У перші дні війни зіткнулися із продовольчою кризою й жителі Борзнянщини. Мости через Десну підірвані, ворожа техніка за селами стоїть, тож поставки не тільки продуктів, а й інших товарів практично припинилися. З полиць магазинів розмели буквально все. Треба було швидко шукати вихід. І кожна з громад Борзнянщини його для себе знайшла – спільне лихо всіх об’єднало. За кілька днів налагодили власне випікання хліба у Борзнянській, Височанській та Комарівській громадах, у Плисківську його підвезення організували із Пісок.
Я побувала в пекарні у Високому й побачила процес випікання «воєнного» хліба з початку до кінця. У невеликому приміщенні клопочеться троє пекарів – Дарія Чигріна, Наталія Постернак і Тетяна Матвієнко. У одній ємності міситься тісто на хліб, у іншій – на пампушки, у шафі буханці підходять, а в печі випікаються, по сімдесят дві за раз.
Щоб запустити процес випікання хліба, люди приносили з домівок форми, олію, сіль, дріжджі. Технологію випікання освоїли швидко, працюють злагоджено і з ентузіазмом. Тож і хліб удається. Черга за буханцями стоїть з самого ранку, їх розкуповують і їдять ще гарячими. І не нахваляться. Реалізовують хліб і по інших селах громади.
Поки ми говорили, перша порція вже й готова. Не втрималася, відломила шматочок із свіжопридбаної випічки – і наче повернулася в рідне село, тільки на кільканадцять років тому.
А тепер потроху про свій хліб – з кожної громади Борзнянщини.
Комарівка, заступник голови ТГ Тетяна Курінська:
«У нас є приміщення хлібозаводу, яке зараз використовує фабрика печива «Борзна», де печуть булки й роблять сухарі. Піч там залишилася, то ми зателефонували до директора, який надав дозвіл у ній випікати хліб. Знайшли підприємця, який привіз зерно, змололи його на домашньому ДКУ. Дріжджів не було, то консультувалися в Борзні, як пекти хліб на заквасці. Тісто підходило довго. Виходили буханці, схожі на батон. Смачні, без будь-яких «Е». Якби тоді в нас були дріжджі, то хліб, звичайно, був би кращим. За смаком був схожий на висівковий, довго не черствів і не пліснявів. І через тиждень – наче вчора спечений.
Перший роздавали безкоштовно, то в людей навіть сльози на очах з’являлися від щастя. Це було ніби справжнє свято. Коли до цього побули тиждень без хліба, то стояли в чергах, як за справжнім дефіцитом. Тижнів три-чотири його випікали, поки не налагодилися поставки».
Комарівські буханці викликали сльози радості
Плиски, секретар сільради Людмила Ілляшенко:
«Свого не пекли, їли чужий, але смачний. Нам возили хліб щодня, тож перебоїв із його постачанням майже не було. Хіба в перші дні, коли через громаду проходила ворожа техніка.
З Плисок старости наших сіл організовували доставку хліба вже до своїх жителів. Намагалися це робити швидко, обхідними шляхами, попри небезпеку, аж згадувати страшно. Було й таке, що танки їдуть з одного боку, а хлопці з хлібом – з іншого. Їм телефонували, що рухається ворожа техніка, то машині з хлібом доводилося ховатися.
Люди спочатку багато хліба купували, сушили на сухарі або навіть клали в морозилки. А тоді трохи заспокоїлися. У мене дванадцять біженців жили на той час і їх треба було нагодувати. Та коли я заходила в магазин уже після роботи, то хліб (з пекарні ПСП «Пісківське» Валерія Колоші – Авт. ) ще був на полицях. Дуже смачний, пухкий, що можна їсти й так, без нічого. Ми за ці тижні навіть набрали по кілька зайвих кілограмів. Почали його їсти й ті, хто взагалі до цього хліба не їв».
Борзна, голова ТГ Лариса Осадчук:
«Я вдячна людям за доброту, щедрість і щирість. Допомагали, хто як міг. ТОВ «Агро-Трейд» надало близько 40 тонн пшениці. Давали й фермери – по 5 тонн Юрій Петренко, Володимир Воскобойник і Юрій Чумаченко та інші. Іван Іваній надав тонну борошна. Навіть після мого оголошення принести для випікання хліба, хто що може, житель нашої громади Василь Ярохно особисто приніс 36 кілограмів зерна із власних запасів.
Питанням забезпеченням громади хлібом я займалася не сама, а створили депутатську групу, яка за це відповідала. Налагодили більше виробництво в Борзні, буквально за тиждень запустили пекарню в ДГ «Іванівка». Вона до цього не працювала кілька років. Але все відновити вдалося. Також ніде не було дріжджів, то знайшли й доставили їх аж із Києва. Було й таке, що якість хліба гіршала, бо доводилося дріжджі економити й пекти на заквасці. До великодніх свят випікали також і соціальні паски.
Ми були постійно на зв’язку зі старостами, щоб хліб розподілявся раціонально. Також доставляли його в Прохори Комарівської громади, у Височанську громаду, Остапівку на Менщині, Велике Устя Сосницької громади.
Хоча на сьогоднішній день ворог і відступив із нашої місцевості, але наші пекарні хліб печуть і далі».
Пекар з Іванівки дістає запашні «цеглинки»
Високе, голова ТГ Олег Василенко:
«Завдяки активності небайдужих людей та спільним зусиллям нам вдалося частково забезпечити громаду своїм хлібом. Обсяг виробництва не дозволяв здійснювати це на сто відсотків. Вдячний Галині Лисенко, яка надала дозвіл на використання будівлі колишньої пекарні і навчила жінок технології випікання. Для створення першого хліба потрібно було оперативно знайти продукцію та форми для випікання і ми вкотре переконалися, що люди – це наша найміцніша сила.
Підключилися до цієї роботи й депутат сільради Микола Люткевич, і власник млина у Великій Дочі Володимир Хайлук та всі небайдужі, які місяць на добровольчих засадах забезпечували пекарні борошном».
Джерело: Людмила Шульжик «Вісті Борзнянщини» від 19 травня 2022 року
* * *
