— Дочка знайшла в інтернеті, що сюди запрошують родини з дітьми шкільного віку. Найстаршому нашому школяру, Давиду, 13 років. 12-річна Салєха. Самуїлу дев’ять. Двійнятам, Авдону і Міхею, — вісім років. І найменшому Сафету — десять місяців, — 53-річний Роман ЧЕРНЯВСЬКИЙ, багатодітний батько, живе на другому поверсі амбулаторії Рівчак-Степанівки. З великою родиною.
— А це мій старший син від першого шлюбу, 29-річний Тігран Комаров. З невісткою, — знайомить Роман з родиною. — Натан, онук мій.
З кімнати-кухні вийшла 19-річна невістка Ольга Шило з малим. Зараз трохи заморочилася, готує на дві сім’ї. Доки свекруха в лікарні.
— А це племінник Алі Чернявський. Він парубок. Куди ти його подінеш?
Усі з Костянтинівки Донецької області. Два місяці, як ми тут.
— Як обживаєтесь?
— Важко. У мене хребет хворий, грижі, шлунок, нирки. Таскаю за собою купу медичних документів. Люди допомагають, чим можуть. П’ятеро моїх дітей пішли до школи.
Хотілося б звичайне житло, як у людей.
Отут ми з дружиною, менший син, — заходимо до однієї палати. — Обігрівач є, бо тут прохолодно. Люди дали. Там ще є дитяча кімната. У малого патологія, зараз дружина з ним у лікарні в Києві.
Працювати я не можу. Лягати в клініку Шалімова теж грошей нема.
— Тут ви в лікарні…
— Мені крапельниці ставили на першому поверсі. Важко, — зітхає Роман. Ми залишились без дому і тиняємося країною з такою сім’єю.
У Костянтинівці в нас будинок був. Ми серби, народилися і виросли на Донбасі. Уже кілька поколінь.
Сюди приїхали з Києва. Там столиця, лікарні поряд. Раніше в хостели пускали безплатно на два-три місяці. Статус ВПО давали. Дітям якісь гроші платили. Тепер за кімнату 10 тисяч гривень хочуть. А де їх брати? Скільки могли, ми платили. Дружина до війни торгувала речами на ринку. Що залишилось, ми продавали. Місяців п’ять як виплати ВПО припинилися, речі розпродали. Нас «кишнули» звідти. Ми багато куди зверталися, але кому ми треба? І тоді через інтернет знайшли житло тут. Спершу впустив хазяїн у будинок. Тоді щось не сподобалося, може, що багато нас, 12 чоловік разом. Попросив звільнити хату. Але з дитиною нам би краще хата…
— Першим переселенцям знайшли і купили житло. Іншим просто знаходили квартири. Є люди, які проживають у Києві, хати батьківські пустують. Вони дозволили жити. Квартиранти платять тільки за електрику і газ, — пояснює Геннадій БАКЛАН, староста села. — У селі двоповерхова будівля лікарні. Амбулаторія займає перший поверх. А другий був вільний. Він опалюється, там є вода. Є туалети, каналізація, душові кабіни. Звернулись до Носівської міської ради, бо будівля в них на балансі. Вони провели через виконком, дозволили родині Чернявських заселитися.
Ми знайшли їм плитки для приготування їжі. З дому свої принесли. Жити можна. Інша справа, що будівля потребує ремонту.
Хто живе в амбулаторії, не платять ні за що. Коштом громади. У хаті, де їх спершу поселили, усього дві кімнати. А їх дві сім’ї.
Інші чотири сім’ї розселили по хатах, там і живуть. Опалення пічне. З дровами допомагаємо. Чистимо дороги від заростей, де більші — відкидаємо, щоб заготувати на зиму. Щепу робили, теж їм привозили. Зараз в усіх є чим топити. Потроху підвозимо. Є в нас 70 гектарів лісу, на кінець місяця обіцяли, що можна буде прорідити.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Мешканки селища отримали гранти. Одна відкрила б'юті-студію, інша - робить ремонти для ВПО
- Жителі розпродують техніку і виїжджають з прикордонного села
- У сільській школі на Чернігівщині з'явилося 12 нових учнів - переселилися з батьками з інших районів
* * *
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
