Яна Смоляр та Слава Василенко - пара, доволі відома в Чернігові. Яна - знана публічна діячка, активістка та волонтерка, кваліфікований психолог. Її чоловік - атовець. Як і у багатьох чернігівських родин, їхнє життя розділилося на «до» та «після» 24 лютого, з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну.
«До» - це можливість вести свій бізнес, організовувати та брати активну участь у громадській діяльності, бути психологом, розповідає Яна Смоляр. Тобто, мати стабільну роботу, спокійне сьогодення та ніби надійне майбутнє.
«Після» - означає жити у зруйнованому місті, що перебуває на межі гуманітарної катастрофи, під постійними бомбардуваннями та авіаналетами, ховати близьких та друзів.
Яна і зараз у Чернігові. Займається волонтерством, поєднує чимало обов‘язків, зокрема штатного психолога. Її чоловік знову пішов до армії.
- До війни у мене було багато всього - бізнес і купа проєктів. Надавала психологічну допомогу ветеранам АТО, продавала косметику, товари краси, була коучем та блогером. І ще вчилася. Чоловік у 2014-му пішов до військкомату, воював в АТО, у нього два поранення, потім - тривала реабілітація. Перед самою війною, після всіх шпиталів та реабілітації, він пішов на стабільну роботу - працював охоронцем.
Все було більш-менш нормально, говорить співрозмовниця. Як у всіх. Однак за тиждень до війни Яна прокинулася від дикого жаху. Після панічної атаки жінка «продихалась», заспокоїлася за допомогою психологічних методик, але от…
- 24-го Славик мені зателефонував і сказав: «Все, нас бомблять». От тоді я перелякалася страшно. Чоловік одразу прийшов з роботи і пішов до військкомату.
Раніше подружжя домовилося так: аби Яна не нервувала, що Слава знову раптом захоче повернутися в армію - він повинен її попередити завчасно. Однак завчасно не вийшло.
Сьогодні Слава Василенко, як і багато інших захисників Чернігова, стоїть на варті рідного міста. Попри близькість місця служби, додому вибратися вдається нечасто. Якось дружина не бачила його зо три тижні.
Волонтерство - інший бік життя родини. Яна Смоляр говорить, що цю діяльність вона сприймає винятково як спосіб допомогти військовим. Називати структуру категорично не можна, оскільки волонтерські організації нині у буквальному сенсі під прицілом ворога…
Як волонтер Яна частково відає продовольчим сектором, допомагає комплектувати продуктові набори, воду для військових, гігієнічні засоби. А ще її сфера відповідальності - надання психологічної допомоги ветеранам та військовим. У Чернігові психолог з фокусом роботи саме на армійців – спеціалізація, доволі рідкісна і до війни. Тож у Яни Смоляр завжди є робота, яка не припиняється.
- Вони приходять до мене. Я дивлюся, в якому хлопці стані, - розповідає. - Це не є класичним заняттям з ними - швидше, індивідуальний підхід. Дивлюся, що і як - чи можна розрядити напругу жартами, чи навпаки, краще просто помовчати. Адже у кожного з них такі історії за плечима - очманіти можна. Простіше й легше, якщо люди сприймають гумор. Ну й солдати бачать перед собою реальну людину, якій теж страшно. Яка живе в тих же умовах, коли бомблять і немає світла.
Все це зближує, полегшує розуміння між психологом та його підопічним, говорить Яна.
Між тим, бути чернігівцем сьогодні - саме по собі є викликом, продовжує співрозмовниця. Це означає вміння пристосовуватися буквально до всього. Однак від постійних навантажень, бомбардувань, смертей навколо накопичується нелюдська втома. Люди вже не можуть існувати в критичній обстановці, що триває понад місяць.
Тож психологу теж потрібна розрядка. Якось Яні вдалося здійснити неймовірну як для блокадного Чернігова річ - зробити манікюр.
Співрозмовниця говорить, що волонтерство - робота, яка триває 24/7, де немає ані вихідних, ані свят.
- Єдиний вихідний я собі зробила, коли ми розписалися з чоловіком. Насправді, ми повінчалися ще у 2016-му, а тепер от офіційно одружилися.
Тобто, родина Смоляр-Василенко якимось дивом між бомбардуваннями встигла звернутися до свого командира, і той за законами воєнного часу одружив пару кілька днів тому.
- Мені чоловік казав: нафіга це все? Я кажу: людям потрібне свято, і ми його робимо! Всі наші друзі та знайомі дуже зраділи. Наші доньки теж. Вийшло так, що ми це все не афішували, але і не приховували.
Організувати сімейний побут у Чернігові, де російськими бомбами посікло електромережі і водогін - украй важко. Проте можливо, ділиться досвідом героїня.
- От у понеділок дали воду. Я зраділа страшенно, Слава якраз приїхав, то я попрала усю форму, речі. Але от знову - світла немає.
Зв‘язок та гаджети доводиться заряджати від генераторів. Іншої можливості немає…
А ще, зізнається Яна, дуже підтримують повідомлення звідусіль - про те, як люди ставляться до стійкості та опору Чернігова.
- Ми відчуваємо, як весь світ нам допомагає. Мої знайомі з Чернівців постійно пакують і відправляють чимало вантажів сюди. Якось мені сказали: «Яно, Чернівці розуміють, як вам. І ми готові допомагати стільки, скільки треба. Бо поки ви стоїте - у Чернівцях все добре».
Яна Смоляр розповідає як подруги вмовили її згадати блогерство. Ну як згадати… Попросили писати у соцмережах щодня бодай щось. «Бо так вони знають, що ми всі живі».
* * *
За 5 тижнів війни волонтерські центри перебрали на себе частину функцій із підтримки ЗСУ та цивільного населення у Чернігові та області.
Багато спільнот допомагає бійцях ЗСУ та тероброни. Насправді це робота кількох груп волонтерів по всій України, а часто і з-за кордону. Щоб потрапити до Чернігова, куплений, приміром, генератор для бійців вирушає у довгу подорож.
Інші волонтерські групи розподілили між собою Чернігів, щоб по максиму дістатись до кожної багатоповерхівки, бомбосховища та приватної забудови. Таким чином розподіляється завезена власним транспортом гуманітарну допомогу. Іншу частину продуктів та ліків міські волонтери отримують від Чернігівської обласної військової адміністрації, із залишків продуктів на продуктових базах міста.
Втім, після того, як російська авіація в ніч на 23 березня розбомбила автомобільний міст через Десну, залишились переважно централізовані шляхи переправлення допомоги у Чернігів.
Тож шлях до Чернігів став не тільки довгим, а й смертельно небезпечним.
Днями росіяни обстріляли волонтерських вантажів.
«Сьогодні, виконуючи взяту на себе волонтерську місію, один з наших екіпажів потрапив під прицільний обстріл ворога… Вантаж та автомобілі, на жаль, знищені. Керівник групи перебуває у безпечному місці та отримує медичну допомогу, інші члени команди знаходяться у медичних закладах області», - повідомила Оксана Тунік-Фриз.
Через кілька днів російські військові знову обстріляли колону з волонтерами поблизу Чернігова.
На п’яти автобусах, що потрапили під обстріл, їхали цивільні, аби евакуювати людей з окупованих територій Чернігівщини. Чотири автобуси згоріли. За попередньою інформацією, одна волонтерка загинула, ще четверо отримали тяжкі поранення.
