Трагедія, яка нещодавно відбулась у Гірську, і сколихнула не тільки Сновську, а й усі громади Чернігівщини, оголила ще одну проблему, пов’язану з ризиками військового часу: отримання жителями небезпечних сіл у близькому прикордонні з ворогом екстреної медичної допомоги у кризових ситуаціях.
Нагадаємо, що третього жовтня у Гірську ворог здійснив жахливий злочин, обстрілявши чергу з мирних жителів, які зібрались, щоб заповнити свої балони скрапленим газом. Троє людей – шестирічна дитина, водій і експедитор машини, яка привезла газ, загинули, ще четверо отримали важкі поранення. Як розповів староста Гірська, «швидка» не приїхала безпосередньо на місце події, постраждалих довелось власними силами везти назустріч медикам, у Нові Боровичі, що за вісім кілометрів від Гірська.
Життя у прикордонні, особливо у п’яти-десяти кілометровій зоні від ворога, схоже на щоденне ходіння по лезу ножа. За 2023 рік на Чернігівщині внаслідок російських обстрілів та роботи ДРГ загинули 17 цивільних людей, ще 30 були поранені. Однак, незважаючи на те, що влада постійно проводить роз’яснювальну роботу серед населення щодо необхідності відселення з небезпечних територій, і військові наполягають на цьому, пояснюючи, що там, де ведуться бойові дії, не місце цивільним, бо вони наражають на небезпеку себе і не дають повноцінно працювати у бойовому режимі військовослужбовцям, люди покидати власні домівки й усе, нажите протягом життя, не поспішають. Вони залишаються у своїх будинках, порають городи фактично під прицілом у ворога, просто живуть і, звичайно, на жаль, хворіють. Як отримують у такому випадку вони отримують медичну допомогу і як з цим справляються працівники екстреної («швидкої») медичної допомоги – розповів старший фельдшер Городнянського відділення Олександр ГУЗЬ.
– Це дійсно реальні виклики і для людей, які живуть у селах, ближніх до кордону з ворогом, і для нас, медиків, – каже Олександр Миколайович. – Можна зрозуміти людей, які все життя прожили в рідному селі. Кидати все і їхати у невідомість – то трагедія людських доль. І багато хто обирає життя під обстрілами, але в рідних стінах. Однак цей їхній свідомий вибір ставить під загрозу життя інших – спеціалізовані автомобілі «швидкої», пожежників, поліції для російських нелюдів є окремою, бажаною мішенню. Про це свідчить той же трагічний випадок у Гірську і йому подібні в інших регіонах.
Тобто, коли в небезпечну зону виїжджає екіпаж для надання допомоги людям, автоматично життя команди фахівців теж опиняється під великою загрозою. А у кожного з них – теж сім’ї, діти, батьки. Тому треба шукати якісь рішення, які б зменшували смертельні ризики для кожного. Одним з таких і є практика, яка застосовується нині практично повсюди – автомобілі екстреної допомоги, звичайно, виїжджають на виклики і в близьке прикордоння. Конкретно ми їздимо і в Ваганичі, і в Володимирівку, і в Ільмівку, Лемешівку, інші села на кордоні з білоруссю, де обстрілів нема, то з сіл, які нещадно обстрілюються ворогом чи не щодня, ми просимо родичів або місцеву владу організувати вивіз хворого нам назустріч, на більш безпечну територію.
Слід зазначити, що при нинішній системі роботи екстреної медичної допомоги всі виклики здійснюються виключно через диспетчерську службу, яка знаходиться в Чернігові. З хворими або їхніми родичами спілкуються медичні фахівці, які встановлюють у ході розмови наскільки критична ситуація і чи є потреба виїзду лікаря або фельдшера, чи можна за допомогою консультації по телефону вирішити проблему.
Коли варто викликати "швидку"
– На жаль, система перелаштувалась, а менталітет людей залишився незмінним, – каже Олександр Гузь. – Є ситуації, коли виїзд «швидкої» необхідний, а є такі, коли в людини відбувається загострення хронічної хвороби – наприклад, піднявся тиск, болить голова, і замість того, щоб піти в лікарню планово або подзвонити сімейному лікарю, хворий дзвонить у «швидку». Але ж загострення хронічної хвороби ми ніяк не вилікуємо – у нас в аресеналі й медичні препарати є тільки такі, які використовуються при невідкладних станах. Отож, буває, приїжджає «швидка», а людині достатньо поміряти тиск і випити звичну пігулку, прописану лікарем.
Ні в якому разі ми не кажемо, що при загостренні симптомів не треба звертатись у «швидку» – гострий біль у животі, наприклад, може бути як симптомом загострення гастриту, так і проявом небезпечної ситуації – ущемленням кили, непрохідністю кишківника, апендициту тощо. Біль за грудиною може бути як загостренням остеохондрозу, так і проявом інфаркту. Тому, безперечно, вагатись не треба. І викликати «швидку» при гострих станах необхідно. Наша бригада приїде й на місці визначить обсяг необхідної допомоги – благо, нині медичні засоби, якими укомплектовані наші бригади, дозволяють на місці й поміряти рівень цукру в крові, й зробити кардіограму, і отримати консультацію фахівця-лікаря через систему нашого зв’язку. Єдине прохання до людей – не відтягувати звернення до останнього, не зволікати, не чекати до настання ночі, якщо біль чи тривожні симптоми з’явились ще вдень. І нам це полегшить роботу, і людині буде якомога швидше й якісніше надана допомога.
Звісно, все передбачити неможливо. Є ситуації, коли у людини відкривається кровотеча, або вона отримує травму, втрачає свідомість, коли гострі симтоми з’являються у дитини, яка не може чітко описати свій стан, раптові проблеми з диханням, інші критичні стани, які можуть трапитись в будь-який час доби. У такому випадку зволікати не можна, треба негайно звертатись за невідкладною медичною допомогою. Такі виклики у городнянських працівників відділення екстреної медичної допомоги трапляються щодня, й чимало. Олександр Миколайович показує карти виїзду за вчорашній день:
– Ось, тільки за вчорашню добу: дев’ять викликів, на які ми виїжджали: гіпертонічний криз, ущемлення кили, кишкова непрохідність, а ось токсична дія алкоголю. Людина скаржилась на біль в області серця, задишку, а виявилось, що проблема в іншому. Але ж були симптоми, схожі на інфаркт, ми повинні були виїжджати, – каже він.
Нині Городнянське відділення екстреної медичної допомоги обслуговує населення Городнянської й Тупчівської громад. Трапляються виклики у сусідні громади – Сновську або Ріпкинську, але рідко. Все залежить від того, який медичний екіпаж на даний момент знаходиться найближче до хворого.
– Ніколи не можна передбачити, чим закінчиться той чи інший виклик, – розповідає про будні своєї служби Олександр Миколайович. – От заступають дві бригади на добове чергування, одна може зовсім не виїжджати за відсутністю викликів. А друга поїде на виклик і «намотає» триста кілометрів – виїде в дальнє село на прикордоння, а там, наприклад, у пацієнта загострення психічної хвороби, його треба доставити у Чернігів. Їдуть звідти, а тут вже новий виклик – з тих сіл, що розташовані у стороні Чернігова.
На виклики, пов’язані з загостренням психічних хвороб, медики виїжджають у супроводі поліції – але це якщо родичі чи сусіди описали реальну картину. Коли ж викликають «швидку» через погане самопочуття людини, а там виявляється «біла гарячка» через зловживання алкоголю – доводиться справлятись самотужки. Такі випадки не є рідкісними. Як зазначає старший фельдшер, з початком повномасштабки їх не зменшилось, на жаль, але й не збільшилось. Натомість від початку активних бойових дій кількість викликів на тривожні стани, панічні атаки зменшилась – все таки відбувається певна адаптація людей до життя в постійній напрузі, як це не сумно визнавати. Більше того – мають місце прояви невиправданої безпечності – коли, наприклад, породіллі, які мешкають в прикордонні, до останнього зволікають з викликом «швидкої», яка має доставити жінку в Чернігів, адже в Городні пологового відділення нема. Олександр Миколайович знизує плечима – не зрозуміло чим керуються такі майбутні мами, наражаючи на небезпеку й себе, й майбутню дитину: адже добре, якщо пологи, які можуть початися вдома або у «швидкій», відбуватимуться без ускладнень – тоді працівники «швидкої» зроблять все необхідне, щоб надати якісну допомогу. А якщо ситуація стане критичною і породілля потребуватиме, наприклад, хірургічного втручання, або малюку необхідна буде екстрена допомога медичних фахівців? Питання без відповіді.
Є ситуації, коли людина потребує госпіталізації в лікарню не через гостру ситуацію, а для планового лікування – наприклад, лежачий хворий чи той, хто має низку супутніх хвороб і його стан погіршився, але не є критичним. У таких випадках навряд чи гарним рішенням є виклик «швидкої» для його транспортування в лікарню – про те повинні турбуватися або родичі хворого, або ж на рівні місцевого самоврядування та старост слід шукати вирішення питання знаходження транспорту та пального для перевозу людини в стаціонарне відділення.
Скільки фахівців працює в "екстренці"
На сьогодні у Городнянському відділенні три бригади екстреної медичної допомоги – дві в Городні і одна базується в Тупичеві. У їхньому розпорядженні – три сучасних, гарно оснащених медичних авто. У колективі працюють сім фельдшерів і один лікар у Городні, чотири фельдшери в Тупичеві та загалом дев’ять водіїв у Городні й чотири в Тупичеві. Водії працюють змінами: сьогодні – день, завтра – в ніч. А фельдшери й лікар – чергують по дві бригади в режимі доба через три. Дефіцит кадрів відчувається, адже двоє фельдшерів – Василь Мачача та Геннадій Смаль нині служать у війську як бойові медики. «Нам їх не вистачає, але вони пішли добровольцями, і пішли ж на святе діло – як можна було не пустити чи висловлювати незадоволення? Пишаємось ними», – каже старший фельдшер. Бажаючих же прийти на роботу у відділення екстреної допомоги небагато – графік напружений, непередбачуваних ситуацій і ризиків багато, а зарплата – така ж, як і у медпрацівників у стаціонарних відділеннях лікарні.
Про свою роботу медики розповідають без пафосу – вони кажуть, просто знаходяться там, де потрібні, й роблять те, що повинні. У непростих робочих буднях вони знаходять розраду, згадуючи різні випадки з їхніх чергувань – і емоційні, й кумедні, й інколи гіркі. Кажуть, що чують від людей як подяки, так і докори – мовляв, не дочекаєшся вас, помирати нам, чи що? Не треба помирати, – кажуть. Треба жити. А для цього треба слідкувати за станом свого здоров’я, дотримуватись рекомендацій фахівців у лікуванні хронічних хвороб, не провокувати гострі стани й необережні випадки. Ну а якщо вже трапилось непередбачуване – дзвонити по номеру «103».
Джерело: "Новини Городнянщини"
"Час Чернігівський" писав про таке:
