селу збирали ліки, обезболюючі, передавали. І сам винуватець приніс пакетик, каже: «Я ліків купив на 2,5 тисячі гривень». Жінка була при свідомості, все розуміла. Коли везли її в лікарню, казала, щоб перемотали ногу, щоб кров’ю не стекла. О сьомій вечора її перевели в реанімацію. Мене пустили ненадовго. З лівої ноги нічого не було — ампутували. Перелом стегна у двох місцях. А вона ще давала вказівки, щоб знайшли машину і доставили людям хліб, переживала.
26 березня з’явилася можливість, за допомогою небайдужих, перевезти її в гомельську лікарню. (Кажуть, таке рішення прийняли медики через брак ліків, яких не вистачало в лікарні на той час. — Авт.) 30 березня ми ще їздили до неї, провідали. Лікарі ставилися добре. Робили все можливе, щоб залишилось хоча б щось, аби можна було в подальшому протезувати. Живою натерпілась, а тоді ще і мертвою п’ять діб. Померла жінка 22 квітня. Що пішло не так, не знаю. З Гомеля довго не могли перевезти через кордон. Тоді її повезли в морг на Чернігів. 25 тільки змогли забрати її, аби поховати.
Ми ж з ним, — каже про Булаха, — народилися в одному селі, можна сказати, в одній хаті виросли. Вони з моєю жінкою 10 років у сільраді пропрацювали. Тоді він був головою, а жінка секретарем у нього. Ще до виборів старости я ходив по людях, збирав підписи, аби за нього голосували. Він же для села теж щось робив. Тоді думав, і він лишиться, і жінка при роботі буде. А люди хоч і підписи ставили, але за жінку проголосували. А оце він таке зробив.
— «БМВ» Булаха?
— Чи його, чи сина, не знаю.
— Кажуть, він погрожував розправитися за те, що вона стала старостою?
— Бог йому суддя. Нічого більше сказати не можу. Коли людина їде, і хтось перебігає дорогу, то треба гальмувати? А там гальмівного шляху не було ніякого. Не їхав, а низько летів. Яка швидкість була, не знаю. Ніхто з поліції до мене не звертався. Коли все сталося, попитав у нього: «Хотів полякати?» А він каже: «Ні, ти що, мене занесло, то Путін винен…» А куди ж ти летів?
— Після смерті приходив, щось казав?
— Я його на людях не бачив. Він мою сім’ю вбив, район поранив.
* * *
За фактом відкрите кримінальне провадження за статтею 286 ч. 2 (Порушення Правил дорожнього руху, що спричинило смерть).
— Хто зараз виконує обов’язки старости?
— Поки усі разом, — каже Людмила ЛИТВИНЮК, секретар Ріпкинської селищної ради. — На місці діловод, інші спеціалісти. Якщо є серйозні питання, то підключаємося ми.
Джерело: Юлія СЕМЕНЕЦЬ, "Вісник Ч" від 19 травня 2022 року
