Влітку у Києві в інституті реабілітації він проходив лікування після травм та поранень на Донеччині. Борг батьківщині для чернігівця з полку «Азов» вилився у втрату кінцівки, ампутацію робили у жахливих умовах. Про те, що відбувалося на «Азовсталі» Чернігівський військовий розповів сайту «Громадське» у рамках проєкту «У сталевих обіймах», про захисників маріупольців.
Навесні хлопець з‘явився на одному з сіті-лайтів у Чернігові - на знак пошани за його подвиги.
Буйвол або в миру Анатолій Леоненко - дуже молодий юнак. Йому лише 20, але вже 2 роки, як воює. Широка спина, м‘язи і коротка стрижка. У лівій кросівці сірого кольору замість ноги видніється протез. Сам по собі неговіркий, сторінки у соцмережах закриті, доступ до них обмежений.
Буйвол з Чернігова. Після школи вступив до Чернігівського кооперативного коледжу на кухаря. Але…
«Робота кухарем дуже нудна. А коли почалася війна на Донбасі 2014, я дуже хотів віддати обов’язок своїй країні. Я планував з 18 років йти в армію», — розповідає хлопець.
2020 він підписав контракт із Національною гвардією та потрапив до Військової школи сержантів імені Євгена Коновальця, де пройшов курс молодого бійця. Останні 2 роки провів у Маріуполі, на базі «Азову». Звідти ж 24 лютого і потрапив на фронт.
Буйвол пригадує: вранці вони почули ракетні обстріли, спустилися в підвал, перечекали, а далі почали виіждажати на свої позиції. У полку, за його словами, чекали на вторгнення, адже напередодні в мережі з’явилися відео, де російські війська заходять на територію Донецька й Луганська.
«У полк йшли дуже вмотивовані люди, які хотіли воювати, відбивати свою землю. Для нас це був поштовх до того, що почалося. У нас нарешті розв’яжуться руки і ми зможемо зробити те, чого давним-давно хотіли: заберемо свою землю, яку втратили 2014 року», — розповідає солдат.
Позиції Буйвола були розташовані на металургійному комбінаті Ілліча. Туди, за словами хлопця, постійно заходили ворожі ДРГ. Спершу вони були обережними — не наближалися, але згодом усе ж зіштовхнулися. Тоді підрозділ Буйвола втратив двох бійців і відійшов на більш укріплені позиції. Далі почалися вуличні бої.
«Одного разу ворог спробував підійти ближче трьома танками і 60 людьми піхоти. Ми координували вогонь артилерії, їм довелося відступити. Три одиниці бойової техніки були пошкоджені осколками», — розповідає Буйвол.
Першу лінію противника, яка переважно з «мобіків» з окупованих територій, Буйвол вважає «неотесаними мужиками» в алюмінієвих касках, бушлатах і з магазинами в кишенях.
«Командира можна було вирахувати одразу, бо лише вони воювали у бронежилетах. З ними ми впоралися дуже швидко. Потім зайшла група спецназу “ДНР” — теж обійшлося без сильного спротиву, бо з нами був спецназ полку “Азов”. Але з “ДНР” і “ЛНР” складніше воювати, бо люди з 2014 були на позиціях і мають бойовий досвід», — пояснює чернігівець.
У Маріуполі, за його словами, найбільшу роль відіграли авіаудари, ракетні залпи з кораблів і ворожа артилерія. Буйвол додає: сипали всім, чим могли.
23 березня хлопця поранили в міських боях, і його відвезли на «Азовсталь». У підвальному приміщенні переховувалися інші поранені, військові та цивільні. Юнак говорить, що йому ще «пощастило»: на той час у лікарів ще була анестезія, тож ногу йому ампутували зі знеболювальним.
«Коли я звідти полетів, буквально за тиждень, наскільки я знаю, анестезії вже не було, і вони робили ампутацію кухонним ножем», — розповідає Буйвол.
Попри складні обставини, українські захисники готові були битися до останнього.
«Приїхав хлопець з простреленою рукою. Наступного дня подивилися його рану після перев'язки, сказали, що не гниє. Приїжджали побратими його навідати, а він просто сів з ними в машину і поїхав назад на позиції. Втік зі шпиталю», — переповідає Буйвол.
За його словами, полон бійці відкидали як опцію. Після місяця важких боїв військові були втомлені, але все чекали, що до них проб’ють коридор і підвезуть боєкомплекти, аби дати відсіч росії.
«Померти за свою країну — це і є вихід. Люди йдуть до армії, щоб захищати свою країну за будь-яку ціну. Кожна людина, яка приходить туди, повинна розуміти, що під час війни вона може втратити кінцівку, або залишитися інвалідом на все життя, або померти. Але йдеш ти туди все одно свідомо, правильно?» — риторично запитує Буйвол.
Його евакуювали з «Азовсталі» у ніч з 3 на 4 квітня. Чи вважає чернігівець, що керівництво країни робило замало для звільнення «Азову»? Тут юнак заперечує.
«В «Азові» таке ставлення один до одного, що коли поруч з тобою твої друзі, побратими — тобі насправді все одно, кинули тебе чи ні. Головне, що вони з тобою. Це твоя сім’я».
Час Чернігівський розповідав про героїчного оборонця Чернігова: Юрій Ворона з Городнянщини боронив Лукашівку. Майже місяць росіяни не давали забрати його тіло
