Максима та Артема Твердохлібів, які загинули в Києві, кремували. Поховали в Парафіївці в одній могилі
28 червня в Парафіївці поховали 29-річного Артема та 32-річного Максима Твердохлібів. Брати загинули 17 червня. Ракета влучила в під’їзд будинку в Києві. Тіла хлопців кремували. Дві урни з прахом привезли додому 27 червня.
На фото брати Артем та Максим Твердохліб
Парафіївці, однокласники хлопців до церкви почали сходитися об 11.50. Несли живі квіти.
— Говорила з синами за кілька хвилин до прильоту ракети, — каже Ганна ТАМБОВЦЕВА, мати хлопців. — Телефоном розмовляли практично всю ніч. З 16 на 17 червня Київ опинився під масованою атакою шахедів.
Артем з Максимом пішли ховатися в підземний перехід. Хоча зазвичай, під час обстрілів, ніколи не спускалися, не ховалися. Перший раз тоді спустилися. Бо їхній район сильно обстрілювали. Коли приїхала в Київ, вулиця була засипана склом, балкони покручені.
Підземний перехід недалеко від дому.
Близько 6.00 хлопці подивилися в інтернеті, що вибухи припинилися, нічого не загрожує.
Старший син написав мені:
«Лягайте спати, усе, що хотіло прилетіти, прилетіло».
Першим додому пішов Артем. За ним Максим.
А через пів години мені подзвонила невістка Віта. Цивільна дружина старшого Максима. У ту ніч її вдома не було. Пішла ночувати до матері.
Вітина рідна сестра Лілія живе недалеко. Вона подзвонила невістці.
Сказала: «Влучила ракета. Нема ні під’їзду, ні хлопців». І на зв’язок вони вже не виходили.
«Меншого невістка впізнала за статурою. Старшого — за татуюванням»
Добу біля будинку була Віта. Чекала, доки їх знайдуть. Увечері 17-го з-під завалів дістали Артема. Рано-вранці впізнавали Максима. У Київ я поїхала наступного дня.
— Кажуть, тіло Артема сильно постраждало.
— Де саме він був, не знаю. Меншого невістка впізнала за статурою. Старшого — за татуюванням. На руці, на передпліччі в нього був набитий фенікс. У морзі мені тіла не показали.
Квартира в Солом’янському районі в дев’ятиповерхівці дісталася мені від батьків, — розповідає Ганна Тамбовцева, де жили сини. — Це мій спадок. Наша квартира була на четвертому поверсі. Двокімнатна. Коли батьки померли, хлопці переїхали туди жити. У 2019 році. Мати до пенсії оформлювала субсидії. Була молодшою медсестрою в інституті мікрохірургії ока, у Шалімова. Дідусь був при посаді. Головним інженером на цукровому заводі в Парафіївці.
— Ким працювали Максим з Артемом?
— Артем у клінінговій компанії займався хімчисткою меблів. Максим — у кондитерській. На тістомісі (обладнання для приготування тіста. — Авт.). Не за професією, а де змогли знайти роботу. Обидва працювали неофіційно. Як могли, так і виживали. Але ми завжди жили дружно. Ми з Олександром (цивільний чоловік Ганни) допомагали, чим могли. І колишнього чоловіка, батька синів, підтримували. Для мене було головне, щоб хлопці разом.
Артем надіслав останнє відео:«Це не хмари, це все горить»
— Пишуть, що мені за смерть синів 300 тисяч виплатили. Жодного дзвінка ні від кого не було. Нічого. Ніякої допомоги від держави. Від Кличка, мера Києва, виплатили 10 тисяч гривень. Єдине, не платила за розтин. Коштує він двісті з хвостиком гривень.
За кремацію синів платила сама. З урнами для праху обійшлося по п’ять тисяч гривень. Дві тисячі — батюшці за відспівування. Усі чеки є на руках. Ні на кого не розраховую. Тільки на себе. Замовили бар на 60 чоловік, щоб пом’янути.
Аби не прості люди, не сусіди, друзі, знайомі, важко б було. Гроші збирали в інших селах, передавали. Кремували, бо тіла дуже пошкоджені. Я синів і не бачила, були в закритих трунах.
Додому їх привезли 27 червня. Галина Петруша, голова громади, дала легкову машину «швидкої». За це їй вдячна. Нею забирали урни з прахом. Ночували вдома. Хотіли, щоб урни ночували в церкві. Але на ранок похорону було заплановане хрещення дитинки. Батюшка сказав: і прах, і немовлятко в церкві… Це ж така справа, забрали додому.
Валера, батько синів, дуже хворіє. Слабий. Цілий букет хвороб. Йому самому треба допомога. Живе в Парафіївці. Ми з ним розлучені давно. Я повернула своє дівоче прізвище.
У нас залишився тільки онук, син Максима. Назар живе з матір’ю в Монастирищі. Син і їм допомагав, як міг. Назарчик повинен приїхати до нас в гості, — каже після похорону 30 червня. — Сподіваємося, що буде в нас частіше. Уже дорослий, сам може автобусом доїхати.
— О 04.24 востаннє говорив з меншим, з Артемом, — утирає сльози Олександр, цивільний чоловік Ганни Тамбовцевої. Допомагає виносити урни з прахом до машини. — Зняв на телефон, як Жуляни (район Києва недалеко від Солом’янського району. — Авт.) горять. Чорний стовп диму. Каже: «Це не хмари, це все горить». Аня почала з ними листуватися. Через 20 хвилин забігає в хату, кричить: «Дім горить». Думаю: усе.
Нормально, коли діти ховають батьків. Але щоб батьки ховали дітей… Ми з ними були в дуже гарних стосунках.
— Росія — наш споконвічний ворог, — сказав Василь МОМОХОД, батюшка. Півчою була Галина МОМОХОД, матушка. — І прощення їм нема. Його треба вимолити. — У нашого отця сьогодні день народження, — додала матушка. — Важкий день. Зранку хрестити, в обід ховати. Похорони завжди важко даються, а коли це молоді хлопці…
Після відспівування в церкві урни понесли до «Газелі». Поставили в паперову коробку з ліліями. Повезли на кладовище.
— У мене в голові зараз пусто, — сказав Валерій ТВЕРДОХЛІБ, батько хлопців, підходячи до машини. — Усе село знало, а я дізнався тільки через три доби...
— Я була в Києві. Не могла до нього додзвонитися, — пояснює причину Ганна Олександрівна. — Йому відрізали світло. Не міг зарядити телефон. Коли зарядив у сусідів, тоді мені подзвонив.
Артема з Максимом ховали в одній могилі.
— Ями копачі викопали менші. Метр глибиною. Не такі глибокі і широкі. Урни невеликі. Але важкі.
Днями планую їхати в Ічню. Хочу подивитися пам’ятники.
— Кажуть, до року не можна встановлювати.
— Хоча б прицінитися. Побачити, які вони. До року не ставлять, коли тіло ховають у труні. Щоб земля осіла.
Коли Артема з Максимом везли на кладовище, такий дощ лив. І погода за моїми хлопчиками плакала. Наступного ранку, коли возили сніданок, таке сонечко світило.
Хотіла ховати синів 12 липня. У день народження Максима. Та Віта це все дуже тяжко переносить. Вирішила не чекати.
Хто хоче допомогти родині, номер карти: 5168 7451 4979 0567 Ганна Олександрівна Тамбовцева.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ, Марина ЗАБІЯН
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Загинув у 19: на Донеччині поліг контрактник із Третьої штурмової. У громадах - втрати
- Внаслідок важких поранень, отриманих на Сумщині, помер захисник
- На сході країни загинув 31-річний захисник із прикордонної громади Чернігівщини
- В один день громада втратила на фронті двох захисників. Воювали від початку повномасштабного вторгнення
