Нині Тупичів це центр громади, тут живе більше 2 тис людей. Про стародавнє походження села свідчать давньослов'янські кургани і городища, що знаходяться навколо села. Розповідаємо про історію села.
Назва села не змінювалася понад 500 років. Єдиної думки стосовно її походження немає. Одні стверджують, що назва "Тупичів" походить від перших поселенців з прізвищем Тупик.
Інша гіпотеза пов’язує назву населеного пункту з тогочасними умовами проживання. Населений пункт був розташований обабіч великих шляхів сполучення, він був ніби в тупику, оточений з півночі, сходу і заходу річками й болотами.
Перша згадку про село Тупичів зустрічаємо у 1526 році. Тоді ці землі входили до складу Великого князівства Литовського. Цитата: «За 40 верст від Чернігова та за 10 верст від Городні існує собі село Тупичів з храмом Покрови Богородиці, а живе у ньому старий чоловік Овдій Дорошевич, якому хоч бери й не вір - півтораста років було».
Після визвольної війни 1648-1654 років Тупичевом володіли представники козацької старшини — Дуніни-Борковські.
З початку ХІХ ст. село дісталося у посаг генерал-лейтенанту Свечину. Окрім добротного маєтку, той ще був і власником багатьох тисяч гектарів родючої землі, лісів та безкраїх луків навколо річки Крюкова (близько 3600 десятин з 4700 належало саме йому). Загалом, генерал-лейтенант не шкодував грошей на прибудови тазвів: конюшні, горілчаний завод, лікарню, церкву, школу на 4 класи, навіть квартири для вчителів та цегельний завод (з цієї цегли і будувалися будівлі,зокрема, церква. Також цегла мала власне клеймо (літера С у колі).
Та під час селянського повстання всі наьбудоване було винищені протягом тижня. 25 жовтня 1905 року селяни Тупичева розгромили спиртозавод, а 26 жовтня і найбагатшу садибу.
Легенди
На території села є місцевість з диковинною назвою «Мамон», подейкують, що десь там втопилась карета з обозу Катерини і зрозуміло, що була та геть не пуста, щонайменше скриня з золотом пригубилась.
Але у Тупичеві дивакуватість назви вплели у таку собі легенду для залякування неслухів: «На Мамоні, на горі, на трьох дубах, біля великого каменю сидить Соловей-Розбійник, що грабує подорожніх з давніх-давен. Як свисне, аж дуби хиляться, все добро відбирає, а подорожніх в рабство забирає. Як не будете слухатись, покличу, він і вас забере».
Ще одна легенда - генерал-лейтенанту Свечин заклав липово-каштановий парк та дубову алею, між якими існує низина, де кожної весни довго стоїть вода, на що селяни теж умудрились вигадати легенду, нібито колись там було озеро, в якому плавали лебеді, а на човнах каталися гості та панська родина. І по одному з тверджень там втопилася панська дочка, а по іншому – дочка одного з гостей. З горя пан наказав засипати озеро і селяни виконали наказ, а низина так і лишилась.
Заради чого варто приїжджати у Тупичів?
Безвідмовним фактом стане його ландшафт. Колись на лівому березі річки Крюкова добували торф спочатку ручним, а потім промисловим способом. На місцевості залишилисяосушувальні канави, та кар’єри (мають навіть свої назви «Канавки», «Кар’єри», «4 переїзд»). На північному заході Тупичева, за 1 км від села, біля Ставу, є місцевість «Забава», на честь, вже згадуваного раніше Свечина, який любив відпочивати в гарних сосново-малинових куточках лісу: відпочинок часто переходив у забаву, а назва місцевості – в історію.
Гарні урочища Гривневщина та Оленьов з незвичайним коричнево-іржавим за кольором грунту. Тут є і дуб віком понад 550 років. На заході села в річку Крюкова впадає її права притока – Гнилий ріг. Топонім гнилий ріг часто використовували турки для визначення якості води (символ «гнилий», смердючий). Вода тече повільно, притока постійно вигинається, тому вода застоюється та робиться неприємною на смак і вигляд. Також на сході села є велика долина, де ростуть верби і лози, цю місцевість називають дуже витончено - Рокита.
Не забуваємо і про Липняк Свечина збережений і донині, як і Покровська церква, яка знаходилась поряд з маєтком генерал-лейтинанта.
Джерело: Чернігівщина туристична
"Час Чернігівський" писав про таке:
