73-річний Борис КОВАЛЬЧУК зі Сновська чотири місяці не був на вулиці. Не може виїхати на інвалідному візку зі своєї квартири. Живе на першому поверсі у двоповерхівці. У місцевої влади просить дозвіл, щоб пробити з кімнати вихід на вулицю. Облаштувати пандус.
У Сновськ Борис Дмитрович переїхав з Глухова на Сумщині минулого року. Продав трикімнатну квартиру. Там був пандус з балкона.
— Востаннє на вулиці був… — починає пригадувати. — Перед новим роком. Їздив до нотаріуса в Чернігів оформлювати продаж квартири в Глухові. У Сновську живе рідна сестра Тетяна Терещенко з зятем та племінником Миколою, — пояснює, чому перебрався до Сновська. — Сусідка пропонувала вивезти через двері на вулицю. Не уявляє, як це важко зробити. Важу десь 120 кілограмів. І плюс коляска. Не можу ж я посмертно сидіти в хаті.
У Глухові квартира теж була на першому поверсі. Трикімнатна. Місцева влада дозволила «пробити» вихід з балкона. Побудували безплатно пандус. 15 років тому це було. Через нього виїжджав з квартири.
Тоді достатньо було, аби сусіди на першому поверсі дали згоду, — пояснює, які дозволи брав. — У під’їзді мені облаштували з’їзд. Збитий з дерев’яних дощок. Спуститися по ньому не можу. Коляска не проходить через вхідні двері.
Написав листа, на ім’я Олександра Медведьова, міського голови. Просив дати дозвіл на прибудову балкончика. А з нього — уже пандус. Це було ще до нового року.
Приїжджав Олександр Олександрович, інші спеціалісти. Дивилися. Була працівниця з відділу архітектури. Молода спеціалістка. Сказали, мешканці повинні дати дозвіл. Нотаріально це затвердити. Потрібно розробити план будівництва.
— Сусіди не проти?
— Нема кому їх обійти, — розводить руками. — Одного мого бажання мало. Сам зробити це не можу. Соціальна працівниця ходити не хоче. Хоча заплатив би гроші.
— А хто заплатить за прибудову?
— Ковальчук Борис Дмитрович, інвалід першої групи. Якщо хто захоче допомогти, буду вдячний. Для мене найкращий вихід — у вікні кімнати прорізати вихід. Батарею можна перенести під стіну. На другому поверсі, наді мною, є балкони. У мене в квартирі нема. Місцева влада не дала дозвіл. Кажуть, завалиться.
Війна. Військові повертаються з пораненнями. Якщо хтось ще опиниться в такій ситуації?
— Чи можна розширити двері у квартирі?
— Теоретично — так. Але треба розширяти двері ще і в під’їзді. На першому поверсі три сходинки, на які кладеться дерев’яний пандус. З’їзд крутий. Без сторонньої допомоги все одно не спущуся.
Борис Дмитрович носить спеціальне взуття. Пошите на замовлення.
— Розмір, мо’, 47-й, — знімає чорний шкіряний черевик. — Збільшене. Шиє протезний завод. Ліва нога, якщо можна так сказати, нормальна. Права — більша. Безплатне нове пошиють у листопаді.
55 років тому на строкову службу потрапив до Вітебської області в Білорусь. На постаменті та на погонах танк був зображений. А служив у ракетних військах, — розповідає про себе і з чого почалися проблеми зі здоров’ям. — Мав доступ до радіаційних речовин. Був дозиметристом. Ходив у білому халаті і чоботях. Ніякого захисту.
Довго на одній посаді ніхто не затримувався. Переді мною солдат пішов на дембель без волосся. Так на нього вплинуло.
Після армії і мені стало погано. Потрапив в онкодиспансер. У паху вирізали лімфовузол. Пухлина виявилася не злоякісна. Але опромінення зробили. Дали другу групу інвалідності. Ходив з тросточкою. Через п’ять років перейшов на милиці. Зараз у мене діагноз «Лімфогранульоматоз». Слоновість кінцівок. Ноги, як у слона, — пояснює по-простому. — Як на дембель йшов, писав розписку про нерозголошення військової таємниці. Лікарям не міг розказати, з чого почалися проблеми. Через п’ять років звернувся до Міністерства оборони. Забрали мою медичну картку і переписали хворобу. Отримав посвідчення інваліда війни.
Праву ногу лікарі пропонували ампутувати до стегна. Бо непридатна. А мені вона потрібна. І помирати краще з ногами, — жартує чоловік. — З вигляду схожий на людину. Бо ще керую автівкою. «Таврією» з ручним керуванням. Лівою тисну на педаль щеплення. На кермі перемикаю передачі.
Нікого до себе не прив’язував, — розповідає про дружину. — Можу їсти приготувати, підмести. Попрати. Одяг вішаю на вішаки, завішую вікно, щоб сохло. Соцпрацівниця вивісить на вулицю. А хто зніме?
«Допомогти не можемо»
— І людину шкода. І допомогти нічим не можемо. Проблема є, про неї знаємо, — підтверджує Олександр МЕДВЕДЬОВ, мер Сновська. — У нього однокімнатна квартира на першому поверсі. І майданчик біля будинку є, аби облаштувати.
Зверталися до всіх спеціалістів, дійшли до Чернігова. Чи можна, чи не можна бити ту стіну. Якби все було так просто, давно б розбили і забули. Але цього робити не можна. Стіна несуча.
Продумували варіант, аби встановити колони, щоб були підпірки. І це технічно зробити неможливо. Балкон на другому поверсі може обвалитися.
Про розширення вхідних дверей у квартирі і під’їзді Борис Дмитрович не казав. Направлю до нього спеціалістів. Подивляться, чи можна щось зробити. Теоретично, думаю, це можливо.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Уже попрощалися з побратимом на полі бою, але вціліли. Історія захисника з Чернігівщини
- Психічні розлади стали головною причиною інвалідності у дітей Чернігівщини
- Ліквідація МСЕК: як на Чернігівщині працюють нові експертні команди
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
