У 48-річної Надії МАСЛЕНОК з Великої Дороги (Талалаївська громада) у дворі сохне насіння. Вибране з гарбузів урожаю цього року. Зернята розкладені в один шар на великих брезентових підстилках просто на моріжку у дворі.
— Насіння здаватимемо, — поправляє брезент хазяйка. — Телефонували приймальнику, казав платитиме по 80 за кілограм. Горіхи по 12 бере, квасолю — по 40. Насіння — воно сухе — легке. У мішку кілограмів 20.
Городу в Масленків п’ять соток.
— Минулими роками картоплю на трасу виносили продавати. Цього року посадили півтори сотки. На трьох вистачить, а на продаж немає. Під гарбузами сотка. А то все грядки: огірки, помідори… — сідає на лавку Надія. Поруч ставить ціпок. Тепер ходить тільки так, опираючись на палицю. Болить спина. Хряща не вистачає, операція треба, — зітхає. — В аварії розбилися в 2018 році. Після війни гірше стало. Кардіостимулятор стоїть.
Раніше Надя працювала в магазині. Тепер друга група інвалідності.
— Живемо втрьох: чоловік, тато і я. Син за кордоном давно. Мати померла зразу після деокупації. У нас тут на одному кілометрі померло 13 чоловік: доки кацапи стояли і коли це закінчилося. У людей інфаркти, інсульти. У рядні, у килимі ховали. Винесли, закопали.
Коли почалася війна
- В 2022-му, ховалися в погребі. А його розбомбили. Прильоти були. Ми переселенцями на Носівщині жили. А тут, у нашій хаті, на 21 день росіяни поселилися. Хату побили, ні вікон ні дверей не було. Один, другий, третій сараї ущент згоріли. І що в сараях, теж. Кури погоріли, корова живцем. У цьому сараї, що залишився, стіна впала. Ми приїхали 1 квітня. Мати, як побачила, що тут робиться… Через село тисячі кацапів пройшло.
Хату перекрили. Вікна, двері поставили. Що давали нам від благодійних фондів, з того і ліпили. Трохи профілю — погріб накрили, гараж підлатали. Шиферу беушного дали, все одно тече. Цементував чоловік сам. Працює електриком у Ніжині. За мною доглядає.
— Вигідніше саджати гарбузи чи таки картоплю? — повертаємося до сьогодення. Картоплю у Великій Дорозі завжди продавали понад трасою. З початку вересня була по 15 гривень за кіло.
— Та ну, звичайно гарбузи! Не треба кропити жука, ні обсипати. Мені легше: чоловік привіз під хату, надвоє розрізав, сиджу, вибираю. Ось відро, он пеньочок. На пеньку вибрала, потрусила. І на брезент.
— Багато навибирали?
— Ще ж не все. П’ять причепів отаких було. Самі гарбузи невеликі, а насіння в них дуже багато.
Удень сохне на сонці, на ніч у сарай заносимо, разом з брезентом.
Насіння крупне, — піднімає жменю зернят з підстилки.
— Найкрупніше залишаю на посадку. Усе інше на продаж.
Сорт гарбузів не знаю. Подруга дала три види. Товстошкірі, гарні оранжеві, довгі зелені, як великі кабачки. Гарбузи ми не їмо, курям даємо. Щось на город вивозимо, як добриво. Кращі в Талалаївку коням віддаємо. Там п’ять коней у господарстві «Магнат».
Насіння підсушу, пересиплю в мішки. А в суботу приїде хлопець, забере. Уже домовилися.
Онуки полускають
У Володимира ГЕРАСИМЕНКА під хатою гіркою складена гладишка. Так називає яскраво-оранжеві гарбузики у формі глечика. Вони солодкі, для каші і для запікання. Навіть коти і собаки їдять.
Купа більших гарбузів — кормові. Зелені й червоні. Йдуть свиням, коровам.
— А то — голенькі, — киває на зеленуваті округлі гарбузи на возу. — Зернята в них без лушпиння, лускати не треба.
Насіння Герасименки здають небагато.
— У нас он хто їсть, — киває на онуків, чотирирічну Соню та шестирічного Марка, які бігають за дідом. — Ще двоє в Хмельницькому, сім і два роки. І внук у Ніжині, — хвалиться Володимир.
Ще купи не звезених гарбузів лежать на городі. Герасименки саджають їх три сотки.
— Вибрані гарбузи натираю на терці поросятам, курям, качкам.
Городу у Володимира з дружиною, 52-річною Іриною, 50 соток. Половину засівають пшеницею.
«Удвох на ряднині затягуємо на воза»
Велетенські гарбузи виросли на городі у 56-річної Світлани ПРИМАЧЕНКО. Світлана домогосподарка. Раніше працювала в Ніжині електрорадіомонтажницею на заводі «Прогрес».
У дворі вже чимала купа жовтих круглих гарбузів. Універсальні: і на насіння, і їсти можна.
— Звозимо конем, — киває Світлана на воза поряд гарбузової гори.
Молоді, недозрілі гарбузики скидані в окрему купу. Щоб терти першими.
Між гарбузів топчуться білі індокачки під наглядом рябуватого селезня. Проходимо повз помаранчеві фігуристі гарбузи.
— Це солодкі, на кашу. Гарбуз-диня. А ото великі — кормові. Вони в їжу не дуже, огірком тхнуть, — показує господиня то на одну, то на іншу купу.
Насіння сушиться в саду на столі. Біле, насінини без ободка.
— Жовте буває дуже міцне і його не завжди приймають, — лускає насінину Світлана. — Тому залишила тільки біле. Було і зовсім без лушпиння, але звелося.
Здоровенні гарбузи пів метра в діаметрі, як великі кулі для фітнесу, ще лежать на городі. Під ногами хрустить гичка.
— Нічого, уже час прибирати, — так само топче стебла Світлана.
— Як же ви їх переносите? — дивлюся на величезні, не підйомні на вигляд гарбузи.
— Чоловік конем заїжджає на город до самого гарбуза. А тоді — на ряднину і вантажимо вдвох. Жодного разу не зважували.
Приймальник приїде до зими. Доки повишкрібаємо, доки воно все посохне. Щоб потім зразу все здати. У суботу в нас базар, приїжджають заготівельники. У нас Толя минулого року по 70 гривень за кілограм насіння брав.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена Гобанова. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Ганна Ворох викопала на городі крім картоплі... снаряд від «Граду»
- На Чернігівщині у громадах скуповують картоплю: селяни хочуть по 14 гривень за кілограм
- У родини агрономів на Чернігівщині картопля вродила
* * *
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
