Олександр Захаров воював у Бахмуті, Кліщіївці. Тепер ремонтує машини в Ніжині. Отримав кошти для підтримки власної справи - півмільйона.
— Я все життя з машинами. Працював далекобійником. Їздив і по Європі. Але здебільшого Казахстан, Грузія, Азербайджан, — розповідає 43-річний Олександр ЗАХАРОВ з Ніжина. — Потім став зварювальником на СТО в Києві. Набридло працювати на когось, далеко від дому. Став роздумувати про власну справу. І тут війна.
Навколо розірвалися чотири міни
— У перший день після вторгнення пішов у військкомат. Узяли, стояв на околицях Ніжина. У вересні 2022 року поїхав на Донеччину. Службу ніс у 65-му батальйоні. Мав позивний «Захар».
Майже три місяці воював у Бахмуті, Донеччина. Вивели 25 грудня 2022 року. З батальйону, майже 500 чоловік, залишилося 73 воїни. Багато безвісти зниклих (500-ті), поранених (300-ті). Зачепило й мене.
15 жовтня стояли біля Кліщіївки. Зі взводу (37 чоловік) залишилося шестеро, — неохоче згадує війну чоловік. — Командир кулеметників попросив допомогу. Треба було забрати з поля бою їх 300-го. У хлопця була перебита уламками нога. Попри щільні обстріли дістався його. Став тягнути в бік свого окопу. Щоб перемотати, накласти турнікет. Та далі на евакуацію готувати. Турнікет лопається, відкрилася кровотеча. Побіг до медбрата за новим.
Не добіг метрів п’ять. Зліва падає міна. Дивом жодний уламок не пробив мене.
Але контузія була дуже сильна.
Усередині ніби всі органи перетрусило. Летів метрів чотири. Упав в інший окоп. Пощастило, що туди.
Навколо мене, зверху, розірвалися ще три міни. Підбігли вже рятувати мене.
Ледь виліз та дошкандибав. Вивихнув ногу. Усією вагою впав на неї.
До евакуації кілометрів три треба йти пішки.
— Того хлопця врятували?
— Так. Але іншого не вдалося… Вони були вдвох. Другий — наш, ніжинець, — 25-річний Сашко Мазур. У нього були перебиті дві ноги. Устиг затягти його на спальний мішок, щоб далі нести. Сказав йому, щоб потерпів трохи. Мовляв, побіжу кликати хлопців на підмогу. Не встигли…
Як виявилось, кацапи були за 20 метрів звідти. Нас стали відводити назад. Аби не вивели, жертв було б набагато більше. Тіло Мазура так і не змогли забрати.
Приїжджала до нас військова прокуратура. Проводили розслідування. Я з іншими хлопцями писав багато папірців. Розповіли, як усе було. Сашка записали в безвісти зниклі. Навряд чи він вижив у тих умовах. Тіла немає. І забрати теж ніяк. Кліщіївка в окупації з того часу.
А я потрапив у госпіталь. Контузія дала поштовх проявитися всьому слабкому в організмі. На Сумщині в лікарні мені стало зле. Постійно трималася температура. Зробили обстеження. Лікарі сказали: «Схоже на вірус». Але час ішов, а болі, слабкість і температура не минали. Потім було довге лікування в інституті Амосова. Пролежав там майже чотири місяці.
Після повернення дружина боялася біля мене спати. Лягала з донькою в іншій кімнаті. Прокидався і кричав. Перші пів року снилася війна. Тягнуло до побратимів. Згодом потроху адаптувався. Стараюся не зациклюватися на болячках.
Щасливий «КамАЗ»
Після довгого лікування Олександр Захаров повернувся на службу. Перевели в Ніжин. Дали посаду водія-санітара. Отримав старенький «КамАЗ». Капітально відремонтував у 2023 році.
— Хлопці на фронті й досі на ньому їздять, — розповідає. — З 57 машин, що були в бригаді, на ходу зараз лише мій «КамАЗ». Називаю його щасливим. Висилаю туди запчастини, якщо потрібно.
Під час служби в Ніжині мені час від часу ставало зле. Раніше не знав, що таке лікарі та лікарня. А після контузії не вилазив звідти. Поїхав знову на лікування в Київ. Але покращення не було. Лікарі сказали: «Треба пройти ВЛК». Побачили історію хвороби і мене списали.
Контузія страшна тим, що невідомо де, коли і як себе покаже. У мене болить усе і завжди. Органи ніби перетрушені зсередини. Сил не було зовсім. Не міг підняти відро води. Сильний головний біль не дає спокою й досі. Хоча минуло більш як два з половиною роки.
— Виплати якісь були?
— Не було. В історії хвороби написали: «Травму отримав при проходженні служби». Треба, щоб було формулювання: «Травму отримав при захисті батьківщини». Судитися не бачу сенсу.
Виплатили лише за дві відпустки. Близько 94 тисячі гривень вийшло. Порадився з дружиною щодо відкриття власної справи. Підтримала. Витратив відпускні на перший підіймач.
Володимир Ясинський — друг дитинства. З його рідним братом Анатолієм разом проходили строкову службу в прикордонних військах. Півтора року служили в Криму. Разом пішли до військкомату під час вторгнення. Воювали в одній роті, в одному взводі.
Стали шукати приміщення необхідної площі. Володимир, доки я був на війні, працював два роки на ямі в гаражі. Починали з одного набору інструментів. Приміщення площею шість на чотири. Ремонтував автівки військових.
Вигребли з Вовою з дому всі заначки. Він продав машину «Фольксваген Бора». Я свої три: дві «вісімки» та одну «дев’ятку». Взяли в оренду приміщення 250 квадратних метрів. Купили два підіймачі. Новий інструмент. А тоді я подався на державну програму підтримки ветеранів. Тепер у нас шиномонтаж, СТО.
Розмовляємо з Олександром тут же, на СТО. Дістав мотор з «Ауді К’ю7». Міняв ланцюги ГРМ. Поверх, на робочому одязі чоловіка, оливкова військова фліска.
— Купляв у 2022 році в Новгород-Сіверському. Перед поїздкою на Донеччину. Гривень 700 тоді коштувала. Війну з нею пройшов, — нахвалює чоловік і киває донизу. — Он і берці ще воєнні. Дали в перші дні вторгнення у воєнкоматі. Зносу їм немає.
Пів мільйона — на мрію
Захаров скористався програмою «Грант для ветеранів та членів їхніх сімей». Від урядового проєкту «єРобота». Адмініструє Державна служба зайнятості. Грант — це коли держава надає тобі гроші. Повернення коштів передбачається шляхом сплати податків і зборів, зокрема за працевлаштованих осіб.
— Кума підказала. Звернувся в міськраду до Марини Світлової. З нею написали заяву на отримання гранту. Разом з бізнес-планом подали через портал «Дія». Тричі перероблювали. Не вистачало дрібниць.
Наприклад, довго чекав довідку про судимість. Замовив через «Дію». Робиться до 30 робочих днів. На 28 день мені прийшла відмова. Збій у системі. Замовив в іншому місці. Ще якийсь час документи перевіряли в «Ощадбанку».
Деякі кажуть, на дворі війна. Мовляв, навіщо вкладати гроші. То що мені тоді робити? Сісти вдома і чекати? Хто буде годувати мою родину, учити доньку?
— Скільки часу давали на освоєння грошей?
— Пів року. Довго не думав. Витратив наступного дня все до копієчки. Допомагала бухгалтерка, яка веде мій фоп. Сам би не впорався. Напередодні в телефонному режимі все обговорив з менеджером фірми, що займається подібним обладнанням і працює з такими грантовими коштами.
Спочатку в гранті вказали суму 250 тисяч гривень. Потім змінили на 500 тисяч. Стільки дають при умові, якщо працевлаштую двох робітників.
Володя вже працює. У кінці січня оформив ще Максима Гусєва. Мій однокласник, був на фронті. Воював біля Бахмута. Списаний через поранення. Уламок потрапив у ліве око, погано бачить. Але працює вправно. Хлопців тямущих у моїй справі багато. Але всі вони зараз на війні.
Ще з умов гранту — три роки фірма має працювати. Час від часу до мене будуть ходити з перевірками. Що закуповував, куди витратив, чи є воно в наявності.
Буду також розвальний станок ставити. Розвал робити. Дядько з Німеччини передав. Їздив на кордон забирати. Не ставлю зараз, бо місця мало. І працівників немає.
— Через скільки отримали гроші?
— Грант написали в лютому 2024 року. Станція працювала з вересня 2023 року. Схвалили надання гранту через вісім місяців.
Наче пів мільйона гривень — то багато. Але й обладнання для СТО недешеве. Вистачило грошей на шиномонтажний та балансирувальний станки, компресор на 200 літрів. Ще один підіймач для авто. Користувався цією новою технікою. Перевзував автівки на зиму.
Планую закупити однакові робочі комбінезони хлопцям та зробити ремонт у будівлі.
170 перепелів
— Не п’ю взагалі. Зрозумів: то не моє. Відрікся від алкоголю, коли потрапив на війну. Але палю, без цього ніяк, — каже Олександр. — На жаль, є відсоток військових, які гинуть саме через неконтрольоване вживання алкоголю. Випив та біжить у бік ворога: «Да в мене все вийде. Да я все зможу!».
Та й ніколи мені пити. Кожного дня, як в армії. О 6.00 підйом. О 23.00 відбій, — посміхається чоловік. — Велика підтримка в усьому від дружини Світлани. Маємо спільне хобі — вирощуємо перепілок. Зараз їх 170. Он днями шістьох півнів зарізав. Жінка скубе. Почав займатися чотири місяці тому. Теж думаю згодом взяти грант. На Світланку. Плануємо купити клітки для птиці.
— Куди збуваєте?
— Продаємо знайомим. За два десятки яєць просимо 50 гривень. М’ясо — 250 гривень за кілограм. Одна перепілка — десь 300 грамів.
Уже просять знайомі тушки бройлерів. Кажу: «Ще рано». Заклав нещодавно в інкубатор сотню яєць. Минулого літа чотири виводки вигодував. 240 штук. Хотілося б розширитися. Та поки місця мало.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Магазин кави та чаю, кав'ярні і масажні студії: який бізнес відкривають чернігівці
- Печиво із селищної мініпекарні возять продавати навіть у сусідню область
- У весільному салоні на прикордонні шиють речі для військових
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
