Городня. Найвіддаленіша вулиця міста — Лісова. Блискуча труба виведена зі стіни модульного будиночку. Значить, усередині є пічка. Ніколи раніше в області не бачила модульок з трубами.
Двері відчиняє 67-річна Галина СМОЛЯК. На підлозі в кімнаті акуратна буржуйка. Біля неї вогнегасник.
— Опалення будиночку від електричних конвекторів. Та в мене субсидія є. Не переживаю, що змерзну в холоди, коли, можливо, пів доби не буде електрики. Дякую, що придумали поставити таку пічку. На ній їжу можна буде і підігріти, і приготувати. І піддувало зручне, — Галина Сидорівна відкриває дверцята буржуйки.
— Щоб топити, треба ж дрова.
— Син учасник АТО і зараз захищає країну на Донеччині. Сподіваюся, влада допоможе з дровами. Бо пенсія в мене 2700 гривень. Є ж програми для прикордонних громад. Раніше в мене була хороша квартира, зала, спальня, кухня, передпокій. Понад 20 років там жила. Житло дісталося від добрих людей. Так сталося, що розлучилася з чоловіком. Хата подарована йому батьками, не ділиться. Тому стала доглядати самотню літню пару. У чоловіка була онкологія, у жінки діабет. Одразу запропонували прописатися в них. Я говорила: «Ви ж не знаєте, що я за людина. Раптом не складеться». Склалося.
Пенсіонерка бере на руки кицьку Бемольку, яка треться об ноги.
— Ходімте покажу, що від попереднього житла лишилося, тільки стіни. Два холодильники, пральна машина, інша побутова техніка, речі згоріли, — киває на купи залізяччя. — Усе, усе пропало. Коли російські війська зайшли в Городню, величезні колони техніки поставили на нашій вулиці. І ходили з автоматами туди-сюди. Дуже страшно було. 26 лютого 2022 року був день пенсії. На свій страх і ризик пішла за грошима. Виплати не було. Вертаюся, а над нашим будинком чорний дим аж до неба. Щось туди прилетіло. Слава Богу, сусіди живі зосталися, бо ховалися в погребі. Добре, що документи були при мені, то вціліли. Лишилася, у чому вдягнена.
Будинок чотириквартирний. Тільки одна була нежила. Ще до війни хазяїн виїхав у Москву.
Мене від міськради спочатку поселили в кімнатці інтернату, потім — у квартирі в центрі міста. Попередній кіт ніяк не хотів звикати до нових помешкань. Усе тікав на наше дворище. Так і загинув. Була у Сновську, там мені подарували Бемольку. Виросла в родині музикантів. Вона не стерилізована, тому всюди вожу її на повідку. Тепер ми з нею вдвох господарі в будиночку, котрий нам нещодавно поставили. (Зробили це завдяки благодійному фонду «Рокада», що співпрацює з агентством ООН у справах біженців. — Авт.).
— Тут усе нове. Окрема ванна кімната. У ній душова кабіна, умивальник, пральна машина, унітаз. У кімнаті дві зони: спальна і кухонна. У першій — три одномісні ліжка. І драбинка на спальний «поверх». Стіл, стільці. У другій — вбудована кухня з витяжкою. Великий холодильник під колір кухні. А ще індукційна плита. Холодильник і плиту ще не вмикала, бо тривалий час немає електрики. Їсти готую поки що в квартирі, там газ є. Хоча вже майже всі речі звідти перевезла.
Ще одним сусідам поставили такий же, як і мені, будинок. Третім інше житло дали. Мені теж різні варіанти хат пропонували. Але, щоб там жити, потрібно зробити хоча б мінімальний ремонт. А це все ж гроші. У нежилих приміщеннях часто волого. А мені протипоказано дихати вологістю. Після окупації астма з’явилася.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА, фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- У громаді на Чернігівщині жителів прикордоння заселяють у модульні будиночки
- Як живуть родини, яким благодійники подарували модульні будинки
- У Новоселівці погорільцям вручили ключи від нових будинків
* * *
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
