— Вже хотіли зводить гусей, — ділиться Ніна Згонник із села Юрківці (Талалаївська селищна рада). — Лисиці не дають дихати. Ходять навіть по селу. Гусак, як побачить руду, так кричить! А вона спокійно побігла по дорозі.
Отже, хотіли зводить, а чоловік — Іван Іванович, йому 60, трохи старший за мене, — каже: «Я не можу без них лишитися. Хай невеликий табун, та буде. Хоч два гусаки».
Тримали звичайних, а то завели холмогорів. Взяли у сусідньому селі, в Поповичці. Продаємо холмогорів на завід — вони дуже красиві, жалко й різати.
Хоча, ріжемо, звичайно. Грудинку перекручую на фарш. А то стушкувала в духовці, на шматочки порізавши. Воно таке пахуче, таке смачне, аж солодке.
— Скільки вдалося продати холмогорів?
— Було два табуни, гусаки гарні, молоді, чоловіку жалко їх різать. Може, комусь треба? Дзвонять люди, вже гусака й дві гусочки замовили. Тисяча гривень — це недорого.
— Великі виростають?
— Більше 5 кілограмів. У нас не тільки гуси, — розказує про господарство. — До двох сотень птаства. Цесарки є. Пухові курочки китайські є. Вони такі красиві. Такі дружні. Качки є. Індокачки. Індокачечка-розумачечка. На гнізді найдобріша. Сидить, піднімає крила, ніби каже хазяїну чи хазяйці: «Заглядай, дивись». З гускою так не виходить. До гуски заглядає тільки чоловік. Він знає, хто пограв з якою гускою, лаштує гнізда. Шестеро гусей — і виходить красива подушка м’якусінька. Додам або хмелю сушеного, або листочків м’яти, і підписую кожну подушку. Наприклад, виготовлена у 2020 році, пір’я гусяче, м’ята. Перший рік пахнуть, тоді менше. Усім дітям подавали. А в нас дві дочки й син, всі одружені, онуки є. Пір’я можна продать. Трошки посмикав — уже й копієчка якась є. Ціна на нього велика. 370 гривень за кілограм. Кілограм — це четверо гусей. Кілограма мало на подушку, буде тоненька.
Так що гуси — це і погосподарювати, і помилуватися, і поїсти.
Запікаю гуску. Беру гусятницю, кладу на дно вишневі гілочки. Зверху гуску. Люблю фарширувати яблуками свіжими. Листочок лавровий, перчик, цибулька, морква.
Ще я люблю так звану п’ятихвилинку робить. Наріжу гусей у велику каструлю чотиривідерну. Прянощі додам. Воно в мене підварилося — не п’ять хвилин, а майже годину ловкенько кипить, — я в банки і закатаю. І в холодний погріб. А тоді витягаєш — і в юшечку чи в борщик. Чи просто з’їв шматочок.
Авторка: Тамара КРАВЧЕНКО", "Вісник Ч". Фото з архіву родини Згонник
"Час Чернігівський" писав про таке: Коні п’яних не люблять, але додому довезуть. Дізнавались, чи замінили мотоблоки коней у селах на Чернігівщині
