Володимир Денисенко з Олешні. Село у Добрянській громаді, де є поклади глини. Майстру 57 років. З них 25 професійно займається гончарством.
Не відчуєш глину — не працюватимеш
— Отут сідаємо, — показує Володимир ДЕНИСЕНКО на лавку за гончарним кругом.
Гончарний круг — пристрій. Потрібен для ручного формування виробів з глини. Це, справді, круг. Він крутиться. Раніше, згадує гончар, мотиляв ногою весь час. Тепер є електричний мотор.
— А тепер стискайте, — направляє мої долоні. Я тримаю глиняну заготовку. Округлий м’ячик пружний і слизький. Однак приємний на дотик.
— Тільки намочіть руки водою, — показує на миску. У ній дрібні рештки глини. — Називаються по-нашому — слимаччя, — каже. Дійсно, шматочки схожі на слизьких слимаків.
Слимаччя — це не відходи. Їх можна додавати в глину. Ту, яка тужіша.
— Спочатку треба витягти доверху, а потім будемо робити серединку, — повертаємося до формування. — Оцією частиною долоні притискаємо, щоб вона нікуди не пішла. Глину відчувати треба. Доки не відчуєш — не працюватимеш.
Один палець у середину, потім засовуємо два, — керує моїми пальцями. — Беремо води, скільки треба. Води трохи долийте, — повторює. Бачить, що моя рука не ковзає, як треба.
Із середини видавлюєте, — терпляче вчить. — Зовні підбираєте й підтягуєте доверху. Розширюємо дно. Ставимо отак. Берег будемо робити (краї). Пальці складені, ніби дулі давати. І по-новому видавлюємо. Палець навпроти пальця. І до берега — берег не чіпати. І знову з самого дна.
— Я все зробила? — радію.
— Можна сказати, так. Для першого разу взагалі добре, — хвалить. Бо перший раз горщик може й з круга злетіти. — Зрізаємо? — Дає тонесенький тросик. — Опускаєте під дно горщика. І тягнете на себе. Зрізаємо, бо як його знімемо.
Працюють спина, ноги, руки, голова
Володимир Денисенко з родини гончарів. Батько Микола Денисенко теж був майстром. Років 20 тому в Олешні гончарювали в кожній другій хаті. А тепер, зі слів Володимира Денисенка, працюють двоє. Юрій, двоюрідний брат Володимира, і сам Володимир Денисенко.
Був приватним підприємцем. Міг працювати і вісім, і 10 годин.
— За вісім годин старі люди робили багато, — каже. — Від сотні до двох сотень горщиків-півторачок. Я ж робив штук 50-70 за день. Горщики. Зокрема порційні горщики на пів літра. Мисочки, вазочки, гладишки (високі глечики), макітри, чашки. І навіть красиві амфори для вина. Під замовлення.
Літровий горщик — 30 гривень
Нагадує про необхідну посидючість. І про фізичну силу.
— Коли почав, — згадує, — спина боліла. — Працюєш не годину і не дві. Напружене все: спина, ноги, руки, голова.
Нині Володимир Денисенко — водій у старостаті. Ліпить на дозвіллі.
— Серйозно займатися — коли конвеєром. Одні продаєш, інші виготовляєш. А так, як я... — змиває з рук в’язку глину.
Однак покупців не розгубив. Хоч продавати через війну стало складніше
— В Україні продаю, — каже. — Раніше торгував на Козелеччині, у Городні. З Коростеня забирали. Тепер — Чернігів, Мена. Може, і далі їх відправляють, не знаю.
З дому продає літровий горщик за 30 гривень. Дволітровий, відповідно, — за 60. На ринку наполовину буде дорожче. А то й більше.
Горщики беруть для печей, грубок, духовок. Можна й на газову плиту ставити. Але на плаский розсікач.
— Дружина борщ варить у горщику, — ділиться. — Їжа відрізняється, звичайно. Смачніше в горщику.
Сорти поєднуємо
Особливість олешнянської глини — у різноманітті. Буває біла, сіра, червона, чорна.
— Під великі горщики беремо одну глину, — показує на піч, де вони сохнуть. — Під малі — іншу.
Часто сорти глини поєднують. Ще один етап — закачування, розкочування. Розтирання до однорідної маси.
— Я пропускаю ще й через прес, — струшує глину з чорних робочих штанів. — Дістаємо камінчики, сміття.
Це треба, щоб не було бульбашок. З повітрям. Через бульбашку горщик може лопнути.
Пробую качати на лавці кочиво і я. Наче тісто. Але воно, порівняно з глиною, — пушинка. Глина слухається, але неохоче. Стискати треба. Сила потрібна в руках. Ох, і боліли назавтра м’язи в плечах. І навіть шия.
Обпалюють 12-16 годин
— Горщик на два з половиною літри, — ставить на полицю. — Буде двійка, як висохне. Бо наша глина всихається. Чим товщий горщик, тим більше всихає.
Якщо в хаті тепло, до вечора притирати будемо, — каже. — Воно підтугає (тужавіє). Руками беремо й тремо. Щоб рівненькі стали. Дружина допомагає.
Світлішають — значить починають сохнути. Треба добу приблизно. А можна й дві-три.
Досихають горщики на печі, — показує.
Сушка обов’язкова. Щоб не полопалися при обпалюванні. Особливо, якщо жирна глина. Температуру даси — може лопнути.
— Доки до кінця не обпалиш, не знаєш, заробив ти чи ні, — каже. — Може стояти, а може й пропасти.
Обпалені горщики — як цегла. Міцні. І на вигляд такі. Щоб блищали, є різні способи.
— Беремо мазут (отработку), обмазуємо, — каже. — Мазут вигорає, блищання лишається. А є спеціальний харчовий порошок для кераміки. Теж для блиску.
Обпалюють гончарні вироби в горні.
Горн — це піч. Але не та, де варять борщі. Горн — на вулиці. Він, як піч на два боки. З одного підкидають дрова. З протилежного ставлять горщики, — бере поліно. — Зазвичай топимо сосною. Можна додавати під кінець дуб. Для температури. Максимальна буде до тисячі градусів.
Обпалюємо вироби від 12 до 15-16 годин. І навіть до 18. Дістаємо через добу-дві.
І це ще не всі секрети.
— Ставлю горщики в горн, готуючи до обпалення. На ніч газетами прикриваю верх, щоб не надто сохли. Підійде й «Вісник Ч». Бо може покривити їх. Один бік потягне і викинеш.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО, Ольга САМСОНЕНКО. Фото Тамари КРАВЧЕНКО
Час Чернігівський" писав про таке:
- Жінка створює ляльок, які мандрують світом. Одна - стала оберегом для військових
- Шеф-кухар Євген Клопотенко завітав у Чернігів: провів майстер-клас
- Чернігівський Вал прикрасили нові годівнички: їх зробив відомий майстер
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
